Житомирський апеляційний суд
Справа №295/5866/24 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.
Категорія 69 Доповідач Борисюк Р. М.
23 липня 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,
з участю секретаря
судового засідання Гарбузюк Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 295/5866/24 за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 22 квітня 2024 року, постановлену під головуванням судді Лєдньова Д.М. у місті Житомирі,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 22 квітня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу направити до районного суду для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила територіальної підсудності. Поза увагою суду залишилася та обставина, що вона є громадянкою України і постійно проживає на території України тривалий час. Починаючи із травня 2022 року вони із відповідачем проживають окремо, сімейних відносин не підтримують. У Чеській Республіці вона не має права проживати, так як її посвідка на проживання там стала недійсною.
Ухвала районного суду не відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
При її постановленні суд не звернув належну увагу на юридичні факти, які мають визначальне значення для вирішення цього спору, на те, що вона є громадянкою України, постійно проживає із неповнолітньою донькою на території України.
У даній справі, місцевий суд неправомірно не застосовує принципів законності і верховенства права та нехтує нормами Закону України «Про міжнародне приватне право», які вона просить застосувати, не виконуючи свого обов'язку використовувати всі правозастосовчі методи в широкому розумінні і з правильним тлумаченням норм матеріального і процесуального права щодо спірних правовідносин.
Вказує, що порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей, на які як суд першої інстанції не звернув уваги.
Звертає увагу суду, що Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах ратифіковано Законом №2927-111(2927-14) від 10.01.2002 (далі - Договір між Україною та Чеською Республікою).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
У судовому засіданні позивач та її представник підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити і надали пояснення, які відповідають її доводам.
Повідомлений у відповідності до вимог ЦПК України про дату, час і місце розгляду справи, відповідач у судове засідання не з'явився, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у його відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: 1) верховенство права; 2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За приписами частини 3 статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини 5 статті 12 ЦПК України, на суд покладається обов'язок щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, посилаючись на положення Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року № 2709-IV( надалі Закон), суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що суддею не отримано доказів на підтвердження вибору права подружжя, згоди відповідача на вирішення спору українським національним судом.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками місцевого суду з огляду на таке.
Статтею 4 зазначеного Закону передбачено, що учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з такими правовими відносинами.
Позивач та її донька є громадянами України, зареєстровані і проживають на території України, що підтверджується матеріалами справи. Місце проживання відповідача зазначено у позовній заяві.
Норми міжнародного приватного права не покладають обов'язок на позивача у даних правовідносинах укладати угоду із відповідачем про вибір суду, який має вирішувати даний спір. Законом закріплено лише таке право учасників приватноправових відносин з іноземним елементом.
Згідно частини 1 статті 5 цього Закону ОСОБА_1 самостійно реалізовано вибір норми приватного права, яка підлягає застосуванню до вказаних правовідносин.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до положень статті 498 ЦПК України, якщо під час розгляду справи виникне необхідність вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися із відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Як зазначено у позові, відповідач проживає у Чеській Республіці, а між Україною та Чеською Республікою укладений Договір про правову допомогу у цивільних справах, який ратифіковано Законом України № 2927-ІІІ від 10 січня 2002 року.
Таким чином, суд першої інстанції помилково, без відповідних правових підстав відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу.
Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а ухвала про відмову у відкритті провадження не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 379, 381-384, 389-391ЦПК України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 22 квітня 2024 року скасувати, а матеріали справи направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 24 липня 2024 року.