16 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/2262/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Система аптек "Лінда-Фарм"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2023 (суддя Бондарєв Е. М.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2024 (Дармін М. О. - головуючий, судді Кощеєв І. М., Чус О. В.) у справі
за позовом Обласного комунального підприємства "Фармація"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Система аптек "Лінда-Фарм"
про виселення з нежитлового приміщення та стягнення 193 688,18 грн неустойки,
(У судове засідання з'явилася представниця відповідача - Кім Г. В.),
1. Обласне комунальне підприємство "Фармація" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Система аптек "Лінда-Фарм" (далі - ТОВ "Система аптек "Лінда-Фарм"), з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, про:
- виселення з нежитлового приміщення площею 47,8 кв. м, яке розташоване на першому поверсі в будівлі КНП "Міська дитяча клінічна лікарня №6" ДМР за адресою: м. Дніпро, вул. Караваєва, 68 з одночасною передачею цього приміщення Обласному комунальному підприємству "Фармація";
- стягнення 193 688,18 грн неустойки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до п.12.5 договору оренди №434 від 01.11.2014 договір припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, що з урахуванням факту його продовження, свідчить про припинення договору оренди №434 - 31.08.2020. Враховуючи відсутність факту звільнення відповідачем об'єкту оренди з поверненням його позивачу за актом приймання-передачі після припинення дії договору оренди №434, відповідач має понести за це господарсько-правову відповідальність, встановлену частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, а саме сплатити позивачу штрафні санкції у вигляді неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час фактичного користування об'єктом оренди після припинення дії договору оренди № 434.
2. Під час розгляду справи судами встановлено, що 01.11.2014 між Обласним комунальним підприємством "Фармація" (орендодавець) та ТОВ "Система аптек "Лінда-Фарм" (орендар) укладено договір №434 оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області (далі - договір) відповідно до пункту 1.1. якого з метою ефективного використання комунального майна орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, далі - об'єкт оренди, площею47,8 м2 для розміщення аптечного пункту, що реалізує готові ліки.
Об'єктом оренди відповідно до пункту 2.1. договору є нерухоме майно (приміщення) загальною площею 47,8 кв. м, розташоване на першому поверсі п'ятиповерхової будівлі Комунального закладу "Дитяча міська клінічна лікарня №6" Дніпропетровської обласної ради" за адресою: м. Дніпро, вул. Караваєва, буд. 68.
Вартість об'єкта оренди згідно зі звітом про експертну оцінку нерухомого майна 309 844,00 грн. (станом на 21.07.2017) (п.2.2. договору з урахуванням додаткової угоди №1 від 31.08.2017).
Згідно з пунктами 2.3., 2.4. договору опис технічного стану об'єкта оренди на дату передачі його орендареві, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток 2). Об'єкт оренди належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області.
Відповідно до пункту 3.1. договору, з урахуванням додаткової угоди №1 від 31.08.2017, за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, яка становить 8 334,00 грн. (без урахуванням ПДВ) за один календарний місяць.
Згідно з пунктом 3.2. договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції у наступному місяці.
Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України (пункт 3.3. договору).
У пункті 3.4. договору встановлено, що розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї зі сторін у разі зміни чинного законодавства, що регулює визначення розміру орендної плати, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.
Орендна плата сплачується орендарем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря (пункти 3.5., 3.6. договору).
Відповідно до пункту 3.7. договору орендна плата, в повному обсязі (у тому числі ПДВ) перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця: НОМЕР_1 в ПАТ КБ Приватбанк в м. Дніпропетровськ, МФО 305299, один раз на місяць не пізніше 01 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Згідно з пунктом 4.1. договору орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі об'єкта оренди.
Передача об'єкта оренди у строкове платне користування не несе за собою виникнення в орендаря права власності на об'єкт оренди (пункт 4.2. договору).
Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною в Звіті про оцінку, складеному за Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (пункт 4.3. договору).
У пункті 4.4 договору сторони визначили, що у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення. Об'єкт оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.
Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає об'єкт оренди іншій стороні цього договору (пункт 4.5.).
Відповідно до пункту 5.2. договору орендар зобов'язаний, зокрема, у разі припинення або розірвання цього договору повернути орендодавцю об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцю збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди з вини орендаря (п.п.5.2.13 договору); виконувати інші зобов'язання, не передбачені цим договором, але встановлені нормами чинного законодавства України (п.п.5.2.14 договору).
Згідно з п.8.9 договору у випадку не звільнення (несвоєчасного звільнення) об'єкту оренди у разі припинення або розірвання цього договору, орендар сплачує штрафні санкції за весь час фактичного користування об'єктом оренди у таких розмірах: за перший місяць фактичного користування об'єктом оренди - подвійний розмір орендної плати, розрахований за останній місяць оренди; за другий місяць фактичного користування об'єктом оренди - потрійний розмір орендної плати і т.д. При цьому, в жодному разі договір оренди не вважається продовженим на новий строк.
Згідно з пунктом 11.1. договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє з 01.11.2014 до 01.10.2017.
Відповідно до пункту 12.3 договору продовження договору оренди на новий термін з орендарем відбувається шляхом укладення договору оренди на новий термін.
Договір припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (пункт 12.5.).
Відповідно до акта приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.11.2014 позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, нежитлове приміщення площею 47,8 кв. м, розташоване на першому поверсі п'ятиповерхової будівлі Комунального закладу "Дитяча міська клінічна лікарня №6" Дніпропетровської обласної ради" за адресою: м. Дніпро, вул. Караваєва, буд. 68.
