Справа № 638/5856/24
Провадження №1-кп/638/1405/24
25 липня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова кримінальне провадження №12023226240000972 від 08.12.2023 року стосовно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця рф, українця, громадянина України, не одруженого, не працевлаштованого, із вищою освітою, на утриманні осіб не має, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, -
встановив:
04 грудня 2023 року приблизно о 22 годині 15 хвилин ОСОБА_4 перебував поблизу будинку АДРЕСА_3 , де зустрівся з раніше знайомим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .. Під час спілкування між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виник словесний конфлікт на грунті раптово виниклих неприязних стосунків, під час якого у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 ..
Далі, ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, раптово наніс один удар кулаком правої руки у грудну клітку ОСОБА_5 , від якого останній встояв на ногах, але змушений був відійти на декілька кроків назад, після чого, користуючись ти, що ОСОБА_5 на деякий час після отриманого удару втратив здітність чинити опір його злочинним діям, продовжуючи реалізацію злочинного умислу, спрямованого на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , схопив останнього лівою рукою за шию, тим самим придушуючи його, а кулаком правої руки почав наносити удари по голові ОСОБА_5 загальною кількістю близько 10 ударів та близько 8-10 ударів по тулубу зліва.
Злочинними діями ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_5 були спричинені наступні тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій м'яких тканин, перелом заднього відрізку ХІ ребра, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи КЗОЗ «ХОБСМЕ» №09-421/2024 від 26.03.2024 спричинили за собою тривалий розлад здоров'я понад 3-х тижнів (21 день) і за цією ознакою відносяться до ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в пред'явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щиро покаявся у скоєному злочині, підтвердивши вищезазначене в повному обсязі, пояснивши, що у грудні 2023 року на підставі словесного конфлікту наніс тілесні ушкодження потерпілому.
Винність обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину ніким не оспорюється. Інші докази згідно ч.3 ст.349 КПК України було визнано недоцільним досліджувати в судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом з'ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Суд вважає доведеною винність ОСОБА_4 у заподіянні потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, та кваліфікує його дії за ч.1 ст.122 КК України.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України - є нетяжким злочином, відомості про особу винного, наявність обставини, яка пом'якшує та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_4 , є щире каяття.
При цьому, суд вважає, що щире каяття обвинуваченого в даній ситуації ґрунтується на належній критичній оцінці ним своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, бажанням виправити ситуацію, а також готовністю нести кримінальну відповідальність.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_4 раніше не судимий, не одружений, не працевлаштований, осіб на утриманні не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває; впродовж останніх п'яти років за медичною допомогою до КНП «Харківський міський психоневрологічний диспансер №3» ХМР не звертався.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого злочину, суб'єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення злочину, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров'я, соціальне становище, наявність обставини, що пом'якшує покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв'язку, приходить до висновку про призначення покарання у межах санкції інкримінованої статті у виді обмеження волі.
Однак суд вважає, що обвинувачений не потребує ізоляції від суспільства, його виправлення можливе без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконання покладених на нього обов'язків, та приймає рішення про звільнення його у відповідності зі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням.
Об'єктивні обставини, які б давали підстави для висновку про неможливість виправлення обвинуваченого при призначенні йому покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням з іспитовим строком відсутні.
Застосування інституту звільнення від відбування покарання, має бути індивідуальним щодо кожної особи та на думку суду не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинуваченого без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння ним нових кримінальних правопорушень.
У той же час, з метою контролю за поведінкою засудженого, суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_4 обов'язки передбачені п.п.1, 2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не подавався.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-
ухвалив:
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку - 1 (одного) року не скоїть нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України зобов'язати засудженого ОСОБА_4 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1