Справа № 953/5988/24
Провадження № 1-кп/953/915/24
25 липня 2024 року місто Харків
Київський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю прокурора - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судового засідання Київського районного суду міста Харкова кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024170020004559 від 27.06.2024, за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, військовослужбовця призваного під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , перебуваючого на посаді: помічника гранатометника 1 відділення 2 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за місцем розташування військової частини НОМЕР_1 , не судимого,
у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,
сторони кримінального провадження:
прокурор - ОСОБА_4
обвинувачений - ОСОБА_3
захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5
1. Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, на підставі угоди про визнання винуватості.
1.1. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 12.02.2024 № 40 солдата ОСОБА_3 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 12.02.2024 № 40 солдата ОСОБА_3 , призначено на посаду - помічника гранатометника 1 відділення 2 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 .
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжено по теперішній час.
Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Закону України Про Національну гвардію України, молодшого сержанта ОСОБА_3 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватисяКонституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
За ст. 29 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника.
Згідно зі ст. 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Як вбачається з ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, За своїми військовими званнями начальниками є: полковники, генерал-майори, генерал-лейтенанти, - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерал-полковники, адмірали, генерали армії України - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.
Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати.
Однак, ОСОБА_3 під час проходження військової служби у складі 5 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України - 12.06.2024 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.
Так, 12.06.2024 приблизно о 11 год. 35 хв. командиром 5 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ОСОБА_6 , у місці дислокації підрозділів частини ( АДРЕСА_2 ), військовослужбовцям 5 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, у тому числі командиру 2 відділення 2 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 доведено бойове розпорядження командира 5 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України № 06/680 від 11.06.2024, щодо висунення на вогневі позиції, які знаходяться на пн.сх.ок. н.п. Липці, із завданням пошуково-штурмових дій та покращення тактичного положення наших військ, а також відбиття контр-наступальних дій противника та не допустити прориву в глибину оборони.
Однак, ОСОБА_3 , будучи невдоволеним цим наказом щодо висунення на вогневі позиції, які знаходяться на пн.сх.ок. н.п. Липці, із завданням пошуково-штурмових дій та покращення тактичного положення наших військ, а також відбиття контр-наступальних дій противника та не допустити прориву в глибину оборони, перебуваючи у Київському районі м. Харкова, 12.06.2024 орієнтовно о 11 год. 35 хв., діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати вказаний наказ.
1.2. Указаними діями ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України, тобто непокору, вчинену в умовах воєнного стану.
2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом на підставі угоди про визнання винуватості.
2.1. 28.06.2024 року між прокурором Чугуївського відділу харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_2 та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участі захисника ОСОБА_5 , на підставі статей 468, 469, 470, 472 КПК України укладено угоду про визнання винуватості у рамках кримінального провадження, внесеного 27.06.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024170020004559.
Згідно зі змістом наведеної угоди, яка скріплена підписами сторін, обвинувачений беззастережно визнав себе винуватим в інкримінованому йому органом досудового розслідування злочині в обсязі пред'явленого обвинувачення. Сторони досягли відповідних домовленостей, погоджуючись на призначення обвинуваченому покарання, з урахуванням обставин, що пом'якшують покарання, та із застосуванням ст.ст. 62, 69 КК України, за ч. 4 ст. 402 КК України у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців строком на 2 роки.
В угоді зазначені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 473 КПК України та наслідки невиконання угоди, встановленні ст. 476 КПК України.
2.2. У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винуватим себе у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, визнав повністю, вказавши, що час, місце та спосіб вчинення ним злочину, описаних в угоді та обвинувальному акті, викладені правильно, вказані обставини відповідають подіям, що відбувалися в дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. У вчиненому - щиро розкаявся. Уклавши відповідну угоду про визнання винуватості, він цілком розуміє надані йому законом права, а також роз'яснені йому судом наслідки укладення та затвердження вказаної угоди, визначені ст. 473 КПК України, - щодо обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст. 394 і ст. 424 КПК України, і щодо відмови від здійснення прав, передбачених ст. 474 ч. 4 п. 1 КПК України, а саме, права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину інкримінованого кримінального правопорушення, права на виклик і на допит у судовому засіданні свідків, права заявляти клопотання, права надання суду своїх доказів, а також, характер пред'явленого обвинувачення, відповідно до якого він визнає себе винним, вид покарання, і інші заходи, які можливо будуть застосовані до нього у разі затвердження зазначеної угоди судом, у тому числі, і наслідки невиконання вказаної угоди, визначені у ст. 476 КПК України. Також обвинувачений ОСОБА_3 зазначив, що здатен реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов'язання та просив суд затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене покарання. Крім того, обвинувачений вказав, що вказана угода про визнання винуватості укладена між ним та прокурором добровільно, за участі захисника без застосування будь-якого насильства, примусу та погроз. Розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України. У зв'язку з чим ОСОБА_3 просив суд затвердити угоду, призначивши узгоджене покарання та врахувати, що він повністю визнав свою винуватість в інкримінованому йому злочині, засуджує свою поведінку, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину та розгляду кримінального провадження.
2.3. Прокурор у судовому засіданні зазначила, що при укладенні угоди про визнання винуватості були враховані обставини, передбачені статтями 469, 470 КПК України, дотримані вимоги процесуального та матеріального права, просила суд затвердити угоду про визнання винуватості та призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.
2.4. Захисник ОСОБА_5 також вважала можливим затвердити угоду про визнання винуватості, зазначивши, що при укладенні угод між її підзахисним та прокурором були дотримані правила та вимоги, передбачені кримінальним процесуальним законодавством України та КК України, при цьому вказана угода була укладена з прокурором добровільно, без застосування насильства, примусу та погроз, оскільки пропозицію укладення угоди було спрямовано саме стороною захисту.
2.5. Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.
2.6. Судом, встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до тяжких злочинів.
Отже, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, дослідивши надані матеріали кримінального провадження, перевіривши умови укладання угоди про визнання винуватості, відповідність угоди за змістом вимогам процесуального законодавства, роз'яснивши та з'ясувавши у обвинувачуваного про повне розуміння ним його процесуальних прав, добровільності та відсутності будь-яких обставин, які примусили його погодитися на підписання угоди про визнання винуватості, характеру висунутого обвинувачення, виду і розміру покарання та наслідків постановлення вироку на підставі угоди про визнання винуватості, суд дійшов висновку про те, що в даному кримінальному провадженні можливо затвердити надану угоду про визнання винуватості.
2.7. Оскільки на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, суд дійшов висновку, що мали місце діяння, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 , а дії останнього органом досудового розслідування обґрунтовано кваліфіковані за ч. 4 ст. 402 КК України, доведеною суд вважає і винуватість поза розумним сумнівом ОСОБА_3 у порядку, передбаченому статтями 468-476 КПК України.
3. Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
3.1. Пом'якшуючі обставини - це встановлені судом різні відомості, що свідчать про менший ступінь небезпечності особи винного та вчиненого ним кримінального правопорушення й дають підстави для застосування до нього менш суворого покарання.
Відповідно до ст. 66 КК України до обставин, які пом'якшують покарання належать як зазначені, так і не зазначені в законі, але встановлені судом за конкретною справою об'єктивні та суб'єктивні чинники, що не є ознаками конкретного складу кримінального правопорушення і не впливають на його кваліфікацію, проте свідчать про занижений ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння і (або) особи винного і тим самим надають суду право для пом'якшення покарання.
3.1.1. Щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальних правопорушень, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінального правопорушення або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
За правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23.01.2024 у справі № 283/2169/19 (провадження № 51-5093км23) розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення кримінального проступку. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею кримінального правопорушення (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення кримінального правопорушення, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об'єктивно підтверджують щире каяття особи.
Крім того, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до ЄРДР (наприклад, при з'явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.
3.1.2. Під активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з'ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття кримінального правопорушення. Це може полягати зокрема у: повідомленні про всі відомі епізоди й обставини вчинення кримінального правопорушення; викритті інших співучасників; визначенні ролі кожного з них у вчиненні кримінального правопорушення; повідомленні про їхнє місцезнаходження; поданні допомоги в їх затриманні; видачі знарядь і засобів вчинення кримінального правопорушення, майна, здобутого злочинним шляхом.
3.1.3. Тож, при встановленні обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_3 , суд враховує, що у судовому засіданні останній свою винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, у вчиненому кається, засудив свою протиправну поведінку, протягом усього строку досудового розслідування також визнавав свою винуватість, а також активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, що виразилося у повній співпраці з органом досудового розслідування, а також сприяв швидкому розгляду кримінального провадження.
На думку суду, такі дії обвинуваченого не пов'язані із бажанням отримати мінімальне покарання, а також наявності беззаперечних доказів вчинення ним злочину. Аналогічну позицію висловлено прокурором у судовому засіданні.
З огляду на обставини кримінального провадження та поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 під час судового розгляду та на стадії досудового розслідування, суд визнає обставинами, що пом'якшує покарання обвинуваченого, згідно п. 1) ч. 1 ст. 66 КК України, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також згідно ч. 2 ст. 66 КК України активне сприяння встановленню істини в суді.
3.4. Обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
4. Підстави призначення покарання, визначеного на підставі угоди про визнання винуватості.
4.1. У силу положень ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.
На виконання вимог ст. 474 КПК України судом з'ясовано обставини, які дають змогу впевнитися в тому, що обвинувачений усвідомлює свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, характер обвинувачення, вид покарання, яке буде до нього застосовано, а також переконатися, що укладення угоди є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Обвинуваченому роз'яснено наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України.
Судом встановлено, що ініціювання, порядок укладення та зміст угоди про визнання винуватості 28.06.2024 між прокурором та обвинуваченим відповідає вимогам статей 469, 472 КПК України.
Також, суд бере до уваги, що прокурором враховано вимоги ст. 470 КПК України щодо обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні тяжкого злочину за пред'явленим обвинуваченням, який повністю сприяв слідству у розслідуванні даного злочину, наявний суспільний інтерес у забезпеченні швидкого судового провадження відносно ОСОБА_3 , та в запобіганні більшої кількості кримінальних правопорушень.
Суд вбачає наявними підстави, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, для призначення покарання відповідно до вимог ст. 69 КК України шляхом призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 402 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
Враховуючи викладене, тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд приходить до висновку про можливість замінити призначене ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на той самий строк на підставі ч. 1 ст. 62 КК України.
Оскільки умови угоди не суперечать вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства України, узгоджена міра покарання, з призначенням покарання за ч. 4 ст. 402 КК України у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк 2 роки, із застосуванням ст. 62, 69 КК України, відповідає вимогам закону, відповідно до умов угоди ОСОБА_3 слід призначити це покарання. Оскільки таке покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, ступеню тяжкості злочинів та особистості обвинуваченого з врахуванням обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого, а також відсутність обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, відповідає загальним засадам призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості, а також вимогам ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Очевидної неможливості виконання обвинуваченим взятих на себе зобов'язань - не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 475 КПК України якщо суд переконався, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Виходячи з викладеного, перевіривши угоду на відповідність вимогам КПК України, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості і призначення обвинуваченому узгодженої сторонами міри покарання.
Підстав для відмови в затвердженні угод про визнання винуватості, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України, судом не встановлено.
5. Підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.
Цивільний позов у кримінальному провадженні відсутній.
6. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
6.1. Речові докази.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
6.2. Процесуальні витрати.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
6.3. Заходи забезпечення кримінального провадження.
6.3.1. Запобіжний захід.
У кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 13.06.2024 відносно обвинуваченого ОСОБА_3 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» у виді застави у розмірі 181680 грн, строком на 60 діб, тобто з 13.06.2024 по 10.08.2024 (включно).
Ураховуючи те, що під час судового розгляду кримінального провадження клопотань про зміну запобіжного заходу від сторін кримінального провадження на розгляд суду не надходило, обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід до набрання вироком законної сили підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 7, 100, 124, 182, 314, 368-371, 373, 374, 395, 468-475 КПК України, суд -
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 28.06.2024 року між прокурором Чугуївського відділу харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_2 та обвинуваченим ОСОБА_3 ., за участі захисника ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні, внесеному 27.06.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024170020004559, відносно ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити узгоджене сторонами кримінального провадження покарання, із застосуванням положень ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ч. 1 ст. 62 КК України, замінити призначене ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки триманням в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк 2 (два) роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Зарахувати в якості відбутого покарання за цим вироком відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КПК України строк попереднього ув'язнення ОСОБА_3 з 13.06.2024 і до набрання цим вироком законної сили, виходячи з того, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.
Запобіжний захід ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, - залишити без змін.
Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з моменту його проголошення в порядку, передбаченому частиною 4 статті 394 Кримінального процесуального кодексу України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після проголошення вручити прокурору, обвинуваченому в порядку, передбаченому ст. 376 КПК України.
Суддя - ОСОБА_1