24 липня 2024 року
м. Київ
справа № 260/4022/23
адміністративне провадження № К/990/26403/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2024 у справі № 260/4022/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, при звільненні з військової служби.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 позов задоволено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2024 рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
08.07.2024 до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2024 у справі № 260/4022/23.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Під час вирішення питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі заявник указує, що подає касаційну скаргу на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі № 140/1143/23 щодо застосування абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII; у чинній редакції на час виникнення спірних правовідносин) у правовому поєднанні з підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII; у чинній редакції на час виникнення спірних правовідносин) та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Так, пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачено можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо заявник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права; 2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку); 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).
Обґрунтовуючи наявність підстав визначених пунктом 2 частини четвертої статі 328 КАС України заявник у тексті касаційної скарги лише констатує факт застосування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі № 140/1143/23 та зазначає, що це стало підставою для відмови у задоволенні позову.
Проте не обґрунтовує необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, не зазначає чи такий висновок потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи; не зазначає в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).
Водночас Верховний Суду звертає увагу заявника, що предметом спору у цій справі є визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини, згідно з абзацом 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII зобов'язання нарахувати та здійснити ці виплатити.
Проте предметом розгляду у справі № 140/1143/23 було визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно з абзацом 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ та зобов'язання нарахувати та здійснити ці виплатити.
При цьому у зазначеній справі Верховним Судом не було сформовано висновку щодо права на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільнені в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з огляду на те, що позивач не заявляла такої позовної вимоги (а просила саме в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення). З огляду на це, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині зобов'язання виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільнені в незаявленому розмірі (25 відсотків місячного грошового забезпечення) не вирішуючи при цьому наявність права на таку виплату.
Суд звертає увагу, що такі обґрунтування скаржником підстав касаційного оскарження вже були відхилені ухвалою Верховного Суду від 02.07.2024 у цій справі.
З огляду на викладене, позивачем не обґрунтовано підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Касаційна скарга, серед іншого, містить посилання на постанови Верховного Суду у справах № 560/8064/22, № 913/204/18, № 160/1088/19, № 560/8064/22. Проте, оскільки таке посилання наведене без взаємозв'язку із конкретним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України Суд не бере таке до уваги.
У решті зміст касаційної скарги зводиться до незгоди позивача із оскаржуваним судовим рішенням та обґрунтування такої незгоди відповідними посиланнями на нормативно-правові акти України, а також посиланням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2024 у справі № 260/4022/23 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко