Справа № 496/4842/24
Провадження № 3/496/2833/24
18 липня 2024 року суддя Біляївського районного суду Одеської області Пасечник М.Л., розглянувши матеріали, які надійшли від Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце проживання: АДРЕСА_1 , кулеметника стрілецького спеціалізованого відділення стрілецького спеціалізованого взводу стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) ВЧ НОМЕР_1 , в званні матроса,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 172-11 КУпАП,
На адресу суду з Військової частини НОМЕР_1 надійшла справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.4 ст.172-11 КУпАП, для розгляду по суті.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серія НОМЕР_1 № 33 від 16.07.2024 року ОСОБА_1 був відсутній під час вечірньої перевірки та наявності особового складу в пункті постійної дислокації ВЧ в АДРЕСА_2 з 22 год 30 хв. 14.07.2024 року, а 15.07.2024 року близько 20 год.30 хв. повернувся після самовільного залишення частини; дії останнього кваліфіковані за ч.4 ст.172-11 КУпАП.
До судового засідання ОСОБА_1 не з'явився, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 , в якій він просить суд здійснювати розгляд справи у його відсутність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення має бути з'ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення у справі.
За приписами ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до ст. 32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Частина 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Слід звернути увагу, що в рішенні ЄСПЛ від 30.05.2013 року (заява №36673/04) зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Виходячи з практики застосування Європейським судом Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.
При цьому, в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України»(з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282.
Отже, доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Згідно ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п.39 постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.98 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (рішенні у справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016 року).
Відповідно до вимог діючого адміністративного законодавства, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності, окрім виключень, зазначених у ст. 258 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення як підстава для притягнення особи до відповідальності та як один із засобів доказування (ст.251 КУпАП) у будь-якому разі повинен відповідати вимогам ст. 256 КУпАП.
Деталі обвинувачення мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (справа «Маттоціа проти Італії» від 25.07.2000 року).
Відповідальність за ч.4 ст. 172-11 КУпАП настає у разі вчинення діянь, передбачених частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.
У свою чергу відповідальність за ч. 1 цієї статті настає у разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб
Відповідальність за ч. 3 цієї статті настає у разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов'язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.
Встановлено, що військовослужбовця за ч.4 ст. 172-11 КУпАП можливо притягнути до адміністративної відповідальності тільки в умовах особливого періоду, окрім воєнного стану.
24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», введено воєнний стан з 24.02.2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено, й триває на теперішній час.
Таким чином, враховуючи, що в Україні діє воєнний стан, що виключає адміністративну відповідальність за ч.4 ст. 172-11 КУпАП за обставинами, викладеними в протоколі про адміністративне правопорушення.
Суддя не може прийняти до уваги зазначену у протоколі фабулу вчинення правопорушення як таку, що відображає вчинення діянь, передбачених ч.4 ст. 172-11 КУпАП. В протоколі не відображені складові частини адміністративного правопорушення суб'єкт та об'єктивна сторона. За нормою ч.4 ст. 172-11 КУпАП суб'єкт правопорушення є спеціальним, а тому в протоколі обов'язково повинні бути відображені ознаки спеціального суб'єкту з посиланням на відповідні докази, які додаються до протоколу. Тобто, якщо особа, що притягується до адміністративної відповідальності, повинна бути військовослужбовцем, то потрібно зазначити, де, коли, яким наказом, та в період якого особливого стану ОСОБА_1 проходить військову службу та чи відповідає він критерію військовослужбовця. Щодо об'єктивної сторони: протокол повинен містити відомості, де, коли, при яких обставинах військовослужбовець порушив свої обов'язки, в чому вони полягають та до яких висновків дійшла уповноважена особа, яка проводила службове розслідування. Обмеження посиланням в протоколі про те, що ОСОБА_1 був відсутній під час вечірньої перевірки та наявності особового складу в пункті постійної дислокації ВЧ в АДРЕСА_2 з 22 год 30 хв. 14.07.2024 року, а 15.07.2024 року близько 20 год. 30 хв. повернувся після самовільного залишення частини, без конкретизації його проступку, не може містити складу правопорушення, передбаченого ч.4 ст.172-11 КУпАП. Крім того, відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем за ч.4 ст. 172-11 КУпАП передбачена лише для військовослужбовців строкової служби, військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов'язаним та резервістом, тоді як в протоколі відсутні відомості про те, яку саме ОСОБА_1 проходить службу.
За таких обставин, відображена у протоколі про адміністративне правопорушення суть його вчинення є неповною, що суперечить вимогам ст. 256 КУпАП, порушує право особи на захист (особа не розуміє у повній мірі те, у чому її звинувачують, відповідно, не може у повній мірі підготувати свою позицію захисту) та запобігає здійсненню розгляду справи про адміністративне правопорушення справедливим судом, як це визначено у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, протокол про адміністративне правопорушення є неналежним доказом та не приймається суддею до уваги.
Судом також досліджені матеріали справи про адміністративне правопорушення, які додані до протоколу: рапорт заступника командира роти ОСОБА_2 від 14.07.2024 року, витяг з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 19.06.2024 року № 171, рапорт заступника командира роти ОСОБА_2 від 16.07.2024 року, наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 01.12.2023 року № 2388 та додаток до нього, службову та медичну характеристику ОСОБА_1 , копію паспорта, коду та військово-облікового документу ОСОБА_1 , письмові пояснення від 16.07.2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Тому, з огляду на встановлені обставини справи, з урахуванням наведених норм права, суддя приходить до висновку про недоведеність в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 172-11 КУпАП, а тому, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.62 Конституції України, ст.ст. 7, 172-11, 245, 247, 254, 268 280, 283-285 КУпАП, суддя -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч.4 ст.172-11 КУпАПзакрити, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області.
Суддя М.Л. Пасечник