ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.07.2024Справа № 910/5361/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 112 827, 84 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - відповідач) про стягнення суми безпідставно отриманих з особового рахунку НОМЕР_1 грошових коштів у розмірі 112 827, 84 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору про надання транспортних послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 14291113/2020-001 від 26.06.2020 безпідставно отримав з особового рахунку позивача № НОМЕР_1 кошти, як збір за зберігання вантажу, під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем, з метою формування маршрутного потягу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/5361/24. Відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
17.05.2024 від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.
21.05.2024 від представника позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про застосування строків позовної давності.
Відповідач відзиву на позов, в порядку передбаченого ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, суду не надав.
За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
26.06.2020 між позивачем (надалі - вантажовласник/вантажовідправник/ вантажоодержувач/платник) та відповідачем (надалі - перевізник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-0001 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах відповідача, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах позивача, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) вагона відповідача не є орендною платою.
Пунктом 1.4. договору визначено, що надання послуг за договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Згідно з п. 1.10. договору, він є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладання договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до п. 12.1. договору.
Обов'язки позивача визначені у пункті 2.1. договору, зокрема:
- сплачувати послуги відповідача та інші платежі, належні відповідачу за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника. Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг позивача (пп. 2.1.4. договору);
- відшкодовувати відповідачу витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від відповідача, які виникли на станціях залізниць України, зокрема, з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; неподання до накладної документів, необхідних для використання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника (пп. 2.1.5. договору);
- у строки, встановлені розд. 4 договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу позивача - підписувати та надавати відповідачу не пізніше двох робочих днів від дня такої його вимоги (пп. 2.1.7. договору).
Обов'язки відповідача визначені у пункті 2.3 договору, зокрема:
- відкрити для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для позивача особовий рахунок з наданням коду платника, а також присвоїти позивачу код вантажовідправника/вантажоодержувача. Надані коди зазначаються відповідачем в інформаційному повідомленні про укладення договору в порядку визначеному в п. 1.9. договору (пп. 2.3.3. договору);
- вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу і надавати позивачу відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням позивача за цінами, встановленими в додатку 1-1 до договору через станцію або через один з підрозділів філії «ЄДИНИЙ РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», що вказано у такому зверненні позивача. В разі оформлення первинних документів із зауваженнями, їх паперові копії надаються позивачу безоплатно (пп. 2.3.4. договору).
Положеннями пункту 3.4. договору передбачено, що замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника (далі - плата за користування власними вагонами перевізника).
Відповідно до п. 3.4.3. договору, моментом початку відліку часу для нарахування плати за користування власними вагонами перевізника, визначеної в п. 3.4. договору, є момент передачі замовнику власних вагонів перевізника або початку затримки відповідно до Правил користування вагонами.
Облік часу користування, з метою визначення розміру плати за користування власними вагонами перевізника у випадках вказаних в п. 3.4. договору, здійснюється відповідно до Правил користування вагонами. Застосування плати за користування власними вагонами перевізника в частині, що не визначена договором, здійснюється відповідно до Правил користування вагонами.
Загальний час, за який нараховується та сплачується замовником плата за користування власними вагонами перевізника, включає час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні замовника та час затримки вагонів з його вини в очікуванні подавання під вантажні або інші операції на станціях призначення і на підходах до них.
Згідно з п. 3.4.4. договору, також плата за користування власними вагонами перевізника нараховується та сплачується замовником у випадку їх затримки під час перевезення з причин, що не залежать від перевізника. В таких випадках кількість годин затримки обліковується окремо по кожній станції затримки на підставі актів загальної форми ГУ23.
За умовами п. 4.2. договору оплата послуг відповідно до договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розд. 15 договору. Датою надходження платежів вважається дата зарахування коштів обслуговуючим банком на поточний рахунок перевізника зі спеціальним режимом використання.
Одержані на поточний рахунок з спеціальним режимом використання кошти перевізник зараховує на особовий рахунок замовника, а також веде облік надходження коштів і використання їх замовником для оплати перевезень та інших послуг за умовами цього Договору.
Згідно з п. 4.3. договору по мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати:
- провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних;
- суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами;
- плати за використання власних вагонів перевізника за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях;
- штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо;
- неустойки, нарахованої, згідно з додатками до Договору та відображеної в інформаційному повідомленні;
- пені.
Крім цього, розділом 4 договору передбачений порядок проведення розрахунків, зокрема:
- по мірі виконання перевезень та надання послуг, відповідачем відображається в особовому рахунку використання позивачем коштів за добу для оплати: провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних; суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами; плати за використання власних вагонів відповідача за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях; штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо; пені (п. 4.4. договору);
- щодобово, упродовж періоду виконання договору, відповідач надає позивачу переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених позивачем на виконання договору за звітну добу (п. 4.5. договору);
- у разі випадку незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів, позивач для проведення перевірки письмово повідомляє відповідача на вказану в розд. 7 договору адресу. У випадку виявлення відповідачем неправильного нарахування платежів, здійснюється перерахунок, після чого надлишок стягнутої суми зараховується на особовий рахунок позивача, як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних відповідачу платежів в порядку та строки, передбачені законодавством (п. 4.9. договору).
Відповідно до пункту 10.3. договору, документи, направлені відповідачем позивачу для підписання і не підписані останнім (у т.ч. з внесеними зауваженнями але не підписаними) вважаються беззаперечно прийнятими та погодженими позивачем у строк встановлений нормативно-правовими актами або договором, а якщо інше не встановлено, то після спливу 15 календарних днів з дня їх направлення окрім випадків надання до них заперечень позивачем в такий строк. Такі строки починають свій перебіг з дня направлення відповідачем документів позивачу, у т.ч. автоматизованими системами відповідача із застосуванням спеціалізованого інтерфейсу користувача. Цей пункт стосується порядку укладення та внесення змін до договору, визначених в розд. 9 договору.
Згідно з п. 12.1. та п. 12.2. договору, він діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення договору здійсненого на веб-сайті та діє до його припинення. Договір або окремі умови щодо певних послуг припиняється: за згодою сторін; за ініціативи однієї з сторін; з підстав визначених законодавством.
Так, на виконання умов договору, відповідно до накладної № 42325787 від 12.12.2022 (а.с. 15) позивачем було передано до перевезення маршрутний потяг № 121252 (п. 7, 29 накладної) з додатком «Відомість вагонів» ідентифікація відправки № 42325787 від 12.12.2022 в кількості 50 вагонів (ячмінь насипом).
13.12.2022 відповідачем були сформовані накопичувальні картки форми ФДУ-92 зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу):
- № 13121006, згідно якої позивачу було нараховано збір за зберігання вантажів (код/підкод платежу 190/001) на суму 94 023, 20 грн (а.с. 18);
- № 13121007, згідно якої позивачу було нараховано накопичення власного рухомого складу (код/підкод платежу 229/001) на суму 17 742, 66 грн (а.с. 19).
14.12.2022 відповідачем були сформовані відомості плати за користування вагонами (без ПДВ): № 13120662 на суму 63 962, 50 грн, № 13120663 на суму 73 100, 00 грн, № 13120664 на суму 61 275, 00 грн, № 13120665 на суму 45 150, 00 грн, № 13120666 на суму 22 843,70 грн, № 13120667 на суму 28 487, 20 грн, № 13120668 на суму 46 493, 40 грн (а.с. 8-12).
У подальшому, згідно відомостей з Єдиного розрахункового центру залізничних перевезень (а.с. 7), відповідач списав з особового рахунку позивача № НОМЕР_1 за накопичувальною карткою № 13121006 від 13.12.2022 збір за зберігання вантажів на суму 94 023, 20 грн без ПДВ (112 827, 84 грн з ПДВ).
Як вказує позивач, за результатом проведеної перевірки розрахунків Службою залізничного транспорту Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН» було виявлено безпідставно отримані відповідачем грошові кошти у розмірі 112 827, 84 грн з ПДВ з особового рахунку № НОМЕР_1, як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу.
Також у матеріалах справи міститься вимога (претензія) № 2785/3-24/27 від 05.04.2024 до відповідача, в якій позивач просить останнього перерахувати безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 112 827, 84 грн з ПДВ з особового рахунку № НОМЕР_1, як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем, з метою формування маршрутного потягу. Доказів направлення такої вимоги відповідачу матеріали справи не містять.
З огляду на те, що відповідач, у порушення умов договору про надання транспортних послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, безпідставно отримав з особового рахунку позивача грошові кошти, як збір за зберігання вантажу, останній звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача на свою користь суму безпідставно отриманих з особового рахунку № НОМЕР_1 грошових коштів у розмірі 112 827, 84 грн.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, як встановлено судом вище, відповідно до відомостей плати за користування вагонами № 13120662, № 13120663, № 13120664, № 13120665, № 13120666, № 13120667, № 13120668 від 13.12.2022 та накопичувальних карток № 13121006 і № 13121007 від 14.12.2022 відповідачем здійснено нарахування збору за зберігання вантажів та нарахування збору за накопичення власного рухомого складу.
Пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зокрема, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Положеннями пункту 9 Правил зберігання вантажів, зокрема, передбачено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
У постанові від 01.02.2024 у справі № 915/305/22 Верховний Суд дійшов наступних висновків: «накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення, як вина ТОВ СП «НІБУЛОН». За таких обставин, колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ «Українська залізниця», а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ «Українська залізниця» з метою формування маршрутного потягу».
Враховуючи зазначене, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від відповідача через наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях відповідача з метою формування маршрутного потягу, грошові кошти в розмірі 112 827, 84 грн списані з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, безпідставно та поза межами договору.
Приписами частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.
З огляду на те, що відповідачем безпідставно списана сума грошових коштів з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами спору договору, на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 112 827, 84 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Разом з цим, суд відхиляє доводи відповідача, викладені в заяві про застосування строків позовної даності, оскільки, як встановлено судом вище, спірне списання грошових коштів здійснене поза межами укладеного між сторонами спору договору, а позов поданий в порядку приписів статті 1212 Цивільного кодексу України до яких застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 112 827, 84 грн.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН» (54020, місто Миколаїв, Каботажний спуск, будинок 1, ідентифікаційний код 14291113) 112 827, 84 грн безпідставно отриманих грошових коштів та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань