23 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/17633/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Корпорації "ТСМ ГРУП" (далі - Корпорація, позивач) - не з'явився,
відповідача - Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом (далі - АТ "Енергоатом", відповідач, скаржник) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АТ "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція"
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 (головуючий - суддя Ломака В.С.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 (головуюча - суддя Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Ткаченко Б.О.)
у справі №910/17633/23
за позовом Корпорації
до АТ "Енергоатом"
про стягнення 5 777 540,37 грн,
1. Корпорація звернулася до суду з позовом про стягнення з АТ "Енергоатом" 5777540,37 грн, у тому числі: 1 166 436,07 грн пені, 556 019,71 грн 3% річних, 4 055 084,59 грн інфляційних втрат, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором на виконання комплексу робіт в частині здійснення оплати за фактично виконані роботи.
2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 позов Корпорації задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 166 436,07 грн пені, 556 019,71 грн 3% річних, 4 055 084,59 грн. інфляційних втрат та 69 330,50 грн. витрат зі сплати судового збору.
3. Не погоджуючись із вказаними рішеннями, АТ "Енергоатом" звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 частково та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Корпорації в частині стягнення 3% річних в розмірі 556 019,71 грн залишити без задоволення.
4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 апеляційну скаргу АТ "Енергоатом" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 в оскаржуваній частині - без змін.
5. Не погоджуючись з судовими рішеннями, АТ "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Корпорації в частині стягнення 3% річних в розмірі 556 019,71 грн залишити без задоволення.
5.1. Судові рішення в частинах стягнення пені та інфляційних втрат АТ "Енергоатом" не оскаржуються.
6. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 щодо можливості суду за певних умов зменшити розмір 3 % річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
7. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/17633/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуюча, Булгакова І.В., Жайворонок Т.Є.
8. Ухвалою Верховного Суду від 13.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/17633/23 за касаційною скаргою АТ "Енергоатом" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
9. Відзив Корпорації на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
10. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 22.07.2024 №32.2-01/1478 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/17633/23 у зв'язку з відпусткою судді Жайворонок Т.Є.
11. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 для розгляду касаційної скарги АТ "Енергоатом" у справі №910/17633/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуюча), Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.
12. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
13. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
14. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
15. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
16. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
17. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі , а також постанова апеляційного господарського суду, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині. В іншій частині судові рішення учасниками справи не оскаржуються та касаційною інстанцією не переглядаються.
18. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/17633/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
19. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
20. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
21. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
23. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
24. Правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи. Такий висновок міститься в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц).
25. Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов'язковий для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
26. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
27. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
28. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
29. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
30. При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
31. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
32. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
33. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
34. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
35. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
37. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №914/1258/22, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, Верховний Суд виходить з такого.
38. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій щодо зменшення судом 3% річних Суд зазначає таке.
39. У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
39.1. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
39.2. Отже, відповідне зменшення процентів річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме: встановлення процентів річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості.
39.3. Під час розгляду справи №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що станом на момент звернення з позовом до суду сума заборгованості за договором поставки складала 98 381,92 грн і була повністю сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, тоді як позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн та перевищує майже у два рази суму прострочення.
40. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається (№910/17633/23), місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги, зокрема, в частині стягнення з відповідача 3% річних, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати виконаних позивачем робіт за Договором у встановлений строк. Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних та пені, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав достатніх доказів та не навів обставин, які могли свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов'язання, винятковість обставин чи невідповідності розміру стягуваної пені, наслідкам порушення зобов'язання. Враховуючи викладене, суд першої інстанції не знайшов об'єктивних підстав для зменшення розміру 3 % річних та пені.
41. Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в частині стягнення з відповідача 3% річних, погодився із зазначеним висновком та вказав, що суд першої інстанції встановивши, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за виконані роботи, дійшов правомірного висновку про наявність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України. Також колегія суддів зазначила, що перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача трьох процентів річних, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 556 019,71 грн 3 % річних за загальний період прострочення з 26.04.2022 по 31.10.2023. Заперечень щодо періоду нарахування, як і контррозрахунку відповідачем надано не було. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що наведені доводи відповідача на обґрунтування необхідності зменшення розміру 3% річних не є підставою для звільнення його від сплати нарахованих річних.
42. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що як суд першої так і суд апеляційної інстанцій навели аргументи і мотиви з яких вони виходили, не зменшуючи розмір заявлених до стягнення 3% річних. Колегією суддів не вбачається, що сторони надали докази, а суди попередніх інстанцій їх не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
43. Отже, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору щодо стягнення з відповідача 3% річних та під час розгляду клопотання на зменшення їх розміру, дослідили та оцінили за правилами статті 86 ГПК України надані та зібрані у справі докази у їх сукупності і вірогідності, застосувавши статті 76-79 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, з огляду на суддівську дискрецію, враховуючи, що зменшення розміру 3% річних є правом, а не обов'язком суду.
44. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 виснувала про те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
45. Відтак, проаналізувавши зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в тому числі через призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цієї справи зі справою, що переглядається з точки зору фактично-доказової бази та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Великої Палати Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.
46. Верховний Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
47. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі. Адже суд першої інстанції розглянув клопотання про зменшення розміру 3% та відмовив у його задоволенні з огляду на необґрунтованість, а не через відсутність права на таке зменшення.
48. Водночас, колегія суддів зауважує, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
49. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).
50. З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
51. Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.
52. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
53. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, а саме статті 625 ЦК України, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/17633/23.
54. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/12096/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
55. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.
56. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
57. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
58. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
59. Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
60. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
61. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
62. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
63. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
64. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
65. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 у справі №910/17633/23 в частині стягнення 3 % річних та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024, прийняту за результатами перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова