Номер провадження: 11-сс/813/949/24
Справа № 947/8785/24 1-кс/947/3553/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
15.07.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.03.2024 року про накладення арешту на майно в кримінальному проваджені №62024150020000161 від 03.02.2023 року,
встановив:
оскарженою ухвалою задоволено клопотання ст. слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_6 , яке погоджено прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 та накладено арешт шляхом тимчасового позбавлення власника (володільця) права на відчуження, розпорядження та користування на майно, виявлене та вилучене під час проведення 07.03.2024 року обшуку в транспортному засобі ОСОБА_8 марки «Chevrolet Captiva», державний номерний знак НОМЕР_1 , а саме:
- 16 банкнот зовні схожих на національну валюту України - гривню
із наступними серійними номерами: АИ4260825, АУ6988691, БМ3833261, АИ7849782, АЖ7242317, АЖ7242318, БА0909656, АЖ7242314, АЖ7242315, БМ3724002, АА0766832, АИ9351393, АЗ6655775, НОМЕР_2 , ЯБ8660408, ЯБ9836037, на загальну суму 16 000 грн, які поміщено до сейф пакету S 2050078;
- мобільний телефон ОСОБА_8 марки «One Plus 8T», модель КВ 2003, IMEI1: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 , із сім карткою НОМЕР_5 , який поміщено до сейф пакету S 2049995.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на те, що грошові кошти в сумі 16000 гривень, які попередньо надавалися в якості неправомірної вигоди ОСОБА_8 , можуть становити інтерес для досудового розслідування в контексті розслідуваних обставин щодо прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища у великому розмірі або вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно.
Слідчий суддя констатував, що досліджені під час судового розгляду матеріали провадження свідчать про відповідність майна критеріям речових доказів (ст.98 КПК), оскільки вони містять інформацію та відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Слідчий суддя також зазначив про існування необхідності в дослідженні вилученого мобільного телефону ««One Plus 8T», модель КВ 2003, IMEI1: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 , із сім карткою НОМЕР_5 , оскільки зафіксована на ньому інформація може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, захисник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу та відмовити в задоволенні клопотання.
Захисник стверджує, що ухвала слідчого судді винесена з істотним порушенням норм кримінального процесуального закону, оскільки:
- в протоколі про проведення обшуку від 07.03.2024 року не зазначено повні ідентифікуючі ознаки номеру вилученого телефон, а також не зазначено до якого сейф-пакету поміщено телефон;
- клопотання про накладення арешту на майно було подане до місцевого суду 13.03.2024 року, хоча обшук проведено 07.03.2024 року, тобто клопотання з недотриманням положень ч.5 ст.171 КПК України. Крім того, до доданого кур'єрського відправлення не долучено квитанцію про сплату відправки кореспонденції та є незрозумілим, яка саме служба доставки здійснювала замовлення та чи має вона право на виконання таких функцій, на що звертав увагу Верховний Суд у справі №759/18495/22;
- судовий розгляд клопотання проведено з порушенням строків, визначених ч.6 ст.173 КПК України;
- обшук був розпочатий в той час, коли ОСОБА_8 вже було затримано о 16 год 47 хв, тому проведення обшуку в цей час викликає сумніви у його неупередженості та об'єктивності за відсутності на місці обшуку самого ОСОБА_8 .
До початку апеляційного розгляду прокурор подав заперечення на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що досудове розслідування кримінального провадження вже завершене та 14.06.2024 року обвинувальний акт спрямований до Іванівського районного суду Одеської області, у зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Щодо строку призначення до розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до Акту №229 від 06.06.2024 року складено начальником відділу ОСОБА_9 , головним спеціалістом ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та помічником судді ОСОБА_12 : 25.03.2024 року до Одеського апеляційного суду від адвоката ОСОБА_5 надійшло клопотання про усунення недоліків по цивільній справі №947/29519/23, яке було зареєстровано та передано судді ОСОБА_13 05.06.2024 року з сектору судді ОСОБА_13 помічником судді ОСОБА_12 було виявлено та повернуто апеляційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 19.03.2024 року по справі №947/8785/24, яка перебувала в матеріалах вищевказаної цивільної справи без реєстрації ОСК.
06.06.2024 року протоколом автоматизованого розподілу апеляційна скарга захисника надійшла в провадження судді ОСОБА_2 та призначена до розгляду 07.06.2024 року. Однак розгляд апеляційної скарги не відбувся у зв'язку з відсутністю матеріалів судового провадження, які не надійшли з суду першої інстанції.
У зв'язку з відбуттям головуючого судді у чергову відпустку, наступний судовий розгляд був призначений 15.07.2024 року, про що було повідомлено підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника. Проте останні в судове засідання апеляційного суду не з'явились, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.
Враховуючи вказані обставини апеляційний розгляд проведено за відсутності сторін, які не виявили особистого бажання надати свої пояснення щодо поданої апеляційної скарги захисника.
Заслухавши суддю-доповідача; вивчивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів приходить до висновку про таке.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до положень п.п. 2,3 ч.3 ст.132 КПК застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, а також може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною другою ст.173 КПК встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого/прокурора та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98) (справа «East/West Alliance Limited» проти України).
Перевіривши матеріали судового провадження, колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання слідчого слідчий суддя в повній мірі дотримався вимог вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Із клопотання слідчого вбачається, що в провадженні слідчого відділу (з дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві перебувало кримінальне провадження № 62024150020000161 від 03.02.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
07.03.2024 року, в період часу з 13 год 32 хв до 18 год 06 хв,
на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Одеси від 05.03.2024 року проведено обшук транспортного засобу марки «Chevrolet Captiva», державний номерний знак НОМЕР_1 , який знаходився біля магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по вул. Братів Тупчиєнкових, 2а, в смт. Іванівка, Одеської області.
У ході проведення обшуку виявлено та вилучено: предмет неправомірної вигоди, а саме: 16 банкнот зовні схожих на національну валюту України - гривню із наступними серійними номерами: АИ4260825, АУ6988691, БМ3833261, АИ7849782, АЖ7242317, АЖ7242318, БА0909656, АЖ7242314, АЖ7242315, БМ3724002, АА0766832, АИ9351393, АЗ6655775, АЕ6195425, ЯБ8660408, ЯБ9836037, на загальну суму 16 000 грн, які поміщено до сейф пакету S 2050078; мобільний телефон ОСОБА_8 марки «One Plus 8T», модель КВ 2003, IMEI1: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 , із сім карткою
НОМЕР_5 , який поміщено до сейф пакету S 2049995.
08.03.2024 року слідчим у даному кримінальному провадженні прийнято процесуальне рішення та в порядку ст. 110 КПК України - винесено постанову про визнання вилученого майна речовим доказом.
08.03.2024 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Перевіривши матеріали судового провадження, доводи апеляційної скарги та долучені до скарги документи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
З матеріалів судового провадження вбачається, що постановою слідчого вилучене в ході обшуку майно обґрунтовано визнане речовими доказами в кримінальному провадженні, оскільки воно має важливе та безпосереднє відношення до обставин скоєного кримінального правопорушення.
З урахуванням обставин кримінального провадження, колегія суддів вважає, що версія органу досудового розслідування стосовно того, що ОСОБА_8 можливо причетний до скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, що й перевірялось органом досудового розслідування, в тому числі й на час звернення з клопотанням до слідчого судді, є обґрунтованою.
Водночас, відповідно до долучених прокурором заперечень на апеляційну скаргу така обґрунтованість підозри в подальшому знайшла своє відображення в складенні обвинувального акту щодо ОСОБА_8 за ч.3 ст.368 КК України, який 14.06.2024 року скеровано для розгляду по суті до Іванівського районного суду Одеської області.
Зазначені обставини на переконання апеляційного суду вказують на те, що ухвала слідчого судді про накладення арешту на вилучене майно дійсно відповідає критеріям речових доказів, а висновки місцевого суду щодо застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження є законними та обґрунтованими.
Доводи сторони захисту з приводу невиконання слідчим вимог ч.5 ст.171 КПК, а слідчим суддею вимог ч.6 ст.173 КПК, колегія суддів визнає частково слушними в частині строків призначення клопотання до розгляду, однак зазначає, що захисником не доведено, що вказана обставина в будь-яких спосіб вплинула на законність прийнятого слідчим суддею рішення по суті клопотання. При цьому, вказана обставина, на переконання колегії суддів, не є такою, що слугує безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Водночас доводи захисника з приводу того, що клопотання слідчого подане з порушенням 48 годинного строку, а також стосовно того, що до доданого кур'єрського відправлення не долучено квитанцію про сплату відправки кореспонденції та відсутністю відомостей стосовно того, яка саме служба доставки здійснювала замовлення та чи мала вона таке право, з посиланням на рішення Верховного Суду у справі 759/18495/22, апеляційний суд визнає необґрунтованими з огляду на таке.
Так, відповідно до матеріалів кримінального провадження, обшук транспортного засобу ОСОБА_8 марки «Chevrolet Captiva», державний номерний знак НОМЕР_1 проведено 07.03.2024 року
До матеріалів провадження долучено конверт з корінцем про звернення через службу кур'єрської доставки « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 08.03.2024 року про спрямування клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні №62024150020000161 (про що зазначено в графі «опис вкладеного») від відправника ТУ ДБР у м. Миколаєві до Київського районного суду м. Одеси.
Тобто, органом досудового розслідування виконано вимоги щодо звернення з клопотанням, яке передане через службу кур'єрської доставки.
При цьому, посилання захисника на ухвалу Верховного Суду від 06.11.2023 року, якою відмовлено захиснику у поновленні строку на звернення з касаційною скаргою у даному випадку не може мати преюдиційного значення в даному кримінальному провадженні.
Апеляційний суд звертає увагу, що висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, які є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч.5 ст.13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів), а не в ухвалах.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду в постанові від 20.06.2024 року (справа №202/6609/21) зазначив, що відповідно до статей 1, 14 Закону України «Про поштовий зв'язок» послуги поштового зв'язку на території України надаються операторами поштового зв'язку, які мають бути включені до Єдиного державного реєстру операторів поштового зв'язку; оператор поштового зв'язку - суб'єкт господарювання, що здійснює діяльність на території України та у встановленому законодавством порядку надає послуги поштового зв'язку.
Статтею 13 Закону України «Про поштовий зв'язок» визначено, що оператори надають користувачам послуги поштового зв'язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку.
Послуги поштового зв'язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості. У договорі про надання послуг поштового зв'язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов'язково зазначаються найменування оператора та об'єкта поштового зв'язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.
Договір про надання послуги поштового зв'язку вважається укладеним після оплати користувачем вартості цієї послуги, якщо інше не передбачене відповідними договорами.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про поштовий зв'язок» (в редакції від 16 жовтня 2020 року) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку (далі - НКЕК), зокрема, веде єдиний державний реєстр операторів поштового зв'язку.
Верховний Суд зазначив, що відсутність за даними Єдиного державного реєстру операторів поштового зв'язку, організації, що надає кур'єрські послуги, яка там не зареєстрована відповідно до вимог чинного законодавства, а тому не наділена такими правовим статусом та повноваженнями, та не є повноважним оператором з надання послуг поштового зв'язку є передчасним, оскільки в такому випадку слід перевіряти наявність договору про надання послуг поштового зв'язку кур'єрської служби, а також факту проведення оплати користувачем вартості цієї послуги.
При цьому, захисником під час розгляду клопотання у суді першої інстанції ні в запереченнях, ні в клопотанні про повернення вилученого майна не ставилась вимога до прокурора про надання копії квитанції про сплату вартості кур'єрських послуг, та взагалі захисником не ставилось під сумнів недійсність надання таких послуг, з огляду на що, прокурором і не надавались підтвердження на сплату кур'єрських послуг.
До того ж, відповідно до найменування служби доставка « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що міститься на корінці, який долучений до конверта, в якому було відправлене клопотання слідчого з додатками, відповідно до відомостей з ЄДРПОУ мається дві організації з таким найменування у виді ПП та ТОВ, які за видом діяльності відповідно до КВЕД вправі надавати вище вказані послуги.
Крім того, відповідно до відомостей з офіційного веб сайту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку, Міністерством юстиції України здійснено державну реєстрацію двох постанов НКЕК, які відносяться до сфери надання послуг поштового зв'язку. Метою затвердження постанов НКЕК від 31.01.2024 року №35 та від 21.02.2024 року №66 є зменшення регуляторного навантаження на операторів поштового зв'язку під час воєнного стану.
Відповідно до Закону України «Про захист інтересів суб'єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» у період дії воєнного стану або стану війни, а також протягом трьох місяців після його завершення, до суб'єктів господарювання не застосовується адміністративна та/або кримінальна відповідальність за неподання чи несвоєчасне подання звітності та/або документів.
Внесення змін до Порядку ведення єдиного державного реєстру операторів поштового зв'язку, затвердженого постановою НКЕК від 19 квітня 2023 року №138 та Порядку подання операторами поштового зв'язку звітності та інформації, затвердженого постановою НКЕК від 26 квітня 2023 року №146 передбачають можливість не подання операторами поштового зв'язку до НКЕК щорічного Повідомлення про підтвердження відомостей про оператора поштового зв'язку, внесених до єдиного державного реєстру операторів поштового зв'язку в термін до 31 січня та форм звітності 3-П (квартальна), 3-П (річна) у строки визначені законодавством, на період дії воєнного стану або стану війни, а також протягом трьох місяців після його завершення, але в той же час і не позбавляють права операторів поштового зв'язку подавати такі Повідомлення та відповідну звітність до НКЕК.
Підсумовуючи вище викладене, апеляційний суд не вбачає підстав піддавати сумніву вчасне звернення слідчого з клопотанням про арешт майна, шляхом користування послугою кур'єрської служби доставки, оскільки такі обставини ні в апеляційній скарзі, ні під час дослідження матеріалів провадження не знайшли свого підтвердження.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин даного кримінального провадження, апеляційний суд вважає, що версія органу досудового розслідування стосовно наявності в арештованому майні інформації причетності до вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, на момент накладення арешту на майно повністю обґрунтована.
Підстав сумніватися в розумності та співрозмірності обмеження права власності на вилучене майно завданням кримінального провадження апеляційний суд не вбачає. Можливість настання надмірно тяжких наслідків арешту майна для власника, апеляційним судом не встановлено та апелянтом не доведено.
Апеляційний суд звертає увагу апелянта, що питання про доцільність подальшого арешту на вилучене майно буде перевірена під час судового розгляду кримінального провадження № 62024150020000161 від 03.02.2024 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК, наклав арешт на зазначене майно з метою забезпечення збереження речових доказів, з достатньою повнотою врахував наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для власника, а також забезпечив своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
За наведених обставин, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість оскарженої ухвали колегія суддів визнає необґрунтованими.
Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.407 КПК, згідно з якими апеляційний суд, за наслідками апеляційного розгляду має право залишити ухвалу слідчого судді без змін, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.03.2024 року, якою в кримінальному провадженні № 62024150020000161 від 03.02.2024 року накладено арешт на майно, виявлене та вилучене під час проведення 07.03.2024 року обшуку в транспортному засобі ОСОБА_8 марки «Chevrolet Captiva», державний номерний знак НОМЕР_1 , перелік якого міститься в резолютивній частині ухвали слідчого судді - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4