Справа № 182/634/24
Провадження № 2/0182/1435/2024
Іменем України
15.07.2024 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Рунчевої О.В.,
секретаря судового засідання Паламарчук П.Ю.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину житлового будинку, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, -
05.02.2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом, посилаючись на наступні обставини.
07.08.2004 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_2 , який зареєстрували у відділі реєстрації актів цивільного стану Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, про що було складено актовий запис за №391.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25.01.2021 року шлюб між ними було розірвано.
28.10.2023 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_3 та змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ». Шлюб зареєстровано Нікопольським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса).
У період шлюбу з відповідачем за спільні кошти було придбано частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі продажу 09.12.2005 року був посвідчений приватним нотаріусом Бережним О.С., реєстраційний номер 5255. Таким чином зазначена нерухомість придбана позивачем та відповідачем за спільні кошти у період зареєстрованого шлюбу, внаслідок чого є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Позивач намагалась вирішити із відповідачем питання про поділ майна подружжя мирним шляхом, але він не бажає цього, тому вона змушена звернутись до суду. Додатково зазначає, що з липня 2020 року не проживає в спірному будинку, оскільки відповідач перешкоджає, стверджує, що ОСОБА_1 не має права власності на будинок, оскільки договір купівлі-продажу оформлений на його ім'я.
З цих підстав позивач просить суд постановити рішення, яким поділити між нею та відповідачем спільне сумісне майно подружжя, яке складається з частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши за позивачем частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 60,8 кв.м. та житловою площею 42,4 кв.м, який складається з: жилого будинку А: кімната 2-4=8 кв.м, приміщення 2-1=2,9 кв.м., приміщення 2-2=4,6 кв.м., приміщення 2-3=10,4 кв.м.; сараю Б; вбиральні Ж; водопроводу №3; забору №4; частини замощення.
Ухвалою про відкриття провадження від 29.05.2024 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено підготовче судове засідання (а.с.23-24).
15.07.2024 року на адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі, на позовних вимогах наполягає в повному обсязі (а.с.27).
15.07.2024 року на адресу суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнає в повному обсязі (а.с.28).
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.
Згідно ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.
Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Згідно ч.3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому ст. 206, 207 цього Кодексу.
Враховуючи, що визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає доцільним ухвалити рішення в підготовчому судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07.08.2004 року, про що свідчать Свідоцтво про одруження, видане 07.08.2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, згідно якого позивачка взяла прізвище чоловіка -« ОСОБА_4 » (а.с.7). Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області даний шлюб було розірвано (а.с.8-9).
28.10.2023 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_3 та взяла його прізвище - « ОСОБА_5 », про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 28.10.2023 року, видане Нікопольським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) (а.с.6).
09.12.2005 року, тобто під час перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, подружжям було придбано частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого Бережним О.С., приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області , зареєстровано в реєстрі за №5255 (а.с.10).
Відповідачем не оспорювався факт, що вказане майно було придбано в період їх перебування з позивачем у шлюбі.
Вирішуючи по суті даний спір, який виник між сторонами, щодо поділу майна подружжя, суд виходить з того, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).
У відповідності до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
При цьому суд враховує правові позиції ВС з аналогічних спорів, в яких ВС роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
Суд звертає увагу на те, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.
Проаналізувавши докази, зібрані по даній справі, та враховуючи визнання позовних вимог відповідачем, суд прийшов до висновку, що спірна частка придбаного подружжям будинку є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , і підлягає розподілу між ними в рівних частках, а відтак позовні вимоги позивача є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін по справі, оскільки це майно було придбано ними у період шлюбу. А тому незалежно від того, що спірне майно було зареєстроване на ім'я ОСОБА_2 воно належить сторонам у рівних частках.
У зв'язку з наведеним, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 60, 63,70 СК України, статтями 3, 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 90, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 268, 368 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину житлового будинку, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на (одну четверту) частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 60,8 кв.м. та житловою площею 42,4 кв.м, який складається з: жилого будинку А: кімнати 2-4=8 кв.м, приміщення 2-1=2,9 кв.м., приміщення 2-2=4,6 кв.м., приміщення 2-3=10,4 кв.м.; сараю Б; вбиральні Ж; водопроводу №3; забору №4; частини замощення, як спільне сумісне майно подружжя, набуте за час перебування у шлюбі.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О. В. Рунчева