Справа №760/4141/23
Провадження №2/760/8423/24
25 липня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва
у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Державної фінансово-кредитної установи до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу,
Представник позивача Державної інноваційної фінансово-кредитної установи - адвокат Міхальов А.О. звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача шкоду, заподіяну у зв'язку з оплатою ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 296527,73 грн та понесені позивачем судові витрати.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 лютого 2023 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено перше судове засідання на 11 травня 2023 року.
Ухвалою від 18 жовтня 2023 року позовну заяву було залишено без розгляду.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2024 року ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04 червня 2024 року справу передано головуючому судді Аксьоновій Н.М.
Ухвалою від 06 червня 2024 року справу прийнято до провадження та постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою від 28 червня 2024 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Балійчук Л.І. про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження та відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
18 червня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. В обґрунтування заяви зазначає, що спір стосується відшкодування майнової шкоди, завданої ДІФКУ незаконним звільненням та виплатою поновленому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу і стосується дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень як керівника юридичної особи, тому він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, суд прийшов до таких висновків.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.?У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Відповідно до вимог статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства,? а, по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
Частиною 2 ст.4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна і суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.
Пунктом 8 статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Так, у пункті 12 частини першої цієї статті передбачено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У ч.2 ст.89 ГК України визначено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків;
- іншими винними діями посадової особи.
Із системного аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, такий спір виник між господарським товариством та його посадовою особою, стосується рішень, дій чи бездіяльності цієї посадової особи на виконання нею своїх повноважень з управління товариством, організацією діяльності товариства.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір стосується відшкодування майнової шкоди, завданої підприємству незаконним звільненням та виплатою поновленому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і стосуються дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень як посадової особи - керівника юридичної особи.
Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/16-ц (провадження № 14-329цс19), від 14 квітня 2020 року у справі № 910/12217/19 (провадження № 12-24гс20), Верховного Суду у постанові від 01 грудня 2022 року у справі №161/7347/21.
Таким чином, за змістом спірних правовідносин, суб'єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, заявлені вимоги мають вирішуватись за правилами господарського судочинства.
Згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Враховуючи викладене, а також те, що предметом спору у даній справі є відшкодування майнової шкоди, завданої підприємству незаконним звільненням та виплатою поновленому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і стосуються дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень як посадової особи - керівника юридичної особи, суд дійшов висновку про закриття провадження у цій справі, оскільки спір у даній справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Одночасно суд роз'яснює позивачеві право звернутись з відповідним позовом в порядку господарського судочинства, а також те, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається
Керуючись статтями 255, 256, 259, 260, 447 ЦПК України,
Провадження в цивільній справі за позовом Державної фінансово-кредитної установи до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу - закрити.
Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.
Суддя Солом'янського
районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова