Справа № 638/1336/24
Провадження № 2/638/2938/24
18 липня 2024 року м. Харків
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Теслікова І.І.,
за участі секретаря судових засідань - Зубко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування фактично понесених витрат,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 6725.24 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що загальними зборами мешканців 2-го під'їзду будинку АДРЕСА_1 прийнято рішення про встановлення лічильника теплової енергії на під'їзді. Відповідальним за проектні та узгоджувальні і монтажні роботи обрано ОСОБА_1 . Загальна вартість лічильника та монтажно-будівельних робіт склала 17053,21 грн. На підставі рішення зборів від 25.07.2014 року і 100 % опитування мешканців прийнято рішення про обов'язкове проведення другої чергової державної перевірки з дольовою участю кожної квартири, в якій ОСОБА_2 прийняла участь. На підставі рішення зборів від 21.07.2018 року і 100 % опитування мешканців прийнято рішення про обов'язкове проведення другої чергової державної перевірки з дольовою участю кожної квартири. Відповідач витрати по перевірці лічильника в розмірі 41.03 грн. до цього часу не сплатила, їх сплатив позивач, тому він просить стягнути на свою користь вказані витрати. Також, позивач просить стягнути з відповідача 5340.04 грн. - частка коштів від ефективності лічильника тепла на 2 під'їзді, 16.24 грн. - інфляційних витрат від основної заборгованості, 4.11 - 3% річних від основної заборгованості, 1087.57 грн. - інфляційні витрати від частки збережених грошей, 277.28 грн. - 3% річних від частки збережених грошей, всього на загальну суму 6725.24 грн.
Як на підставу позовних вимог позивач посилається на ст.360, 1214 ЦК України.
Ухвалою судді від 01 лютого 2024 року по вищевказаній цивільній справі було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження і відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України призначений розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу було надано строк для подання відзиву на позов протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження.
Ухвалою суду від 26 березня 2024 року здійснено перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 18 липня 2024 року вирішено про заочний розгляд справи.
В судове засідання позивач не з'явився, подавши 29.05.2024 до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти постановлення заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд встановив наступні фактичні обставини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов'язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Судом встановлено, що загальними зборами мешканців 2-го під'їзду будинку АДРЕСА_1 прийнято рішення про встановлення лічильника теплової енергії на 2-му під'їзді.
Фактичні витрати за встановлення лічильника теплової енергії на 2 під'їзді будинку за адресою: АДРЕСА_1 склали 17053,21 грн.
Відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_2 у другому під'їзді.
На підставі рішення зборів від 25.07.2014 року і 100 % опитування мешканців було прийнято рішення про обов'язкове проведення другої чергової державної перевірки з дольовою участю кожної квартири. На підставі рішення зборів від 21.07.2018 року і 100 % опитування мешканців було прийнято рішення про обов'язкове проведення другої чергової державної перевірки з дольовою участю ОСОБА_2 в розмірі 41.03 грн.
Відповідач витрати по перевірці лічильника в розмірі 41.03 грн. до цього часу не сплатилп, їх сплатив позивач, тому він просить стягнути на свою користь вказані витрати. Також, позивач просить стягнути з відповідача 5340.04 грн. - частка коштів від ефективності лічильника тепла на 2 під'їзді, 16.24 грн. - інфляційних витрат від основної заборгованості, 4.11 - 3% річних від основної заборгованості, 1087.57 грн. - інфляційні витрати від частки збережених грошей, 277.28 грн. - 3% річних від частки збережених грошей, всього на загальну суму 6725.24 грн.. При цьому, позивач вважає, що оскільки лічильник тепла прийнято до експлуатації 03.12.2010 року, то він знаходиться на балансі тільки всіх мешканців 2-го під'їзду по АДРЕСА_1 , тому, відповідно до вимог ст.360 ЦК України відповідач повинен сплатити кошти сплачені за перевірку лічильника. Оскільки, ОСОБА_1 сплатив суму за перевірку лічильника за відповідача то він повинен відшкодувати йому кошти в порядку на підставі ст.1214 ЦК України.
Згідно зі ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і яке не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину, або інших підстав, передбачених статтею11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого);3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Отже, в даному випадку обов'язок відшкодувати доходи, які особа одержала або могла одержати від використання майна, набутого без достатньої правової підстави, виникає у такої особи з акту цивільного законодавства, а саме ч. 1 ст. 1214 ЦК України.
Відповідно до положень ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, звертаючись до суду з позовною заявою, саме на позивача покладається обов'язок з доведення належними, допустимими та достатніми доказами своїх позовних вимог з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів факту сплати позивачем саме за відповідача коштів, за стягненням яких він звернувся до суду.
Також, відсутні і підстави для стягнення на користь позивача коштів від ефективності лічильника тепла, інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Даних про наявність будь-яких зобов'язань відповідача особисто перед позивачем щодо сплати за лічильник або його перевірки матеріали справи не містять.
Також, відсутні докази безпідставного набуття відповідачем майна саме за рахунок позивача.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 через безпідставність та недоведеність позовних вимог.
Розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування фактично понесених витрат - залишити без задоволення.
Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20-ти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 24 липня 2024 року.
Суддя І.І. Теслікова