Провадження №2/760/3137/23
Справа №760/24545/20
02 листопада 2023 року
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Усатової І.А.
при секретарі Омелько Г.Т.
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - Цюкан С.В. ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український центр «Безпека» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд,-
ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва із позовом в якому просить стягнути з Державного підприємства «Український центр «Безпека» (ДП «Безпека») середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він з 26.10.2017, згідно наказу № 216-п від 26.10.2017, обіймав посаду директора Державного підприємства «Український центр «Безпека» за Контрактом з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 26.10.2017 строком дії по 25.10.2020. Згідно наказу № 6-п від 14.01.2020 його було звільнено з посади директора державного підприємства «Український центр «Безпека» у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору за п.2 ст. 36 КЗпП України.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 01.10.2020 скасовано Наказ Міністерства економіки, торгівлі та сільського господарства України № 6-п від 14.01.2020 та поновлено його на посаді директора Державного підприємства «Український центр «Безпека».
Відповідно до наказу Мінекономіки № 195-п від 23.10.2020 його, ОСОБА_1 , було поновлено на посаді з 15.01.2020, питання щодо виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу не вирішувалось, запис в трудовій книжці про звільнення зроблений не був.
Наказом № 196-п від 23.10.2020 його було звільнено з посади 25 жовтня 2020 року, питання щодо виплати заробітної плати в наказі не вирішувалось. Вище зазначені накази він отримав 26.10.2020 поштовим відправленням від Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. За таких обставин, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
З урахуванням розрахунку та пояснень, наданих у судовому засіданні представником позивача, зазначено, що у період з 15.01.2020 по 04.02.2020 позивач продовжував працювати на посаді директора ДП «Український центр «БЕЗПЕКА», так як наказ про звільнення фактично був доведений до відома лише 04.02.2020.
За вказаний період була нарахована заробітна плата, виходячи з наступного розрахунку:
січень 2020 року (період з 15.01.2020 по 30.01.2020) заробітна плата за 1 робочий день у січні 2020 року складала 4740,30 грн. (розрахунковий листок за січень 2020 р.); кількість робочих днів - 12; нараховано з/п 56883,60 грн. (12 х 4740,30), з яких утримано 18 % ПДФО + 1,5% військовий збір - 11092,30 грн., до виплати 45791,30 грн.
Зазначає, що 31.01.2020 згідно наказу № 3-вд від 30.01.2020 він перебував у відрядженні і за вказаний день повинна була бути нарахована середньоденна заробітна плата у розмірі 2718,33 грн. + 472,30 грн. (добові згідно наказу № 3-вд) - 19,5% податки, до виплати 2660,55 грн.
Отже, за період роботи з 15.01.2020 по 30.01.2020 і перебування 31.01.2020 у відрядженні йому до сплати підлягало 48 451,86 грн. (45791,30 + 2660,56).
Вказує, що згідно наданого відповідачем розрахункового листка за січень 2020 року вбачається, що розрахунок з/п за січень здійснено, виходячи із середньоденного розміру з/п за 1 робочий день з урахуванням затвердженого розміру його посадового окладу - 4740,30 грн. та доплати за роботу в умовах режимних обмежень (15% посадового окладу) за 20 робочих днів (8 днів за період з 01.01.2020 по 14.01.2020 і 12 днів за період з 15.01.2020 по 30.01.2020). Сума до виплати за вирахуванням 19,5% податків складає 76318,81 грн.
31.10.2020 день перебування у відряджені у вказаному розрахунку не відображено, а отже нарахування і виплата за вказаний день не здійснювалась.
За січень 2020 року отримав заробітну плату у розмірі 76 318,81 грн. за 20 робочих днів, що підтверджується п/д № 475 від 14.01.2020 (аванс у розмірі 33%) і № 508 від 30.01.2020.
Послався, що нарахування за 31.01.2020 - день перебування у відрядженні, як свідчать матеріали справи і надані відповідачем розрахунки, не здійснювались. Разом з тим до виплати за 31.01.2020 підлягала сума у розмірі 2660,55 грн.
