Справа № 750/10187/24
Провадження № 2-о/750/230/24
24 липня 2024 року м. Чернігів
Суддя Деснянського районного суду м. Чернігова Логвіна Т.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
у липні ОСОБА_3 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова із заявою, в якій просить встановити факт самостійного утримання та виховання ОСОБА_1 свого сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Установлення даного факту має для заявника юридичне значення і є підставою для оформлення допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків, перетину кордону, а також отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Із матеріалів справи убачається, рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03.03.2024 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Від даного шлюбу учасники справи мають неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
03.07.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання, виховання та утримання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 6153.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно із частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Крім того, частиною другою статті 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
При вирішенні питання про прийняття до розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.
Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити з суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Питання юрисдикції впливає на визначення компетентного суду, належного кола учасників справи, розподіл тягаря доведення тощо, тож має вирішуватися судом пріоритетно до вирішення усіх інших правових питань.
Визначаючи, чи пов'язується із встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, суд застосовує положення статті 1 Цивільного кодексу України, за змістом частини першої якої цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявника до суду.
Заявник просить встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для оформлення допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків, перетину кордону, а також отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно із частиною п'ятою статті 22 вищевказаного Закону призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Отже, заявлена ОСОБА_1 вимога не пов'язана з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, і заявник на це не посилається в заяві, а тому її належить розглядати виключно у порядку адміністративного судочинства у межах справи про оскарження рішень (дій) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у разі відмови у звільненні від призову на військову службу на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як чоловік, який має дитину віком до 18 років, самостійно виховує її та утримує.
Правова мета звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення юридичного факту щодо самостійного виховання та утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , породжує для заявника підстави для звільнення від призову на військову службу на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому така вимога пов'язані з проходженням військової служби, тобто є публічно-правовими відносинами заявника з державною чи її органами, а отже не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене та те, що вимоги заявника у цій справі пов'язані з доведенням наявності підстав для звільнення його з військової служби, а також те, що вони не пов'язані з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням і відповідно за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою чи її органами, а тому ці вимоги не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, наявні підстави для відмови у відкритті провадження в справі за даною заявою.
Керуючись ст.ст. 293, 315 ЦПК України, суддя,
У відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд вказаної справи відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду в порядку ст. 354 ЦПК України.
Суддя: