24 липня 2024 року
м. Київ
справа № 320/10066/23
адміністративне провадження № К/990/26295/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М., перевіривши касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2024 у справі № 320/10066/23 за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , про визнання протиправною та нечинною з моменту прийняття постанови,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) про визнання протиправною та нечинною з моменту прийняття постанови НКРЕКП від 01.11.2022 № 1369 у частині пункту 3.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2024, позов задоволено.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження.
08.07.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга НКРЕКП на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2024 у справі № 320/10066/23, яка направлена до суду поштою 05.07.2024.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Під час вирішення питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі заявник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Тобто, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає, що підставою касаційного оскарження є неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду щодо застосування положення частини п'ятої статті 242 КАС України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20.
Водночас заявник указує на те, що суд апеляційної інстанції при прийняті рішення застосував положення пункту 1 частини першої статті 19 КАС України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 640/6699/20 та від 14.11.2018 у справі № 826/24468/15.
Суд зазначає, що таке формальне посилання на постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник, фактично, лише цитує окремі абзаци наведених постанов. Заявником не у повній мірі зазначено норми права, висновку Верховного Суду щодо застосування якої не ураховано судом апеляційної інстанції, та не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається.
У тексті касаційної скарги, серед іншого, містяться посилання на постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 800/414/17, Верховного Суду у справах № 522/3665/17, № 640/3041/20, № 420/5895/18, № 520/4365/21, № 620/1521/19, № 520/7901/19, № 560/382/19, № 1.380.2019.000037. Проте, оскільки такі посилання наведені без взаємозв'язку із відповідним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України, Суд не бере такі до уваги.
Окрім цього, у тексті касаційної скарги заявник посилається на постанови Верховного Суду України у справах № 800/541/16, № 21-438а12, ухвали Вищого адміністративного суду України у справі № 826/14009/13-а та Верховного Суду у справі № 800/554/17.
Суд звертає увагу заявника на те, що у частині четвертій статті 328 КАС України мова йде лише щодо постанов Верховного Суду, а тому обґрунтування підстави для касаційного оскарження судових рішень постановою Верховного Суду України та ухвалами Верховного Суду і Вищого адміністративного суду України не передбачено чинним КАС України.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 58 Конституції України, частини першої статті 5, статті 9, частини першої статті 19 КАС України, частини четвертої статті 15 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», частини третьої статті 6 Закону України «про ринок електричної енергії».
Пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Разом з тим, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт та зазначення, щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Проте в порушення зазначених вимог скаржник не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідної норми права та як, на думку заявника, відповідна норма повинна була застосовуватися.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не може бути підставою для відкриття касаційного провадження.
Зазначені скаржником норми права, щодо правильного застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставитись перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що скаржник, визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про відсутність на момент подачі касаційної скарги висновку Верховного Суду щодо питання застосування, зокрема, частини першої статті 5 КАС України, при цьому посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17, де Суд констатував, що з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень. Також Суд зазначив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.
Верховний Суд наголошує, що таке обґрунтування підстав є взаємовиключними, а тому не може бути прийняте судом касаційної інстанції, як підставою касаційного оскарження судових рішень.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У решті зміст касаційної скарги зводиться до незгоди позивача із оскаржуваними судовими рішеннями та обґрунтування такої незгоди відповідними посиланнями на нормативно-правові акти України, а також посиланням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2024 у справі № 320/10066/23 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко