ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.07.2024Справа № 910/2931/24
За позовом заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП"
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 216 931, 89 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від прокуратури: Греськів І.В.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП» (надалі- відповідач), в якому просить суд:
- визнати недійсними додаткові угоди до договору №ВРЕ-181-2021 від 06.01.2021, що укладені між позивачем та відповідачем, а саме: №2 від 06.01.2021, №3 від 30.08.2021, №4 від 08.09.2021, №5 від 06.10.2021, №6 від 08.10.2021, №7 від 05.11.2021, №8 від 09.11.2021, №9 від 13.12.2021, №10 від 15.12.2021;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму грошових коштів у розмірі сумі 216 931,89 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.131-3 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.202, 203, 215, 216, 509, 526, 626, 627, 632, 638, 651, 652, 655, 669, 712 Цивільного кодексу України, ст.5, 41 Закону України «Про публічні закупівлі» обґрунтовані тим, що оспорювані додаткові угоди укладені з суттєвими порушеннями вимог законодавства у сфері публічних закупівель, у зв'язку з чим підлягають визнанню недійсними, а сплачені на їх підставі грошові кошти поверненню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
27.03.2024 від прокурора надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/2931/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 30.04.2024.
05.04.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що відсутні правові підстави для представництва прокурором інтересів держави в даній справі.
17.04.2024 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо доводів відповідача викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що правовідносини пов'язані з використанням бюджетних коштів становлять суспільний інтерес, а оскільки компетентний орган самостійно не звернувся до суду, наявні обґрунтовані підстави для звернення прокурора з даним позовом.
22.04.2024 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли витребувані докази.
У підготовче засідання 30.04.2024 з'явилась прокурор, позивач та представник відповідача в засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання в справі на 05.06.2024.
10.05.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження в справі до набрання законної сили рішенням у справі №3-28/2024, що розглядається в порядку конституційного провадження.
У підготовче засідання 05.06.2024 з'явилась прокурор, позивач та представник відповідача в засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 16.07.2024.
11.07.2024 від представника відповідача надійшла заява про зупинення провадження в справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21.
У судовому засіданні 16.07.2024 прокурор підтримала позовні вимоги та позов просила задовольнити, позивач та представник відповідача в засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.
Розглянувши заявлені відповідачем клопотання та заяву про зупинення провадження в справі, заслухавши пояснення прокурора, суд протокольними ухвалами відмовив у їх задоволені, оскільки зібрані судом докази в повній мірі дозволяють встановити та оцінити фактичні обставини, які є предметом судового розгляду і прийняти рішення в справі безвідносно до факту перебування на розгляді Конституційного Суду України скарги щодо відповідності Конституції України Закону положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, яка на даний час є чинною. При цьому Верховний Суд неодноразово висловлював свою правову позицію щодо пред'явлення позову прокурором. Крім того, правовідносини в справі №918/1043/21 та правовідносини, що є предметом судового розгляду в справі №910/2931/24 не є подібними і відрізняються за складом учасників, за правовими підставами і фактичними обставинами справ.
Також статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 16.07.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення прокурора, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
За результатами проведеної закупівлі UA-2020-11-30-000901-b 06.01.2021 між позивачем (споживач) та відповідачем (постачальник) укладено договір №ВРЕ-181-2021 на постачання електричної енергії (надалі - договір) згідно п.2.1. якого постачальник продає електричну енергію споживачу (за кодом ДК 021:2015-09310000-5 Електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно із п.п.2.2., 2.4. договору загальна кількість електричної енергії за цим договором становить: 356 930 кВт*год для забезпечення потреб об'єктів споживання споживача за ЕІС кодами в точках продажу, перелік яких зазначений в додатку 2 до договору. Обсяги закупівлі електричної енергії можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків, шляхом укладання додаткової угоди.
Відповідно до п.3.1. договору (термін) поставки (передачі) товару: 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно.
Згідно пунктів 5.1. та 5.2. договору загальна ціна даного договору становить 710 290,00 грн, у т.ч. ПДВ (20%) 118 382.63 грн. Ціна за одиницю електричної енергії визначається у додатку 2 «Комерційна пропозиція» до договору. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, яка зазначена у додатку 2 до договору.
У пункті 5.3. договору передбачено, що ціна електричної енергії включає в себе:
5.3.1. регульований тариф на послуги з передачі електричної енергії, у розмірі, встановленому НКРЕКП.
5.3.2. ціну електричної енергії як товару, з урахуванням витрат постачальника, пов'язаних з придбанням та постачанням електричної енергії споживачу, прибуток, податки, збори, та всі інші платежі, які необхідні для виконання цього договору.
5.4.1. постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати, що не визначена цим договором.
Відповідно до п.5.6. договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (з першого по останнє число місяця).
Ціна за одиницю товару за цим договором може змінюватися виключно з дотриманням сторонами норм, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», що оформлюються додатковою угодою. До зміни ціни за одиницю товару постачальник зобов'язаний постачані електричну енергію за ціню, яка зазначена у договорі у чинній його редакції (п.5.7. договору).
Згідно із п.13.1. договору він набирає чинності з дня його підписання сторонами, але не раніше 01.01.2021 та діє по 31.12.2021 включно, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
У пункті 13.9. договору зазначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язані, сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1 ) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача;
2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні «ОЕС України». Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії нa ринку «на добу на перед» (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні «ОЕС України» та оприлюднені офіційному вебсайті ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України «Про ринок електричної енергії». У якості документального підтвердження даних сторонами визнаються, зокрема, завірені роздруківки з веб-сайту Звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповдний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ». https://www.oree.com.ua/index.php/main/get_by_id/500 або інший документ органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.
Нова (змінена) ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення.
3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;
4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;
6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг і оподаткування;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts. ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
Істотні умови договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховується в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за договором.
У цьому випадку зміну ціни здійснюють у такому порядку:
- підставою для зміни ціни є набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідною регульованого тарифу, що застосовується у договорі;
- нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено чинним законодавством України (у тому числі відповідними рішеннями НКРЕКП).
8) зміни умов у зв'язку із продовженням дії договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.
Згідно комерційної пропозиції (додаток №2 до договору) вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ становить 1,989998 грн.
Протягом 2021 року до договору сторонами вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод про зміну обсягу та ціни на електричну енергію:
- додатковою угодою №1 від 05.02.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 330 713 кВт*год та вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 2,1477528 грн;
- додатковою угодою №2 від 10.03.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 305 228 кВт*год та з 01.02.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 2,3270769 грн;
- додатковою угодою №3 від 30.08.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 281 378,75 кВт*год та з 01.08.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 2,52432 грн;
- додатковою угодою №4 від 08.09.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 259 125,89 кВт*год та з 01.08.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 2,7411 грн;
- додатковою угодою №5 від 06.10.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 241 465 кВт*год та з 01.08.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 2,941584 грн;
- додатковою угодою №6 від 08.10.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 221 950 кВт*год та з 15.09.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 3,20021196 грн;
- додатковою угодою №7 від 05.11.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 206 810 кВт*год та з 01.10.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 3,434496 грн;
- додатковою угодою №8 від 09.11.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 189 797 кВт*год та з 01.11.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 3,74236584 грн;
- додатковою угодою №9 від 13.12.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 174 686 кВт*год та з 01.11.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 4,06607736 грн;
- додатковою угодою №10 від 15.12.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 161 332 кВт*год та з 01.11.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 4,402656 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказує на те, що внаслідок укладення додаткових угод до договору ціна товару збільшилась на 121% від первинної ціни, з 1,989998 грн за 1 кВт/год до 4,402656 грн за 1 кВт/год, при цьому загальна кількість товару зменшилась з 356 930 кВт*год до 161 332 кВт*год. Прокурор вказує, що внесення змін до договору в частині збільшення ціни товару відбулось без належного документального підтвердження коливання ціни на ринку. Наведені обставини є порушенням Закону України «Про публічні закупівлі», з огляду на що прокурор просить суд визнати недійсними додаткові угоди №№ 2-9 до договору №ВРЕ-181-2021 від 06.01.2021 та стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти в розмірі 216 931,89 грн.
Враховуючи, що з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради, суд вважає за необхідне спочатку дослідити питання щодо наявності/відсутності підстав прокурора для звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
За приписами частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 року у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 року у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 року у справі №911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 року у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 року у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 року у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 року у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 року у справах №923/199/21 (підпункт 8.17) і №922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 року у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і №922/1830/19 (підпункт 7.3)).
У пункті 55 постанови від 14.12.2022 року у справі №2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Частина 1 цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацами 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Здійснивши аналіз абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У пункті 76 постанови від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (пункт 27 зазначеної постанови).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 року у справі №911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 року у справі №488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави в спірних правовідносинах.
Статтею 5 Закону України «Про освіту», освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави. Державну політику у сфері освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).
Згідно із частинами 1 та 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Згідно зі ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Відповідно до з ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Згідно з вимогами ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до п. п. 1.1, 1.3 Положенням про відділ освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради (надалі відділ) відділ утворюється Мадолюбашанською сільською радою, підзвітний і підконтрольний Малолюбашанській сільській раді, підпорядкований виконавчому комітету Малолюбашанської сільської ради, Малолюбашанському сільському голові, заступнику Малолюбашанського сільського голови з питань діяльності органів виконавчої влади (відповідно до розподілу обов'язків), а з питань здійснення делегованих повноважень підконтрольний відповідним органам виконавчої влади. Відділ є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в територіальному органі Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки.
Згідно із п.1.4. Положення відділ є бюджетною установою, утримується за рахунок коштів сільського бюджету.
Відділ є уповноваженим органом Малолюбашанської сільської ради з питань освіти (п.1.5. Положення).
Згідно із п.1.8. Положення відділ є органом місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.
Відділ є виконавчим органом міської ради, який в розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України, є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля природного газу за договором), що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету та зобов'язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в бюджетній сфері та публічних закупівель.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі №469/1044/17 зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац 3 частини 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру").
Аналогічний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 27.01.2021 року у справі №917/341/19, від 02.02.2021 року у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 року у справі №917/273/20, від 18.06.2021 року у справі №927/491/19.
Так, у справі №927/491/19 прокурор звернувся з позовом від імені відділу як сторони договору, який судом було визнано недійсним. У позові прокурор просив стягнути кошти на користь відділу як сторони договору. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати касаційного господарського суду дійшов висновку, що прокурор правильно визначив відділ як позивача, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на користь відділу (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави).
У справі, що розглядається, договір та додаткові угоди до нього укладено між відділом та товариством, тобто відділ є стороною договору.
Отже, прокурор правильно визначив позивача в цій справі, адже відділ є стороною спірних правочинів, юридичною особою, яка може від свого імені придбати майнові права та нести обов'язки, яка є розпорядником бюджетних коштів, яка здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України.
Прокурором було направлено лист від 14.02.2023 за №24-80вих-24 до Відділу освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради щодо надання інформації про вжиті заходи щодо захисту інтересів держави, в тому числі цивільно-правового характеру враховуючи збільшення додатковими угодами ціни електричної енергії понад 121%, що суперечить вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», причин їх невжиття, а також намірів реалізувати вказані повноваження.
Листом за вих.№195 від 20.02.2024 Відділ освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради направив на адресу Рівненської обласної прокуратури лише копію документів щодо договору. При цьому відносно вжиття заходів щодо захисту інтересів держави або намірів реалізувати вказані повноваження в даному листі нічого не зазначено.
Крім того, прокурором було здійсненне повідомлення, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", про підготовку позову, що підтверджено листом №24-133вих-24 від 29.02.2024.
Отже, незважаючи на виявлені прокуратурою порушення вимог законодавства України про публічні закупівлі, які призвели до безпідставного витрачання бюджетних коштів, Відділ освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради, що уклав спірні правочини, з відповідним позовом до суду не звертався.
Вказане свідчить про нездійснення Відділом освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради захисту інтересів держави, яке проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний щодо порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Тобто, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка Відділу освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради щодо захисту порушених інтересів держави.
Отже, суд приходить до висновку, що в прокурора наявні підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді в особі Відділу освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради, в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Щодо позовних вимог про визнання додаткових угод недійсними.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України серед способів захисту передбачає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
За приписами статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 204 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
При цьому якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".
Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").
Згідно з частиною 4 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
При укладенні додаткових угод сторони керувались положеннями пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за пунктом 2 частини 5 наведеної норми - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.
Статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм ЦК України та ГК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Судом встановлено, що станом на момент підписання договору про закупівлю сторонами погоджені всі істотні умови - предмет, ціна та строк виконання зобов'язань за договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.
Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:
- відбувається за згодою сторін;
- порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації);
- підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником);
- ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%;
- загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
Суд зазначає, що чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації), що і визначено сторонам в пункті 13.9. договору.
Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 13.10.2020 у справі №912/1580/18).
При цьому існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинні бути доведені належними та допустимими доказами та такі коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.
Отже, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.
В будь-якому разі постачальнику необхідно не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 18.06.21 № 927/491/19 та підтверджений у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №927/636/21, від 22.06.2022 у справі №917/1062/21, від 07.09.2022 у справі №927/1058/21, від 13.09.2022 у справі №918/1222/21).
З матеріалів справи вбачається, що сторони домовились внести зміни до договору №ВРЕ-181-2021 від 06.01.2021 про постачання електричної енергії споживачу наступними додатковими угодами:
- №1 від 05.02.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 330 713 кВт*год та вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 2,1477528 грн;
- №2 від 10.03.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 305 228 кВт*год та з 01.02.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 2,3270769 грн;
- №3 від 30.08.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 281 378,75 кВт*год та з 01.08.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 2,52432 грн;
- №4 від 08.09.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 259 125,89 кВт*год та з 01.08.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 2,7411 грн;
- №5 від 06.10.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 241 465 кВт*год та з 01.08.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 2,941584 грн;
- №6 від 08.10.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 221 950 кВт*год та з 15.09.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 3,20021196 грн;
- №7 від 05.11.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 206 810 кВт*год та з 01.10.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 3,434496 грн;
- №8 від 09.11.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 189 797 кВт*год та з 01.11.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 3,74236584 грн;
- №9 від 13.12.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 174 686 кВт*год та з 01.11.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 4,06607736 грн;
- №10 від 15.12.2021 погоджено загальну кількість електричної енергії за договором у обсязі 161 332 кВт*год та з 01.11.2021 вартість електричної енергії за одиницю кВт*год, з ПДВ - 4,402656 грн.
За доводами відповідача таке збільшення ціни було зумовлено коливанням ціни на електричну енергію, на підтвердження чого позивачу були направлені проекти спірних угод, у тому числі, із ціновими довідками Харківської торгово-промислової палати №1826/21 від 10.08.2021, №2023/21 від 28.08.2021, №2272/21 від 20.09.2021, №2273/21 від 20.09.2021, №2667/21 від 25.10.2021, №2667-1/21 від 25.10.2021, №2847/21 від 10.11.2021.
Суд зазначає, що передбачена умовами договору про постачання електричної енергії споживачу зміна умов цього договору у випадку зміни регульованих цін (тарифів) і нормативів, які є складовими ціни електричної енергії, не доводить виникнення у відповідача права змінити вартість електричної енергії, що поставляється ним за договором, у зв'язку із коливанням цін на ринку. При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику при проведенні процедури закупівлі, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/401/23.
Однак, таких доказів відповідачем надано не було.
Згідно з роз'ясненнями Міністерства економічного розвитку торгівлі України, як уповноваженого органу щодо формування державної політики у сфері публічних закупівель від 27.10.2016 №3302-06/34307-06 «Щодо зміни істотних умов договору», внесення змін до договору про закупівлю в залежності від коливання ціни товару на ринку повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
У документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання).
Отже, лише документи компетентного органу, які містять інформацію про коливання ціни такого товару на ринку, можуть бути підставою для внесення змін до договору в частині визначення ціни. В свою чергу довідки інформативного характеру до таких не відносяться.
Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
Разом з тим, аналізуючи надані відповідачем копії цінових довідок Харківської торгово-промислової палати суд встановив, що вони не містять діючої ринкової ціни на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення - тобто відсутні дані коливань.
Окрім того, суд зазначає, що згідно частини 1 статті 628, статті 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору.
Згідно частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно із частиною 3, 4 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із часинами 1, 2 статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
Відповідно до частини 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Згідно пунктом 2 частини 5 статті Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
В іншому випадку не досягається мета Закону України «Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 №922/2321/22.
Загальне збільшення ціни за одиницю електричної енергії склало з 1,989988 грн за 1 кВт/год з ПДВ до 4,402656 грн за 1 кВт/год з ПДВ, що становить 121 % від початкової ціни товару, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, в той час як відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що додаткові угоди №2 від 06.01.2021, №3 від 30.08.2021, №4 від 08.09.2021, №5 від 06.10.2021, №6 від 08.10.2021, №7 від 05.11.2021, №8 від 09.11.2021, №9 від 13.12.2021, №10 від 15.12.2021 суперечать наведеним вище нормам Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі», тому підлягають визнанню недійсними.
Також згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Оскільки зазначені додаткові угоди №2 від 06.01.2021, №3 від 30.08.2021, №4 від 08.09.2021, №5 від 06.10.2021, №6 від 08.10.2021, №7 від 05.11.2021, №8 від 09.11.2021, №9 від 13.12.2021, №10 від 15.12.2021 є недійсними та не породжують правових наслідків, то правовідносини між відповідачем та позивачем, мали регулюватись договором, з урахуванням додаткової угоди №1 від 05.02.2021, згідно якого ціна за одиницю електричної енергії складала 2,1477528 грн за 1 кВт/год з ПДВ.
Згідно актів приймання-передачі електричної енергії за період з січня 2021 року по грудень 2021 року споживачем фактично отримано 222 291 кВт/год електричної енергії та сплачено згідно платіжних доручень грошові кошти в сумі 694 358,01 грн з ПДВ, у той час як підлягало сплаті 477 426,12 грн.
Отже, грошові кошти в сумі 216 931,89 грн (694 358,01 грн - 477 426,12 грн) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов'язаний їх позивачу, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та про визнання недійсними додаткових угод №2 від 06.01.2021, №3 від 30.08.2021, №4 від 08.09.2021, №5 від 06.10.2021, №6 від 08.10.2021, №7 від 05.11.2021, №8 від 09.11.2021, №9 від 13.12.2021, №10 від 15.12.2021, що укладені між позивачем і відповідачем, а також стягнення з відповідача на користь позивача 216 931, 89 грн грошових коштів.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсною додаткову угоду №2 від 10.03.2021 до договору №ВРЕ-181-2021 про постачання електричної енергії споживачу від 06.01.2021, що укладена між Відділом освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП".
3. Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 30.08.2021 до договору №ВРЕ-181-2021 про постачання електричної енергії споживачу від 06.01.2021, що укладена між Відділом освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП".
4. Визнати недійсною додаткову угоду №4 від 08.09.2021 до договору №ВРЕ-181-2021 про постачання електричної енергії споживачу від 06.01.2021, що укладена між Відділом освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП".
5. Визнати недійсною додаткову угоду №5 від 06.10.2021 до договору №ВРЕ-181-2021 про постачання електричної енергії споживачу від 06.01.2021, що укладена між Відділом освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП".
6. Визнати недійсною додаткову угоду №6 від 08.10.2021 до договору №ВРЕ-181-2021 про постачання електричної енергії споживачу від 06.01.2021, що укладена між Відділом освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП".
7. Визнати недійсною додаткову угоду №7 від 05.11.2021 до договору №ВРЕ-181-2021 про постачання електричної енергії споживачу від 06.01.2021, що укладена між Відділом освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП".
8. Визнати недійсною додаткову угоду №8 від 09.11.2021 до договору №ВРЕ-181-2021 про постачання електричної енергії споживачу від 06.01.2021, що укладена між Відділом освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП".
9. Визнати недійсною додаткову угоду №9 від 13.12.2021 до договору №ВРЕ-181-2021 про постачання електричної енергії споживачу від 06.01.2021, що укладена між Відділом освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП".
10. Визнати недійсною додаткову угоду №10 від 15.12.2021 до договору №ВРЕ-181-2021 про постачання електричної енергії споживачу від 06.01.2021, що укладена між Відділом освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП".
11. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" (01010, місто Київ, вулиця Івана Мазепи, будинок 6, ідентифікаційний код 36716332) на користь Відділу освіти, молоді і спорту Малолюбашанської сільської ради (35009, Рівненська область, Рівненський район, село Мала Любаша, вулиця Соборна, будинок 10, ідентифікаційний код 42296427) 216 931 (двісті шістнадцять тисяч дев'ятсот тридцять одну) грн 89 коп. грошових коштів.
12. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" (01010, місто Київ, вулиця Івана Мазепи, будинок 6, ідентифікаційний код 36716332) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, будинок 52, ідентифікаційний код 02910077) 30 505 (тридцять тисяч п'ятсот п'ять) грн 98 коп. судового збору.
13. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
14. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 25.07.2024.
Суддя Я.А.Карабань