За лютий 2020 (період з 03.02.2020 по 04.02.2020) заробітна плата за 1 робочий день у лютому 2020 року складала 4740,30 грн., кількість робочих днів - 2;нараховано з/п 9480,60 грн. (2 х 4740,30), з яких утримано 18 % ПДФО + 1,5% військовий збір - 1844,82 грн.
Отже, за період роботи з 03.02.2020 по 04.02.2020 повинно бути виплачено заробітну плату у розмірі 7631,88 грн.
У той же час, згідно платіжного доручення № 536 від 04.02.2020 була виплачена сума 64070,57 грн., яка за вирахуванням 19,5% податків, складається із 52804,46 грн. - компенсації за невикористану відпустку станом на 04.02.2020; 6636,42 грн. - заробітна плата за 2 дні; 995,47 грн. - доплата за роботу в умовах режимних обмежень; 3634,22 грн. - оклад за грудень 2019 року.
Вважає, що сплачені згідно п/д № 536 від 04.02.2020 52804,46 грн. - компенсації за невикористану відпустку станом на 04.02.2020 і 3634,22 грн. - оклад за грудень 2019 року, а всього: 56438,68 грн., в розумінні чинного законодавства не можуть бути включені до розрахунку і виплати середньомісячної заробітною плати за час вимушеного прогулу, оскільки вказані виплати мають інше цільове призначення. А тому безпідставними є твердження Відповідача, що відповідно до п/д 536 від 04.02.2020 позивачу була виплачена не тільки заробітна плата за два робочі дні у лютому 2020 року у розмірі 6636,42 грн., а й виплачено середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, проте за який період не зрозуміло.
Таким чином, за період роботи з 15.01.2020 по 04.02.2020 позивачу повинно бути виплачено заробітної плати у розмірі 86611,25 грн. (76318,81 + 2660,56 +7631,88) і 52804,46 грн. - компенсації за невикористану відпустку станом на 04.02.2020, що разом складає 139415,71 грн.
Зазначили, що згідно наданих ДП «Український центр «БЕЗПЕКА» до матеріалів справи платіжних документів вбачається, що станом на 04.02.2020 було виплачено:
п/д № 475 від 14.01.2020 - 25439,60 грн. (аванс);
п/д № 508 від 30.01.2020 - 50879,21 грн. (з/п за другу половину січня 2020 р.);
п/д № 536 від 04.02.2020 - 64070,57 грн. (з/п за 2 дні + невикористана відпустка + доплата з/п за грудень 2019 р.) Всього виплачено: 140 389,38 грн.
Однак сума доплати заробітної плати за грудень 2019 року у розмірі 3634,22 грн., яка з незрозумілих підстав була включена до розрахунку за лютий 2020, немає жодного відношення до заробітної плати за січень-лютий 2020 року, тому вказана сума не включається до суми отриманих виплат і вважають, що за період з 15.01.2020 по 04.02.2020 відповідач має перед ним заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі - 2660,55 грн. (140389,38-3634,22 -139415,71).
Оскільки фактично вимушений прогул мав місце у період з 05.02.2020 по (день прийняття судом рішення про поновлення), що становить 165 робочих днів, то станом на 01.11.2023 відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України з відповідача на користь пзивача підлягало стягненню середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за вказаний період.
Згідно довідки про розмір середньоденного/середньомісячного заробітку, наданої Відповідачем, середньоденна заробітна плата складає 2718,33 грн.
Отже, за час вимушеного прогулу середньомісячний заробіток ОСОБА_1 становить 448524,45 грн. (2718,33 х 165), з яких виплаті з вирахуванням 18 % ПДФО + 1,5% військового збору підлягає 361 062,18 грн.
Разом з тим, в матеріалах справи наявне платіжне доручення № 1807 від 26.07.2021 згідно якого Відповідач сплатив 315 394,31 грн., як середній заробіток за вимушений прогул.
З урахуванням наведених вище пояснень, з Відповідача за вимушений прогул у період з 05.02.2020 по 01.10.2020 підлягає сума у розмірі 45 667,87 грн. (361 062,18 грн. - 315 394,31 грн.)
Що стосується періоду з 02.10.2020 по 23.10.2020 (коли відбулося фактичне поновлення згідно наказу) то зазначив, що відповідно до чинного законодавства вважається затримкою виконання рішення суду і відповідно до ст. 236 КЗпП України є підставою стягнення середнього заробітку за час затримки такого виконання.
Щодо розрахунку суми виплати, що підлягає стягненню за вказаний період, то вона становить 40774,95 грн. (2718,33 х 15): 2718,33 грн. середньоденна заробітна плата відповідно до довідки, 15 - кількість робочих днів у період не виконання рішення суду.
За вирахуванням 18 % ПДФО + 1,5% військового збору стягненню підлягала сума у розмірі 32823,83 грн.
Отже, станом на 01.11.2023 ДП «Український центр «БЕЗПЕКА» має перед позивачем заборгованість у розмірі 81152,25 грн. (2660,55 + 45667,87 +32823,83), які просять стягнути.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 16.11.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український центр «Безпека» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Після усунення недоліків, 14.12.2020 ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
12.02.2021 позивачем через канцелярію суду було надано повний текст судового рішення від 01.10.2020 по справі №760/3148/20.
Представник відповідача - Державного підприємства «Український центр «Безпека» направив відзив на позовну заяву, який надійшов до суду 17.03.2021, проти заявлених позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, зазначав, що повний текст рішення суду про поновлення на роботі відповідачем не отримано, що виключає можливість подання апеляційної скарги, рішення не вступило в законну силу, а у ДП «Безпека» відсутні рішення уповноваженого органу щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Безпека», послався на статтю 235 КЗпП України, відповідно до якої при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, таке рішення прийнято не було, відтак і підстави для задоволення позову відсутні. Зазначав що ДП «Безпека» було вручено тільки вступну та резолютивну частину судового рішення, станом на 15.03.2021 повний текст судового рішення не отримано, що унеможливлює подання апеляційної скарги на судове рішення, вважав що рішення не набрало законної сили. Повноваження щодо звільнення та поновлення на посаді директора належать до компетенції Мінекономіки, а в силу ст. 96 ЦК України юридична особа не відповідає за зобов'язаннями засновника, та в силу ст. 27 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» шкода завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб міністерства, інших центральних органів виконавчої влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави в порядку, визначеному законом. Просив залучити Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України як співвідповідача. До відзиву надав копію наказу про звільнення від 14.01.2020 у № 6-п, Статут ДП «Безпека», копію вступної та резолютивної частини судового рішення від 01.10.2020 по справі № 760/3148/20.
У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 24.03.2021, представник позивача зазначив, що доводи відповідача зводяться до неотримання ним повного тексту рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01.10.2020 по справі №760/3148/20, зазначав, що факт неотримання стороною судового рішення не свідчить про його необов'язковість для сторін, адже представник ДП «Безпека», уповноважений на представництво саме у справі, був присутній в судовому засіданні 01.10.2020 та отримав вступну та резолютивну частину рішення, судом допущено негайне виконання в частині поновлення позивача на роботі, зазначав, що для роботодавця виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. Водночас працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому мають фактично забезпечити доступ до роботи і можливість виконувати свої обов'язки, відповідні положення містить постанова Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18. Питання про поновлення строку на апеляційне оскарження для ДП «Безпека», якщо таке буде вирішуватись в межах апеляційного провадження по справі № 760/3148/20, а посилання відповідача на відсутність на підприємстві наказу про поновлення позивача на роботі обумовлюється виключно намаганням уникнення відповідальності за порушення трудових прав позивача, документообіг між Мінекономіки та ДП «Безпека», його організація та належність здійснення є виключно в компетенції керівника підприємства, і не залежить від позивача. Статут ДП «Безпека», наданий до відзиву в редакції від 19.11.2020, відповідно на момент поновлення на роботі позивача станом на жовтень 2020 року, цей статут, зважаючи на дату його затвердження, не діяв. Державне підприємство «Український центр «Безпека», засноване на державній власності і належить до сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Уповноважений орган управління). Керівник підприємства самостійно, в межах своєї компетенції, вирішує усі питання діяльності Установи за винятком тих, що віднесені до компетенції Уповноваженого органу управління. Керівник Установи, зокрема, призначає на посаду і звільняє з посади працівників Установи відповідно до трудового законодавства України. У даній справі не вирішується питання про поновлення або звільнення на роботі позивача, позовні вимоги стосується виключно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін, таким чином зобов'язаною особою в частині виплати заробітної плати по відношенню до позивача є ДП «Безпека», а щодо залучення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, то такі дії позивача спрямовані на затягування розгляду справи по суті.
23.04.2021 на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких представник позивача зазначав про лист вих. № 2202-1520216-07 від 02.04.2021 Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України яким було повідомлено, що Накази Мінекономіки від 23.10.2020 № 195-п від 23.10.2020 «Про поновлення ОСОБА_1 » та від 23.10.2020 № 196-п від 23.10.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 » Мінекономіки надіслано державному підприємству «Український центр «Безпека» за адресою: 01014, м. Київ, бульвар Дружби народів, будинок 38 та направлено на e-mail державного підприємства «Український центр «Безпека» info@bezpeka.gov.ua. З урахуванням того, що підставою для заперечень відповідачем позовних вимог слугував факт необізнаності про існування таких наказів та відсутності інформування про їх прийняття від Мінекономіки який безумовно потребував доказування в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, вважає факт інформування Мінекономіки з дублюванням на електронну пошту має значення для правильного вирішення по суті цивільної справи № 760/24545/20 та оцінки заперечень та доказів наданих відповідачем.
16.06.2021 на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача з уточненим розрахунком суми середнього заробітку .
18.08.2021 на адресу суду надійшло клопотання відповідача про долучення письмових доказів, в якому відповідач повідомив суд, що 07.07.2021 ДП «Безпека» отримано від Мінекономіки завірені копії наказів: від 23.10.2020 № 195-п про поновлення ОСОБА_1 , від 23.10.2021 № 196-п про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку дії трудового контракту. Відповідач також зазначив, що протягом липня 2021 року ОСОБА_1 внесено відповідні записи до трудової книжки, виплачено компенсацію за вимушені прогули за період з 15.01.2020 по 25.10.2020 у сумі 391 794, 17 грн та здійснено відповідні відрахування податків та інших обов'язкових платежів. Просив врахувати заходи при прийняті рішення по суті справи. На підтвердження чого надав копії відповідних наказів про поновлення та про наступне звільнення, копію трудової книжки ОСОБА_1 з датою внесення запису про поновлення та звільнення від 20.07.2021, довідку про доходи ОСОБА_1 з розрахунком середньоденної заробітної плати в розмірі 2718,33 грн., виходячи з фактично відпрацьованих 42 робочих днів за період серпень-вересень 2019 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 100 від 08.02.1995 року «По затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». Додано платіжне доручення № 1806 від 26.07.2021 на суму 315 394, 31 грн про сплату ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу у 2020 році, розрахунок такої компенсації за вимушені прогули за період з 15.01.2020 по 25.10.2020, платіжне доручення про сплату єдиного соціального внеску 22% на середню заробітну плату за вимушені прогули за 2020 рік № 1805 від 26.07.2021, платіжне доручення № 1804 від 26.07.2021 про сплату військового збору із середньої заробітної плати за вимушені прогули 2020 рік, платіжне доручення № 1803 від 26.07.2021 про сплату ПДФО із середньої заробітної плати за вимушені прогули 2020 рік.
06.10.2021 до суду надійшли пояснення позивача, в яких представник позивача зазначає, що 20.07.2021 відповідачем було зроблено запис в трудовій книжці про поновлення та звільнення, надав копію трудової книжки із записом на сторінці 42-43 трудової книжки, які заповнювались 20.07.2021, що в свою чергу вбачається зі сторінки 40-41 трудової книжки, довідку про зарахування 315 394,31 грн. від ДП «Безпека», копію Постанови Київського апеляційного суду від 22.09.2021 по справі № 760/3148/2021 за результатами апеляційного перегляду Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01.10.2020.
Ухвалою суду від 12.06.2023 письмові пояснення представника позивача від 16.06.2021 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український центр «Безпека» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні - залишено без розгляду.
Ухвалою суду від 12.06.2023 призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український центр «Безпека» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін у приміщенні суду.
Протокольною ухвалою суду від 18.10.2023 долучено розрахунок позовних вимог та повернуто заяву про збільшення позовних вимог від 27.06.2023.
Позивач та його предстаник у судовому засіданні просили задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову.
Вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
ОСОБА_1 працював на посаді директора Державного підприємства «Український центр «Безпека» згідно наказу № 216-п від 26.10.2017, на підставі контракту № 34 від 26 жовтня 2017 року, строком дії контракту по 25.10.2020 включно.
Наказом № 6-п від 14.01.2020 позивача звільнено із займаної посади відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 01.10.2020 скасовано наказ Міністерства економіки, торгівлі та сільського господарства України № 6-п від 14.01.2020 та поновлено на посаді Директора Державного підприємства «Український центр «Безпека» з 15.01.2020, допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державного підприємства «Український центр» Безпека».
Постановою Київського апеляційного суду від 22.09.2021 апеляційну скаргу Міністерства економіки України залишено без задоволення, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01.10.2020 без змін.
Відповідно до наказу Мінекономіки № 195-п від 23.10.2020 ОСОБА_1 поновлено на посаді з 15.01.2020, питання щодо виплати заробітної плати в тому числі за час вимушеного прогулу не вирішувалось, розрахунки за вимушений прогул не проводились.
Встановлено, що наказом № 196-п від 23.10.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади 25.10.2020, питання щодо виплати заробітної плати в наказі не вирішувалось.
Як вбачається з матеріалів справи, вище зазначені накази ОСОБА_1 отримав 26.10.2020 поштовим відправленням від Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 0100185803761.
Згідно довідки про доходи середня заробітна плата позивача складала 57084 грн 89 коп, а середньоденна - 2718,33 грн.
Згідно розрахунку компенсації, що міститься в матеріалах справи ОСОБА_1 за період з 15.01.2020 по 25.10.2020 нараховано 530074,35 грн., виплачено 138280,18 грн., до виплати 391794,17 грн.
Встановлено, що ОСОБА_1 згідно платіжного доручення № 1806 від 26.07.2021 на суму 315 394, 31 грн. сплачено середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за вказаний період.
Платіжним дорученням про сплату єдиного соціального внеску 22% на середню заробітну плату за вимушені прогули за 2020 рік № 1805 від 26.07.2021 року сплачено 86194,72 грн; платіжним дорученням № 1804 від 26.07.2021 про сплату військового збору із середньої заробітної плати за вимушені прогули 2020 рік сплачено 5876,91 грн; платіжним доручення № 1803 від 26.07.2021 про сплату ПДФО із середньої заробітної плати за вимушені прогули 2020 рік сплачено 70522,95 грн.
Згідно довідки про доходи від 13.01.2020 № 0б00-000003, наданої до справи позивачем, заробітна плата позивача за два останні місяці перед звільненням складала 114 169,79 грн., аналогічні відомості зазначені і позивачем; протягом останніх двох календарних місяців перед звільненням працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Робочих днів у серпні, вересні 2019 року - 42.
Виходячи з цього, порядку обчислення середньої заробітної плати, визначеного абзацом вище приведеного Порядку, середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 2 718,33 грн. (114 169,79: 42=2718,33).
Позивач, звертаючись до суду 10.11.2020 з позовом до відповідача просив стягнути на його користь середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні, у подальшому неодноразово змінював позовні вимоги.
Встановлено, що підставою для звернення до суду за середнім заробітком стало звільнення позивача та наступне поновлення за рішенням суду на посаді.
Позивач врешті - решт надав розрахунок з поясненням у якому зазначив, що після звільнення 15.01.2020 продовжував працювати до 04.02.2020. Також зазначив, що 31.01.2020 згідно наказу № 3-вд від 30.01.2020 перебував у відрядженні та йому повинна була бути нарахована середньоденна заробітна плата у розмірі 2718,33грн. + 472 грн.30 коп., з вирахуванням податків до виплати становило 2660,55 грн. Зазначив, що за період з 15.01.2020 по 30.01.2020 і перебування у відрядженні до виплати підлягало 48451,86 грн.
На що суд зазначає наступне.
Як встановлено вище наказом від 14.01.2020 позивача з 15.01.2020 звільнено з посади, а 01.10.2020 рішенням суду поновлено на посаді, за вказаний період підлягає виплаті згідно вимог закону середній заробіток за час вимушеного прогулу .
Що стосується періоду з 02.10.2020 по 23.10.2020 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 32823,83 грн., виходячи з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статі 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР).
Частиною першою статті 1 Закону № 108/95-ВР визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 2 Закону № 108/95-ВР основна заробітна плата -це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Предметом спору у даній справі є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У порушення вимог ст. 235 КЗпП України та у порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, позивача не було поновлено на роботі негайно, а поновлено лише 23.10.2020.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого застосовується судом як джерело права відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», неодноразово звертав увагу на те, що «право, передбачене частиною першою статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла остаточному та обов'язковому судовому рішенню залишатися без дії на шкоду однієї зі сторін» (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі Hornsby v. Greece («Хорнсбі проти Греції»), п.40), рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі Shmalko v. Ukraine («Шмалько проти України»), п. 43).
Статтею 235 КЗпП України визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Враховуючи, що судове рішення від 01.10.2020 про поновлення позивача на роботі було виконано лише 23.10.2020, суд зазначає про затримку виконання судового рішення роботодавцем.
Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку на користь позивача за період з наступного дня після прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді і до винесення відповідачем наказу № 195-п від 23.10.2020 про поновлення на роботі у сумі 32823,83 грн. з 02.10.2020 по 23.10.2020.
Що стосується стягнення суми у розмірі 2660, 55 грн. - заборгованості за період з 15.01.2020 по 04.02.2020 суд зазначає, що належними доказами позивач стягнення цієї суми не обгрунтував, в її стягненні слід відмовити.
Що стосується стягнення 46667,87 грн.- недоплаченого середнього заробітку за період з 05.02.2020 по 01.10.2020, суд вважає за необхідне відмовити, виходячи з наступного.
Як вбачається з пояснень сторін, наказ про звільнення ОСОБА_1 від 15.01.2020 був доведений ДП «Безпека» лише 04.02.2020 та за період з 15.01.2020 по лютий 2020 року позивачу було виплачено 138280 грн., залишок суми у розмірі 391 794,17 грн. йому було виплачено 27.07.2021.
Відповідно до п. 3.1 Контракту від 26.10.2017 директору нараховується заробітна плата.
Фактично вимушений прогул був у період з 05.02.2020 по 01.10.2020, що становить 165 робочих днів. Позивачу сплачено 315394,31 грн.
Позивач у поясненні від 01.11.2023 зазначає, що до сплати підлягає 361062,18 грн., а сплачено лише 315394,31 грн.
Зазначає, що за період з 15.01.2020 по 04.02.2020 йому було сплачено не заробітну плату згідно п/д 536 від 04.02.2020 у сумі 52804,46 грн., а компенсацію за невикористану відпустку і оклад за грудень 2019 року у вказаній сумі.
На що суд зазначає, що будь - яких доказів цього, а саме, що йому нараховано компенсацію за невикористану відпустку і оклад за грудень 2019 року, позивачем не надано, не просив витребувати їх і у судовому засіданні.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.
Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За змістом ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тобто позивач, з урахуванням визначених нормами процесуального законодавства принципів змагальності та диспозитивності, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 94, 233, 236 КЗпП України, ст. 5, 12-13, 76, 81, 133, 137, 141, 263-265, 430 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Український центр «Безпека»» (01014, м.Київ, бульвар Миколи Міхновського, 38, ЄДРПОУ 14315569) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 32 823,83 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2020 по 23.10.2020 та 328,23 грн. судового збору.
В іншій частині позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І.А. Усатова