ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.07.2024Справа № 910/5518/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичний бізнес»
до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Святошинського району м. Києва
про стягнення 121 148, 20 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетичний бізнес» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Святошинського району м. Києва (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 121 148, 20 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 509, 526, 611, 612, 625, 714 Цивільного кодексу України та ст. 173, 174, 179, 193, 275, 276 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договорами постачання електричної енергії споживачу №№ 04012023-1, 04012023-2, 04012023-3 від 05.01.2023 та № 12122023-1 від 13.12.2023, в частині повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/5518/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
24.05.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов у якому останній заперечує щодо задоволення позову, зокрема, вказує, що позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості після закінчення строку дії договорів. Крім цього, зазначає, що постачання електричної енергії у січні 2024 року позивачем здійснювалось внаслідок особистого волевиявлення, а тому останнім в односторонньому порядку прийнято рішення щодо подальшого постачання електричної енергії відповідачу без укладання рамкових угод та переведення відповідача до постачальника «Останньої надії».
11.06.2024 від представника позивача надійшли пояснення по справі, разом із витребуваними судом доказами, а також письмове підтвердження, що ціна позову не змінилась.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетичний бізнес» здійснює діяльність з постачання електричної енергії на підставі ліцензії, виданої відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 25.07.2017 № 929.
05.01.2023 на підставі заяви-приєднання від 05.01.2023 № 04012023-1, для потреб за адресою: місто Київ, Святошинський район, вулиця Чорнобильська, будинок 5/7, між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 04012023-1 (надалі - договір № 04012023-1).
Пунктом 3.1. договору № 04012023-1, встановлений строк постачання електричної енергії споживачу, а саме з 01.01.2023 по 31.12.2023.
Згідно з п. 5.1. договору № 04012023-1, його ціна становить 724 450, 63 грн, в т.ч. 120 741, 77 грн ПДВ. В тому числі загальний фонд 216 048, 09 грн, в т.ч. 36 008, 02 грн ПДВ. Спеціальний фонд 508 402, 54 грн, в т.ч. 84 733, 75 грн ПДВ.
05.01.2023 на підставі заяви-приєднання від 05.01.2023 № 04012023-2, для потреб за адресою: місто Київ, Святошинський район, вулиця Академіка Єфремова, будинок 11, між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 04012023-2 (надалі - договір № 04012023-2).
Пунктом 3.1. договору № 04012023-2, встановлений строк постачання електричної енергії споживачу, а саме з 01.01.2023 по 31.12.2023.
Згідно з п. 5.1. договору № 04012023-2, його ціна становить 424 120, 79 грн, в т.ч. 70 686, 79 грн ПДВ. В тому числі загальний фонд 170 080, 41 грн, в т.ч. 28 346, 74 грн ПДВ. Спеціальний фонд 254 040, 38 грн, в т.ч. 42 340, 06 грн ПДВ.
05.01.2023 для потреб за адресою: місто Київ, Святошинський район, вулиця Академіка Булаховського, будинок 26, між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 04012023-3 (надалі - договір № 04012023-3).
Пунктом 3.1. договору № 04012023-3, встановлений строк постачання електричної енергії споживачу, а саме з 01.01.2023 по 31.12.2023.
Згідно з п. 5.1. договору № 04012023-3, його ціна становить 321 819, 72 грн, в т.ч. 53 636, 62 грн ПДВ. В тому числі загальний фонд 119 515, 97 грн, в т.ч. 19 919, 33 грн ПДВ. Спеціальний фонд 202 303, 76 грн, в т.ч. 33 717, 29 грн ПДВ.
Також 13.12.2023 на підставі заяви-приєднання від 13.12.2023 № 12122023, для потреб за адресою: місто Київ, Святошинський район, вулиця Чорнобильська, будинок 5/7, між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 12122023-1 (надалі - договір № 12122023-1).
Пунктом 3.1. договору № 12122023-1, встановлений строк постачання електричної енергії споживачу, а саме з 13.12.2023 по 31.12.2023.
Згідно з п. 5.1. договору № 12122023-1, його ціна становить 72 758, 74 грн, в т.ч. 12 126, 46 грн ПДВ. В тому числі загальний фонд 30 658, 23 грн, в т.ч. 5 109, 71 грн ПДВ. Спеціальний фонд 42 100, 51 грн, в т.ч. 7 016, 75 грн ПДВ.
Проаналізувавши зміст зазначених договорів поставки, суд прийшов до висновку, що наступні пункти вказаних вище договорів є аналогічними та дублюють один одного.
Відповідно до п. 2.1. договорів, на їх умовах та за результатами проведеної процедури закупівлі постачальник продає: електричну енергію відповідно до коду ДК 021:2015: 09310000-5 - Електрична енергія споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії згідно з умовами цього договору.
Згідно з п. 3.5. договорів, обсяг споживання електричної енергії на розрахунковий період визначається шляхом подання у періоді, що передує розрахунковому, споживачем постачальнику письмової заявки в строк до 15 числа включно.
Пунктом 3.6. договорів передбачено, що у разі необхідності, споживач має право звернутись до постачальника із заявою щодо коригування обсягу споживання електричної енергії у розрахунковому періоді. Заява щодо коригування обсягу споживання електричної енергії повинна бути подана у розрахунковому періоді до 28 числа включно.
Відповідно до п. 5.6. договорів, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за вартістю, що визначаються відповідно до механізму визначення вартості електричної енергії, наведеним у додатку 2 до цього договору.
Згідно з пунктами 5.8.-5.10. договорів, ціна електричної енергії має зазначатись постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки споживача за цим договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за електричну енергію відповідно до умов цих договорів.
Пунктом 5.11. договорів передбачено, що постачальник до 11 числа місяця, наступного за розрахунковим, виставляє споживачу рахунок за спожиту електричну енергію та акт купівлі-продажу електричної енергії.
Оплата вартості обсягів споживання електроенергії здійснюється споживачем, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 робочих днів від дня отримання акту купівлі-продажу електричної енергії від постачальника.
Постачальник підписує акт купівлі-продажу електричної енергії (у двох примірниках), за відповідний розрахунковий період та направляє споживачу його оригінал.
Споживач підписує зі свого боку акти купівлі-продажу електричної енергії та направляє один примірник акту купівлі-продажу електричної енергії постачальнику до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до п. 10.1. договорів, споживач має право в будь-який момент часу в односторонньому порядку розірвати цей договір та змінити постачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником.
Згідно з п. 13.1. договорів, вони набирають чинності і вважаються укладеними з моменту їх підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діють до 31.12.2023, а в частині розрахунків, договори діють до повного виконання зобов'язань сторонами.
Дія договору, на підставі п. 8 п. 19 Особливостей, може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.
Пунктом 13.2. договорів сторони визначили, що крім випадків, передбачених цими договорами та чинним законодавством, цей договір припиняється у разі:
- закінчення строку, призупинення дії ліцензії з провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії постачальником або її анулювання;
- банкрутства або припинення господарської діяльності постачальником;
- зміни власника об'єкта споживача;
- зміни електропостачальника.
Відповідно до п. 13.3. договорів, їх істотні умови не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» з урахуванням положень Особливостей.
Так, на виконання умов договорів позивачем продано, а відповідачем куплено електричну енергію в січні 2024 року на загальну суму 121 148, 20 грн, що підтверджується:
- актами купівлі-продажу електричної енергії: № 0000-000028 на суму 5 911, 74 грн, № 0000-000030 на суму 79 717, 96 грн, № 0000-000029 на суму 35 518, 50 грн;
- рахунками на оплату: № 29 на суму 5 911, 74 грн, № 31 на суму 79 717, 96 грн, № 30 на суму 35 518, 50 грн.
У свою чергу відповідачем не заперечується факт отримання електричної енергії від позивача в січні 2024 року.
Спір у даній справі виник, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договорами постачання електричної енергії споживачу №№ 04012023-1, 04012023-2, 04012023-3 від 05.01.2023 та № 12122023-1 від 13.12.2023, в частині повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії за січень 2024 року, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 121 148, 20 грн основного боргу.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як убачається з матеріалів справи, правовідносини сторін у даній справі стосуються сфери електроенергетики.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України «Про ринок електричної енергії».
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії», основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).
Згідно з ч. 5 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії», правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов'язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником «останньої надії».
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об'єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.
Частиною 1 статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії», передбачено, що купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Згідно із ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що на виконання своїх зобов'язань у січні 2024 року поставив відповідачу електричну енергію обсягом 20 124 кВт*год на загальну суму 121 148, 20 грн, проте, відповідач, зі свого боку, акти купівлі-продажу електричної енергії за січень 2024 року № 0000-000028, № 0000-000030, № 0000-000029 не підписав та не сплатив її вартість.
Заперечуючи проти вказаного боргу, відповідач зазначає, що позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості після закінчення строку дії договорів. Крім цього, зазначає, що постачання електричної енергії в січні 2024 року позивачем здійснювалось внаслідок особистого волевиявлення, а тому останнім в односторонньому порядку прийнято рішення щодо подальшого постачання електричної енергії відповідачу без укладання рамкових угод та переведення відповідача до постачальника «Останньої надії».
Розглянувши наведені доводи відповідача, суд зазначає таке.
Так, згідно з п. 13.1. договорів, вони набирають чинності і вважаються укладеними з моменту їх підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діють до 31.12.2023, а в частині розрахунків, договори діють до повного виконання зобов'язань сторонами.
Дія договору, на підставі п. 8 п. 19 Особливостей, може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.
Пунктом 13.2. договорів сторони визначили, що крім випадків, передбачених цими договорами та чинним законодавством, цей договір припиняється у разі:
- закінчення строку, призупинення дії ліцензії з провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії постачальником або її анулювання;
- банкрутства або припинення господарської діяльності постачальником;
- зміни власника об'єкта споживача;
- зміни електропостачальника.
Відповідно до п. 8 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої статті 41 Закону.
Згідно з ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII, дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.
Отже, можливість продовження строку дії договорів на початку наступного року (2024) передбачена їх умовами та законодавством. Також зі змісту договорів не вбачається окремого порядку їх пролонгації, а підстави для припинення їх дії відповідно до п.13.2. договорів відсутні. Крім цього, відповідач не надав жодних доказів, що у спірний період він отримував електричну енергію від іншого постачальника та/або звертався до позивача із заявою (зверненням) про припинення постачання електричної енергії.
При цьому суд наголошує, що відповідач обсяги фактично поставленої електричної енергії в січні 2024 року чи її вартість не заперечує.
За таких обставин суд вважає доводи відповідача в цій частині необґрунтованими.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доказів порушення позивачем зобов'язання з постачання електроенергії в спірному періоді відповідачем суду не надано та судом не встановлено.
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.
17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
Згідно ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідачем не було вчинено жодних дій для врегулювання спірних питань щодо постачання електроенергії.
Враховуючи зазначене вище в сукупності, суд приходить до висновку, що постачання та споживання відповідачем електроенергії в спірний період за договорами підтверджено матеріалами справи. Подані позивачем докази на підтвердження даної обставини суд вважає більш вірогідними, ніж заперечення відповідача. Доказів на спростування даної обставини відповідачем суду не надано.
З урахуванням викладеного суд вважає, що у відповідача наявний обов'язок сплатити вартість спожитої в січні 2024 року електричної енергії за актами № 0000-000028, № 0000-000030, № 0000-000029 на загальну суму 121 148, 20 грн, а оскільки доказів сплати відповідачем заборгованості суду не надано, вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 121 148, 20 грн основного боргу.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн позивач надав: копію договору № 10/03-24 про надання правової допомоги від 22.04.2024, укладеного між адвокатом Гетьман Н.О. та позивачем із фіксованою вартістю послуг в розмірі 10 000, 00 грн (п. 4.1. договору) за надання правової допомоги про стягнення з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Святошинського району м. Києва за договорами про постачання електричної енергії споживачу, копію ордеру серії АІ № 1346535 від 01.05.2024 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім'я адвоката Гетьман Н.О.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України».
Частинами першою та другою статті 30 названого вище Закону передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У названій вище постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».
Також відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Таку правову позицію, щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Судом враховано, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі.
На підставі викладеного, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу в розмірі 10 000, 00 грн є обґрунтованими.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Святошинського району м. Києва (03179, місто Київ, вулиця Чорнобильська, будинок 5/7, ідентифікаційний код 38961129) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичний бізнес» (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 51, ідентифікаційний код 39957930) 121 148 (сто двадцять одну тисячу сто сорок вісім) грн 20 коп. основного боргу, 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань