вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" липня 2024 р. Справа№ 925/197/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Іоннікової І.А.
без повідомлення учасників апеляційного провадження
розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області
на рішення
Господарського суду Київської області
від 24.11.2023 (повний текст складено 24.11.2023)
у справі № 925/197/23 (суддя О.О. Третьякова)
за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара»
про стягнення 70 307, 73 грн.,
Короткий зміст позовних вимог
Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області звернулось до Господарського суду Київської області про стягнення 70307,73 грн, з яких 59122,41 грн. пені та 11185,32 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 12.08.2022 №007554-а щодо поставки товару у строк, визначений договором.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару у строк, визначений договором, у зв'язку з чим відповідачу нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати у відповідних розмірах.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду Київської області від 24.11.2023 року у справі № 925/197/23 позов задоволено частково. На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області 5 752, 50 грн. пені, 11 185, 32 грн. штрафу та 2 623, 00 грн. витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» про стягнення 53 369, 91 грн. пені відмовлено.
Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення штрафу 8 536, 80 грн. за порушення строку поставку товару понад 30 днів. В частині позовних вимог щодо стягнення пені задоволено частково, розмір пені зменшено на 90% на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України до 57522, 50 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмовлених вимог про стягнення пені у розмірі 53 369, 91 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення пені повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне дослідження судом першої інстанції матеріалів справи, порушенням норм матеріального права, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.
Апелянт зазначає, що постачальником не надано доказів на підтвердження форс-мажорних обставин, що спричинили неналежне виконання умов договору, а тому відсутні підстави для звільнення його від відповідальності.
Крім того, висновок суду про необхідність зменшення до стягнення розміру пені з постачальника протирічить встановленим обставинам справи та ступеню відповідальності за допущене порушення зобов'язання.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
12.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Асанара» ( виконавець за договором) та Управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області ( замовник за догвором) укладено договір № 007554-а
Відповідно до умов п.1.1 укладеного договору виконавець зобов'язується поставити замовнику: комплект клавіатура та миша COBRA (SK-101), монітор Philips (243V7QDAB) (Код ДК 021:2015 (CPV) 30230000-0 комп'ютернеобладнання), в подальшому іменовані товар, а замовник зобов'язується прийняти товар від виконавця та оплатити його вартість на умовах даного договору.
Відповідно до п.1.2 договору найменування, кількість товару та ціни за одиницю поставленого товару зазначені у додатку 1 «Специфікація товару» до цього договору.
Згідно з п.2.1 договору виконавець повинен поставити замовнику товар, якісні, технічні характеристики та комплектність яких відповідають вимогам, зазначеним у додатку 1 «Специфікація товару», стандартам якості, що застосовуються до товару, технічним умовам, технічній документації на даний вид товару, у тому числі у частині комплектності, узгоджуються з усіма електричними вимогами, що встановлені в Україні, звичайними вимогами до такого товару.
Ціна цього договору визначається, виходячи з кількості і вартості товару згідно із специфікацією, та складає 159790,30 грн. з ПДВ (п.3.1 договору).
Відповідно до п.3.2 договору ціна договору включає вартість товару, його доставки до місця поставки та вартість тари, упакування і маркування, вантажно-розвантажувальні роботи, податки, збори та всі інші витрати, що мають бути здійснені у зв'язку з виконанням цього договору.
Згідно з п.4.1 договору для оплати поставленого товару виконавець надає замовнику рахунок-фактуру, що містить номенклатуру (асортимент) поставленого товару, ціни на товар, загальну суму для оплати, сертифікат якості на поставлений товар та видаткову накладну.
Відповідно до п.4.2 договору замовник зобов'язаний перерахувати кошти за поставлений товар протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання та підписання видаткової накладної.
У разі затримки фінансування замовника, з урахуванням підпункту 2 пункту 14 Прикінцевих положень Бюджетного кодексу України, розрахунки за надані послуги здійснюються протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання замовником коштів для закупівлі на свій рахунок. Будь-які штрафні санкції в такому випадку не застосовуються (п.4.3 договору).
Відповідно до п.4.4 договору розрахунки за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування замовником відповідної суми коштів на поточний рахунок виконавця за фактично отриманий товар у строки та на умовах договору.
Згідно з п.4.5 договору оплата вважається здійсненою з дати зарахування відповідної суми грошових коштів у національній валюті України на поточний рахунок виконавця.
Відповідно до п.5.1 договору строк (термін) поставки (передачі) товару до 23.08.2022р.
Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар. Приймати поставлений товар згідно з видатковою накладною (п.6.1.1 6.1.2 договору).
Відповідно до п.6.3.1 договору виконавець зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
Відповідно до п.7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим договором.
Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань за цим договором (п.7.6 договору).
Відповідно до п.8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Згідно з п.8.2 договору сторона, яка не може виконувати зобов'язання за цим договором у наслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Відповідно до п.8.3 договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-Промисловою палатою України або іншою компетентною організацією, що може підтвердити дію форс-мажорних обставин.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє по 31.12.2022, а щодо гарантійних зобов'язань на товар, до повного виконання (п.12.1 договору).
29.09.2022 на виконання умов даного договору відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 159790,30 грн., що підтверджується письмовими поясненнями у справі.
Позивач 29.09.2022 оплатив вартість поставленого товару, що підтверджується платіжним дорученням № 3278 на суму 159 790,20 грн.
Позивач звернувся до відповідача з претензією від 22.11.2022 №2300-0903-8/61483 з вимогою у строк до 21.12.2022 сплатити нараховані штрафні санкції у розмірі 70307,73 грн за порушення умов договору від 12.08.2022 №007554-а, а саме за порушення строку поставки товару, визначеного договором.
15.12.2023 відповідач надав відповідь на претензію позивача, в якій зазначив, що сплата в умовах воєнного стану гігантських штрафних санкцій, які складають більше половини вартості поставленої продукції за зовсім незначне прострочення поставки товару призведе до банкрутства підприємства відповідача.
Оскільки відповідачем не було сплачено штрафні санкції, зазначені в претензії, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару у строк, визначений договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 59122,41 грн пені за період прострочення поставки товару з 23.08.2022 по 28.09.2022 та 11185,32 грн штрафу за порушення строку поставки товару понад 30 днів.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
В силу положень ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до п.7.3 договору у випадку порушень строків поставки товару, виконавець сплачує пеню у розмірі 1,0% вартості непоставленого товару з кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Колегією суддів встановлено, що відповідно до п.5.1. договору відповідач повинен був поставити позивачу товар у строк до 23.08.2022 включно, однак у вказаний строк відповідачем товар поставлено не було, отже відповідач прострочив виконання свого зобов'язання з 24.08.2022.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, колегія приходить до висновку, що він відповідає вказаним нормам законодавства, положенням укладеного між сторонами договору та обставинам справи, а тому вимога про стягнення штрафу у розмрі 11 185, 32грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 59122,414 грн. за період з 24.08.2022 по 28.09.2022, колегія суддів зазначає, що відповідач згідно п.5.1. договору повинен був поставити товар 23.08.2022, отже, прострочення виконання зобов'язання слід рахувати з 24.08.2022, а не з 23.08.2022 як розраховано позивачем. Отже, розмір пені складає 57524,51 грн.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення заявленої позивачем до стягнення пені з посиланням на ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, яке обґрунтовано тим що прострочення поставки товару є незначним, а в умовах воєнного стану оплата у повному розмір штрафних санкцій у дані справі буде складати половину вартості поставленої продукції за договором та призведе до банкрутства відповідача, що колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент позивача до суду з позовом, відповідач свої договірні зобов'язання щодо поставки позивачу товару виконав у повному обсязі.
При цьому, відповідно до ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ч.2 ст.216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Тобто, неустойка це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 року, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Крім цього, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Разом з тим, чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому, таке питання вирішується господарським судом згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №911/867/19 та 25.02.2020 у справі №904/2542/19).
При цьому, зменшення неустойки (пені та штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої та відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок наявний у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №925/577/21, від 28.06.2022 року у справі №902/653/21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 Цивільного кодексу України.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 року у справі №910/353/19).
Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №902/855/18).
Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).
Приймаючи до уваги наведене, та те, що позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині не своєчасної поставки товару, а також те, що відповідачем прострочено поставку товару на 36 днів, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, колегія суддів, з урахуванням майнових інтересів обох сторін, вважає, що судом першої інстанції правомірно зменшено розмір пені до 5752,50 грн.
Колегія не приймає до уваги доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі про відсутність підстав для зменшення розміру пені та не вважає їх такими, які є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні фактично викладено правову оцінку підставам для зменшення нарахованої позивачем неустойки, які обґрунтовуються, зокрема, відсутністю належних та допустимих доказів з боку позивача про завдання йому збитків, які виникли внаслідок неправомірних дій відповідача.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Наведені апелянтом доводи апеляційної скарги ґрунтуються на намаганнях здійснити переоцінку обставин справи, об'єктивно встановлених судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається, отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Господарського суду Київської області від 24.11.2023 у справі № 925/197/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 24.11.2023 у справі № 925/197/23 залишити без змін.
Матеріали справи № 925/197/23 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
І.А. Іоннікова