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2023 у справі № 917/1085/22 позов задоволено повністю.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2024 рішення суду першої інстанції змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова аргументована тим, що строк дії спірного договору оренди закінчився 31.08.2020, доказів його продовження матеріали справи не містять, як і не містять доказів повернення відповідачем спірного об'єкта оренди, а отже вимоги позивача в частині виселення підлягають задоволенню.
Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення неустойки, нарахованої за період користування об'єктом з 01.09.2020 по 31.07.2023 (з урахуванням частково отриманих від відповідача грошових коштів), судами встановлено, що його здійснено відповідно до умов договору та діючого законодавства.
Відповідач був обізнаний з можливістю отримання в оренду спірного приміщення саме в порядку частини першої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що, в свою чергу, свідчить і про його обізнаність про припинення строку дії договору оренди № 434 31.08.2020, неможливість продовження дії договору оренди без проведення аукціону та обов'язок повернення орендованого майна відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що, в свою чергу, узгоджується з пунктами 4.4., 5.2.13. спірного договору.
4. ТОВ "Система аптек "Лінда-Фарм" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і відмовити у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Скаржник стверджує, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 25.10.2022 у справі № 607/14378/21; від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц щодо застосування приписів статей 2, 4, 13, 14, 74, 80, 237, 238 ГПК України.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій вирішили питання про повернення майна особі, яка не володіє речовими правами на нього і порушене право у позивача відсутнє.
4.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на неподібність правовідносин у справах, на які посилається скаржник і у справі яка переглядається, а також зауважує, що в аналогічній справі Верховний Суд ухвалою від 29.05.2024 закрив касаційне провадження у справі № 904/2263/23.
5. Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 904/2262/23 з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Отже для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України необхідно встановити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму права, всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними зі справою, яка розглядається.
Однак Верховний Суд зауважує, що справи, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, стосуються інших обставин, які не можна вважати релевантними щодо відносин у справі № 904/2262/23.
Так, у справі № 924/233/18 вирішувався спір про заборгованість за договором поставки молока.
У справі № 924/831/17 предметом позову була вимога про зобов'язання відповідача в особі ліквідаційної комісії включити до проміжного ліквідаційного балансу кредиторську вимогу Хмельницької міської ради.
Предметом позову у справі № 910/8357/18 було визнання недійсним договору поруки внаслідок його фіктивності.
У справі № 607/14378/21 предметом розгляду був цивільний спір про зняття з реєстрації місця проживання, у задоволенні позову за яким відмовлено з підстав відсутності порушеного права позивача, яка не була власником спірної квартири.
Предметом позову у справі № 914/809/18 було визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Стрийської міської ради, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності, визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності на будівлі і споруди. Касаційному перегляду підлягала постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу місцевого господарського суду про повернення позовної заяви без розгляду у зв'язку з тим, що у місцевого суду була можливість розглянути справу на підставі наявних доказів, а у разі необхідності, витребувати їх оригінали для огляду у судовому засіданні.
У справі № 910/10647/18 предметом позову було визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав та акта приймання-передачі майнових прав і скасування реєстраційного номера нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за результатами розгляду якого суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення корпоративних прав позивача та з цих підстав ухвалив нове рішення про відмову в позові.
У справі № 916/2084/17 розглядався спір учасника відповідного товариства до цього товариства про визнання недійсними договорів, укладених директором товариства, у зв'язку з тим, що на момент підписання спірних правочинів відповідна фізична особа не мала повноважень діяти як директор товариства.
У справі № 761/45721/16-ц предметом позову є стягнення з відповідача як власника істотної участі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у порядку статті 58 Закону України Закону України "Про банки і банківську діяльність" заборгованості по вкладу.
У справі № 653/1096/16-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду у від 04.07.2018) предметом розгляду були позовні вимоги міської ради до фізичних осіб про визнання останніх такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселення їх без надання іншого житлового приміщення та зобов'язання знятися з реєстраційного обліку. Ці вимоги обґрунтовувалися тим, що службова квартира є об'єктом комунальної власності. Виконавчий комітет міської ради ухвалив рішення, яким квартира була визнана службовою та передана на баланс комунального підприємства. Службова квартира надавалася відповідачу та члену його сім'ї (дружині) для проживання. Шлюб між відповідачами розірваний, а відповідач у цій справі припинив трудові відносини, з огляду на що відповідачі втратили право на проживання у службовій квартирі, наданій для проживання працівників підприємства. Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, зазначила про те, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Спір у справі № 653/1096/16-ц виник із житлових відносин, має цивільно-правовий характер, що пов'язаний з набуттям службового житла.
Отже, заявником не доведено, що рішення судів попередніх інстанцій суперечать висновкам Верховного Суду, які були б викладені саме у подібних правовідносинах із урахуванням усіх особливостей спору, який розглядали суди. У цьому контексті узагальнене посилання на висновки Верховного Суду не може бути розцінене як наведення правового висновку, який би спростовував висновки судів щодо необхідності задоволення позову.
5. З наведеного слідує, що, звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник хоча і посилався на висновки Верховного Суду, але не врахував, що відповідні постанови повинні бути прийняті у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд. Саме виконання зазначених вимог надає Верховному Суду повноваження у межах приписів 300 ГПК України для перегляду судових рішень.
Оскільки зазначених вимог заявник не здійснив, а висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 904/2262/23, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Система аптек "Лінда-Фарм" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 904/2262/23.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ спосіб, у який стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France», № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; «Brualla Gуmez de la Torre v. Spain», № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).
Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини першої статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Система аптек "Лінда-Фарм" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 904/2262/23 закрити.
Поновити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2023 у справі № 904/2262/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