Іменем України
22 липня 2024 року
м. Київ
справа №990/101/24
адміністративне провадження № П/990/101/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Тацій Л.В.,
суддів: Єзерова А.А., Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., Шарапи В.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Маріної Ю.А.,
позивачки -не прибула
представника позивачки - Заянчуковського С.О
представника відповідача - Ізвєкова К.О.
представника третьої особи - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа: Верховний Суд, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 (надалі- ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Верховного Суду як до суду першої інстанції із позовною заявою до Вищої ради правосуддя (далі- ВРП, відповідач), третя особа: Верховний Суд, в якій позивачка просить:
визнати протиправним та скасувати рішення ВРП "Про відмову у переведенні судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду" від 20.02.2024 № 481/о/15-24;
визнати протиправним та скасувати рішення ВРП "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку" від 19.03.2024 № 790/о/15-24;
зобов'язати ВРП перевести ОСОБА_1 на посаду судді Верховного Суду (Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду).
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що наказом ВККС України від 10.07.2019 №316-к/тр оголошено пункт 2 наказу Уповноваженого ВРУ з прав людини від 04.04.2019 №191/к, яким припинено виконання повноважень члена ВККС України ОСОБА_1 за квотою Уповноваженого ВРУ з прав людини та відраховано позивачку зі штату ВККС України 10.07.2019, у зв'язку з припиненням повноважень члена ВККС України.
Не погоджуючись з наказом ВККС від 10.07.2019 №316-к/тр, ОСОБА_1 оскаржила його до Суду.
Рішенням від 21.01.2021 у справі № 9901/407/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав протиправним і скасував наказ виконувача обов'язків голови ВККС від 10.07.2019 № 316-к/тр; визнав ОСОБА_1 відрахованою зі штату Комісії із 07.07.2019 відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16.10.2019 № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» у зв'язку з припиненням її повноважень та стягнув з Комісії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 119 604,92 грн. У задоволенні інших позовних вимог суд відмовив.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 08.12.2021 у справі № 9901/407/19 рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2021 в частині стягнення з ВККС на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1 119 604,92 грн змінено. Викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Викладено абзац четвертий резолютивної частини в новій редакції:
«Стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ідентифікаційний код 37316378; місцезнаходження: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 895 561,73 грн (вісімсот дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот шістдесят одна гривня 73 копійки) з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».
В іншій частині рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2021 залишено без змін.
Позивачка, зазначає, що рішенням суду у справі № 9901/407/19 фактично не було відновлено її порушене право в частині поновлення на посаді.
У зв'язку з викладеним ОСОБА_1 неодноразово зверталась (у квітні, липні 2023 року та у січні 2024 року) до ВРП із заявами про переведення її на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
На перші дві заяви позивачка отримала відповіді, за змістом яких відповідач повідомив, що процедурі переведення має передувати отримання рекомендації про переведення від ВККС.
Своєю чергою, ОСОБА_1 зазначає у позовній заяві, що на звернення до Комісії із заявою про отримання рекомендації, їй надана відповідь, що переведення здійснюється за рішенням ВРП.
За результатами розгляду заяви позивачки від 25.01.2024, ВРП 20.02.2024 прийняла рішення «Про відмову у переведенні судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду» № 481/0/15-24.
Це рішення ВРП містить серед іншого пропозицію ОСОБА_1 звернутись із заявою до ВРП про переведення її на посаду судді до Першого апеляційного адміністративного суду. Крім цього, роз'яснено, що наслідком незгоди із запропонованим переведенням є її звільнення з посади відповідно до пункту 5 частини шостої статті 126 Конституції України.
У позові також йдеться про те, що з огляду на не вирішення відповідачем по суті питання переведення, а, на переконання позивачки, вчинення тиску у формі офіційної пропозиції перейти на роботу в суд нижчого рівня з переїздом з м. Києва до м. Дніпро, поєднану з «погрозою» звільнення з підстави незгоди на переведення, спонукало позивачку 28.02.2024 звернутись до ВРП із заявою про звільнення у відставку.
За заявою від 28.02.2024 відповідач 19.03.2024 прийняв рішення про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Рішення ВРП від 20.02.2024 про відмову у переведенні судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, позивачка оскаржує, покликаючись на те, що вона перебувала у штаті ВККС як суддя суду касаційної інстанції, тому у відповідності до приписів частини 4 статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не могла претендувати протягом часу перебування на посаді та протягом одного року після звільнення або припинення повноважень, на посаду судді.
У свою чергу, частина третя статті 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітко передбачає, що за членом ВККС, який є суддею, на час здійснення повноважень зберігаються посада, статус і місце роботи.
Отже, на переконання ОСОБА_1 , суддя суду касаційної інстанції, відряджена до Комісії, для продовження своїх повноважень, не повинна отримувати будь-яких рекомендацій для її переведення.
15.12.2017 Вищий адміністративний суд України припинив процесуальну діяльність та роботу, тому відповідно до положень частини третьої статті 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній станом на дату звернення до ВРП), її переведення на посаду судді іншого суду (у даному випадку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду) мало відбуватись без конкурсу.
Натомість, відповідачем не враховано ці положення та протиправно до позивачки висунуто вимогу про необхідність отримання рекомендації ВККС.
Крім цього, ОСОБА_1 , оскаржуючи рішення про відмову у переведенні, покликається також і на наявність процесуальних порушень, які, як вона зазначає, полягають у безпідставній участі у розгляді цього питання членами ВРП, яким вона заявила обґрунтовані відводи та у порушенні формування порядку денного, до якого заздалегідь не включалось питання про надання рекомендації ВРП щодо переведення її до іншого суду.
З приводу рішення про звільнення у відставку ОСОБА_1 посилається на недотримання пункту 16.5 Регламенту, яким передбачено, що Рада ухвалює рішення про звільнення судді з посади за власним бажанням після попереднього з'ясування дійсного волевиявлення судді, а також фактів стороннього впливу на нього або примусу.
Ухвалою від 08.04.2024 Верховний Суд постановив ухвалу про відкриття провадження і вирішив розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні колегією суддів у складі п'яти суддів.
19.04.2024 відповідач надав до Суду копії документів, на підставі яких прийняті оскаржувані у справі рішення.
23.04.2024 до Верховного Суду надійшов відзив третьої особи на позов, відповідно до якого третя особа заперечує проти задоволення позову.
У відзиві на позов третя особа вказує, що у ВРП були відсутні підстави для переведення судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Щодо рішення ВРП про звільнення позивачки у відставку, третя особа також наголошує на тому, що це рішення прийнято за особистою заявою ОСОБА_1 , обґрунтованих підстав для його скасування у позові не наведено.
У відзиві відповідача на позов, який надійшов до Верховного Суду 25.05.2024, ВРП заперечує проти задоволення позову.
Вказує, що оскаржувані рішення Вищої ради правосуддя прийняті повноважним складом Ради та підписані всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні.
Щодо можливості застосування статті 82-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на чому наголошує позивачка, Рада звертає увагу Суду на те, що ця стаття передбачає можливість переведення без конкурсу судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду.
Водночас, з урахуванням вимог статті 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 70 Закону України «Про вищу раду правосуддя» наявність рекомендації ВККС України у цьому випадку є обов'язковою.
Відповідач також акцентує увагу на тому, що ОСОБА_1 не реалізувала своє право на звернення протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом України від 21.11.2023 № 3481-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (набрав чинності 27.12.2023) до ВРП із заявою про переведення до апеляційного суду чи місцевого суду, тому відповідач самостійно запропонував їй надати згоду на переведення до Першого апеляційного адміністративного суду. Крім цього, позивачці роз'яснено, що наслідком відмови з таким переведенням є звільнення з посади відповідно до пункту 5 частини шостої статті 126 Конституції України.
Щодо рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку відповідач вказує на безпідставність аргументів позовної заяви про недотримання Радою пункту 16.5 Регламенту ВРП, через те, що цей пункт Регламенту передбачає необхідність попереднього з'ясування дійсного волевиявлення судді, а також факторів стороннього впливу на нього чи тиску при вирішенні заяви про звільнення за власним бажанням, а не при розгляді питання про звільнення у відставку.
В судовому засіданні представник позивачки підтримав позов, просив його задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував у повному обсязі.
Від третьої особи надійшла заява про розгляд справи без участі представника Верховного Суду.
Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, колегія суддів встановила таке.
Постановою Верховної Ради України від 17.11.2005 ОСОБА_1 обрано суддею Вищого адміністративного суду України безстроково.
Розпорядженням Уповноваженого ВРУ з прав людини від 19.12.2014 №01/35-14 ОСОБА_1 призначено членом ВККС України.
Наказом Уповноваженого ВРУ з прав людини від 14.04.2019 №191/к, у зв'язку з припиненням повноважень члена ВККС України ОСОБА_1 , за результатами проведеного публічного конкурсу від 28.03.2019, вирішено призначити ОСОБА_2 членом ВККС України.
Наказом Уповноваженого ВРУ з прав людини від 05.06.2019 року №425/к вирішено внести зміни до наказу від 04.04.2019 №191к, виклавши його вступну частину у такій редакції: "Відповідно до пункту 4 частини другої та частини восьмої статті 94, частини двадцять третьої статті 96, пункту 1 частини першої статті 97 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ураховуючи підпункт 5 пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", за результатами проведення публічного конкурсу від 28.03.2019 та проходження спеціальної перевірки, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", а його резолютивну частину у такій редакції: "1. Призначити ОСОБА_2 членом ВККС строком на чотири роки з дня призначення. 2. Припинити ОСОБА_1 виконання повноважень члена ВККС України за квотою Уповноваженого ВРУ з прав людини".
Цим же наказом Службі управління персоналом (на правах самостійного відділу) Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини доручено надіслати копію цього наказу до ВККС для включення (зарахування) ОСОБА_2 до складу ВККС України, а також до Вищого адміністративного суду України для припинення відрядження ОСОБА_1 до ВККС України.
Комісія наказом від 10.07.2019 № 316-к/тр «Про відрахування ОСОБА_1 із штату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» оголосила пункт 2 наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 04.04.2019 № 191/к, яким припинено виконання повноважень члена ВККС ОСОБА_1 за квотою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також відрахувала ОСОБА_1 зі штату ВККС 10.07.2019 у зв'язку з припиненням повноважень члена Комісії. Цим же наказом передбачено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки.
Позивач оскаржила наказ ВККС від 10.07.2019 №316-к/тр.
Рішенням від 21.01.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 у справі № 9901/407/19 задовольнив частково: визнав протиправним і скасував наказ виконувача обов'язків голови ВККС від 10.07.2019 № 316-к/тр; визнав ОСОБА_1 відрахованою зі штату Комісії із 07.11.2019 відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16.10.2019 № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі - Закон № 193-IX) у зв'язку з припиненням її повноважень та стягнув з Комісії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 119 604,92 грн. У задоволенні інших позовних вимог суд відмовив.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2021 в частині стягнення з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1 119 604,92 грн змінено:
Викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Викладено абзац четвертий резолютивної частини в новій редакції:
«Стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ідентифікаційний код 37316378; місцезнаходження: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 895 561,73 грн (вісімсот дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот шістдесят одна гривня 73 копійки) з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».
В іншій частині рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2021 залишено без змін.
11.04.2023 позивачка звернулась до ВРП із заявою в порядку частини третьої статті 82 Закону України «Про судоустрій і статусу суддів», в якій просила перевести її на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно.
Листом від 20.04.2023 за № 3378/о/9-23 ВРП повідомило ОСОБА_1 про неможливість розгляду заяви по суті та необхідність отримання рекомендації на переведення від ВККС.
06.07.2023 позивачка вдруге звернулась до ВРП із заявою в порядку частини третьої статті 82 Закону України «Про судоустрій і статусу суддів», в якій просила належним чином розглянути по суті заяву від 11.04.2023 про переведення її на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
11.07.2023 відповідач листом № 5961/0/9-23 повідомив про необхідність отримання рекомендації ВККС України для вирішення питання про переведення.
25.12.2023 ОСОБА_1 звернулась до ВККС України із заявою про внесення до ВРП рекомендації на переведення на посаду судді Верховного Суду.
11.01.2024 ВККС України листом № 21-144/24 повідомила, що рішення про переведення судді має прийматись відповідачем без рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
25.01.2024 ОСОБА_1 звернулась втретє із заявою до ВРП про переведення її на посаду Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
ВРП складено та оприлюднено порядок денний № 15 засідання Вищої ради правосуддя, до якого включено пунктом 6 розгляд питання про переведення судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Засідання ВРП 20.02.2024 проведено Радою за участю ОСОБА_1 та її представника Лещенка О.В .
На засіданні 20.02.2024 позивачем були заявлені клопотання про відвід членів Вищої ради правосуддя Маселку Р.А. та Саліхову В.В .
Ці заяви про відвід поставлені на голосування та були відхилені.
За результатами засідання ВРП прийняла рішення від 20.02.2024 про відмову в задоволенні її заяви про переведення на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Таке рішення мотивоване тим, що переведення судді, зокрема Вищого адміністративного суду України, до відповідного Касаційного суду у складі Верховного Суду без надання рекомендації ВККС України неможливе.
Також у рішенні ВРП зауважила, що після набрання чинності 27.12.2023 Закону України від 21.11.2023 № 3481-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України, спеціальною нормою при вирішенні питання про переведення суддів Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України є пункт 14-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переведення ВРП вказаних суддів без рекомендації ВККС можливе виключно у разі дотримання спеціальних вимог, встановлених вищенаведеною нормою Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме подання суддею відповідного суду у встановлений строк заяви про переведення до апеляційного суду чи місцевого суду, що відповідає спеціалізації такого судді.
У рішенні ВРП відображено, що з відповідною заявою ОСОБА_1 не зверталась.
Проаналізовано ВРП також питання обґрунтованості доводів заяви позивача про гарантії, визначені частиною третьою статті 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та встановлено, що ОСОБА_1 після припинення відрядження до ВККС і по теперішній час займає посаду судді Вищого адміністративного суду України, тобто за нею були збережені посада, статус і місце роботи, через що гарантії, передбачені положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є дотриманими.
Враховуючи викладене, інформацію про наявність вакансій в судах апеляційної інстанції адміністративної юрисдикції, відомостей про рівень судового навантаження, ВРП рекомендувала ОСОБА_1 , звернутись до Ради із заявою про надання згоди на переведення до Першого апеляційного адміністративного суду.
Водночас, позивачці роз'яснено наслідки незгоди із запропонованим переведенням - звільнення з посади відповідно до пункту 5 частини шостої статті 126 Конституції України.
28.02.2024 до ВРП надійшла заява ОСОБА_1 , в якій остання просила звільнити її у відставку з посади судді Вищого адміністративного суду України відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
11.03.2024 за результатами розгляду заяви та доданих до неї матеріалів про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у відставку, членом ВРП складено висновок, яким внесена пропозиція про звільнення ОСОБА_1 у відставку.
19.03.2024 ВРП прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв'язку з поданням заяви відставку.
Позивач оскаржила рішення ВРП про відмову у переведенні та про звільнення у відставку до Суду.
Щодо рішення ВРП від 20.02.2024 № 481/0/15-24 «Про відмову у переведенні судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду».
Судом встановлено, що до ВРП 25.01.2024 за вхідним № 400/0/6-24 надійшли заява судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 та додані до неї документи про переведення на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Відповідач, розглянувши заяву позивачки про переведення на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, прийняла рішення від 20.02.2024 №481/0/15-24, яким відмовила у задоволені заяви ОСОБА_1 .
Щодо підстав та мотивів прийняття оскаржуваного рішення ВРП, то варто зазначити таке.
Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України № 1798-VIII засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, засідання Дисциплінарної палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Вищої ради правосуддя або Дисциплінарної палати відповідно. Засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя.
На засіданні ВРП 20.02.2024 були присутні 15 членів Вищої ради правосуддя. За результатами голосування «за» проголосувало 14 членів Вищої ради правосуддя, «проти» -1.
Оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухвалені.
Позивачка була належним чином повідомлена про засідання ВРП та була на ньому присутня, що не заперечується сторонами у справі.
27.12.2023 набрав чинності Закон України від 21.11.2023 № 3481-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України».
Цим Законом, зокрема, доповнено розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» пунктом 14-1, відповідно до якого суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України може бути переведений до апеляційного суду чи місцевого суду, що відповідає спеціалізації такого судді, у порядку, передбаченому статтями 53 та 82 цього Закону, без проведення конкурсу, з урахуванням особливостей, передбачених цим пунктом.
Відповідно до пункту 14 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VІІІ судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України мають право брати участь у конкурсі на посади суддів Верховного Суду у відповідних касаційних судах у порядку, визначеному цим Законом.
Згідно з частиною 2 статті 82 Закону України № 1402-УІІІ переведення судді на посаду судді до іншого суду здійснюється на підставі та в межах рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, внесеної за результатами конкурсу на зайняття вакантної посади судді, проведеного в порядку, визначеному главою 3 цього розділу.
Таким чином, переведення судді, зокрема Вищого адміністративного суду України, до відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду, передбачено за умови отримання рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, внесеної за результатами конкурсу на зайняття вакантної посади судді.
Щодо застосування статті 82-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на що покликається ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 82-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу лише у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
Відповідно до частини першої статті 70 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» переведення судді з одного суду до іншого здійснюється Вищою радою правосуддя:
1) на підставі та в межах рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України і доданих до неї матеріалів;
2) на підставі подання Дисциплінарної палати про переведення судді до суду нижчого рівня.
Системний аналіз положень статей 82, 82-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 70 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дає підстави для висновку про те, що наявність рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України при переведення судді Вищого адміністративного суду України на посаду судді Верховного Суду є обов'язковою.
З урахуванням встановлених обставин, у ВРП були відсутні законні підстави для переведення судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
З приводу доводів позивачки про те, що ВРП прийняла рішення про надання їй пропозиції звернутись до Вищої ради правосуддя із заявою на надання згоди на переведення на посаду судді Першого апеляційного адміністративного суду, тоді як у порядок денний відповідача вказане питання не було включено, а під час засіданні ВРП думка позивача з цього питання не з'ясовувалась, колегія суддів зазначає таке.
Після набрання чинності 27.12.2023 Закону України від 21.11.2023 № 3481-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України», спеціальною нормою при вирішенні питання про переведення суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України є пункт 14-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переведення Вищою радою правосуддя суддів вказаних судів без рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України можливе виключно у разі дотримання спеціальних вимог, встановлених вищенаведеною нормою Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до пункту 14-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIII суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України може бути переведений до апеляційного суду чи місцевого суду, що відповідає спеціалізації такого судді, у порядку, передбаченому статтями 53 та 82 цього Закону, без проведення конкурсу, з урахуванням особливостей, передбачених цим пунктом.
Переведення такого судді здійснюється Вищою радою правосуддя на підставі його особистої заяви протягом 30 днів з дня її надходження, незалежно від наявності у відповідному суді вакантної посади судді.
Заява про переведення подається суддями, зазначеними в абзаці першому цього пункту, до Вищої ради правосуддя протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України».
У разі неподання заяви про переведення протягом зазначеного строку Вища рада правосуддя пропонує такому судді переведення до апеляційного суду, що відповідає спеціалізації такого судді, визначеного Вищою радою правосуддя самостійно, в якому є вакантна посада судді.
Незгода судді з таким переведенням є підставою для звільнення його з посади відповідно до пункту 5 частини шостої статті 126 Конституції України.
Рішення про переведення судді приймається Вищою радою правосуддя без надання рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Судом встановлено, що після набрання чинності 27.12.2023 Законом України від 21.11.2023 № 3481-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», позивачка протягом 30 днів не звернулась до ВРП із заявою про її переведення до апеляційного суду чи місцевого суду.
До порядку денного засідання ВРП 20.02.2024 було включено питання про переведення судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за її заявою.
За результатами розгляду цього питання ВРП прийнято рішення про відмову в переведенні.
У цьому ж рішенні викладена пропозиція ВРП до ОСОБА_1 надати згоду на переведення до Першого апеляційного адміністративного суду, передбачена абзацом 4 пункту 14-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIII.
Отже, питання щодо внесення пропозиції не потребувало окремо його внесення до порядку денного засідання ВРП, а прямо передбачено положеннями Закону № 1402-VIII, через що доводи позивачки в цій частині про порушення процедури є безпідставними.
Так само, роз'яснення наслідків незгоди із запропонованим переведенням не можна розцінювати як «тиск», на чому наполягає ОСОБА_1 , оскільки такі наслідки також прямо передбачені Законом № 1402-VIII.
З приводу доводів ОСОБА_1 щодо гарантій, встановлених частиною третьою статті 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який є суддею або державним службовцем, на час здійснення повноважень зберігаються посада, статус і місце роботи. Такі члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на час здійснення повноважень відряджаються до Комісії.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 постановою Верховної Ради України від 17.11.2005 обрана суддею Вищого адміністративного суду України безстроково.
Розпорядженням Уповноваженого ВРУ з прав людини від 19.12.2014 №01/35-14 позивачка призначена членом ВККС України.
Із заявами про переведення її на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 зверталась саме як суддя Вищого адміністративного суду України.
Отже, спірні правовідносини, що пов'язані з розглядом заяв про переведення позивачки, не впливали на дотримання гарантій, встановлених абзацем 1 частини третьої статті 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», щодо збереження посади, статусу і місця роботи, тому такі доводи ОСОБА_1 є безпідставними.
Таким чином, ВРП діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України № 1402-VIII, оскаржуване рішення ВРП містить відповідні підстави та мотиви, а доводи позивачки є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, оскаржуючи рішення ВРП від 20.02.2024 № 481/0/15-24, ОСОБА_1 зазначає, що на результат вирішення питання про її переведення вплинула участь у його розгляді членів ВРП Маселка Р.А. та Саліхова В.В. , яким вона заявила обґрунтовані відводи, що безпідставно залишені без задоволення.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 зверталась до ВРП із заявами про відвід членів Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. та Саліхова В.В .
Заява про відвід члена ВРП Маселка Р.А. обґрунтована тим, що він, як представник ГО «Всеукраїнське об'єднання «Автомайдан», брав участь у розгляді Окружним адміністративним судом м. Києва справи № 640/18450/19 за позовом Громадської організації до Національного агентства з питань запобігання корупції, у якій оскаржувались результати перевірки декларації ОСОБА_1 .
Заява про відвід члена ВРП Саліхова В.В. мотивована тим, що він у складі колегії суддів Київського апеляційного суду розглядав справу за позовом ОСОБА_6 (доньки ОСОБА_1 ) до ОСОБА_7 про зміну способу стягнення аліментів. У вказаній справі ухвалою Київського апеляційного суду від 10.03.2020 задоволено заяву колегії суддів про самовідвід.
Заяви ОСОБА_1 розглянуті ВРП до вирішення по суті заяви позивачки про її переведення на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, за результатами їх розгляду прийняті ухвали від 20.02.2024 про відмову у задоволенні відводів у зв'язку з відсутністю обставин, що підтверджують підстави, передбачені статтею 33 Закону України «Про вищу раду правосуддя» та особисту, прямо чи побічно заінтересованість членів ВРП у результатах розгляду справи, або інших обставин, що викликають сумнів у їх упередженості.
Таким чином, відповідачем дотримано процедуру та вирішено заяви про відвід до розгляду питання переведення позивачки по суті, доводи, викладені в позовній заяві та матеріали справи не спростовують висновків ВРП в цій частині.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, мотиви ОСОБА_1 , викладені в позовній заяві, про процедурні порушення при прийнятті рішення ВРП від 20.02.2024 № 481/0/15-24.
Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що ВРП, приймаючи рішення "Про відмову у переведенні судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду" від 20.02.2024 № 481/о/15-24, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З приводу рішення ВРП від 19.03.2024 № 790/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку», колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи Судом встановлено, що до ВРП 28.02.2024 за вхідним № 1014/0/6-24 надійшли заява судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 та додані до неї документи про звільнення з посади судді Вищого адміністративного суду України у відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 116 Закону України № 1402-VІІІ заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Відповідно до частини 2 статті 30 Закону № 1798- VІІІ засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, засідання Дисциплінарної палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Вищої ради правосуддя або Дисциплінарної палати відповідно. Засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя.
ВРП 19.03.2024 ухвалено рішення № 790/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку».
На засіданні ВРП 19.03.2024 були присутні 16 членів Вищої ради правосуддя. За результатами голосування «за» проголосувало 16 членів Вищої ради правосуддя, «проти» - 0.
Таким чином, оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом ВРП та розглянуте у межах строку, встановленого частиною 3 статті 116 Закону України № 1402-VIII.
Відповідно до пункту 16.4 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24.01.2017 № 52/0/15-17 (зі змінами) (далі - Регламент) участь судді в розгляді питання про звільнення судді з посади за загальними обставинами не є обов'язковою.
Згідно з абзацом 4 пункту 16.6 Регламенту розгляд заяви про відставку або про звільнення за власним бажанням може бути відкладений за обґрунтованою заявою судді на строк не більше одного місяця у разі, якщо мотиви, наведені суддею, будуть визнані Радою поважними.
Судом встановлено, що позивачка не запрошувалася на засідання ВРП про ухвалення цього оскаржуваного рішення, через те, що участь судді в розгляді питання про звільнення судді у відставку не є обов'язковою.
Однак, на офіційному сайті ВРП оприлюднено порядок денний засідання Вищої ради правосуддя на 19.03.2024, у пункті 8 міститься оголошення про розгляд матеріалів щодо звільнення суддів з посад за загальними обставинами, зокрема, заяви судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 за її заявою про відставку.
Колегія суддів, з урахуванням наведеного, приходить до висновку про відповідність дій ВРП вимогам статті 2 КАС України щодо забезпечення права особи на участь у прийнятті відносно неї рішення.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивачка зверталась до ВРП із заявами про відкладення розгляду питання про звільнення у відставку та про бажання бути присутньою на засіданні ВРП під час розгляду її заяви.
За результатами вивчення доданих до заяви документів щодо визначення відповідного стажу для звільнення судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 у відставку, а саме: актів про призначення, про обрання на посаду судді, копії трудової книжки, встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягають зарахуванню: період роботи на посаді судді - 32 роки 10 місяців; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - 2 роки.
Отже, на день ухвалення ВРП цього рішення загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на звільнення у відставку, становить понад 20 років.
Доданими до заяви документами підтверджено, що суддя Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 має достатній для звільнення у відставку стаж роботи, встановлений статтями 116, 137 Закону № 1402-VIII з урахуванням пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Позивачка, оскаржуючи рішення ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку», покликається, зокрема, на порушення відповідачем пункту 16.5 Регламенту.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Згідно з пунктом 16.5 Регламенту ВРП ухвалює рішення про звільнення судді з посади за власним бажанням після попереднього з'ясування дійсного волевиявлення судді, а також фактів стороннього впливу на нього або примусу.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що звільнення судді за власним бажанням та звільнення судді у відставку є різними процедурами та мають різні наслідки.
Так, право судді на відставку обумовлюється бездоганною репутацією, неухильним дотриманням вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, дотриманням високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 9901/75/19).
Відповідно до частини 5 статті 116 Закон України № 1402-VIII за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.
Своєю чергою, звільнення судді з посади за власним бажанням не передбачає жодних пільг та переваг.
Таким чином, пункт 16.5 Регламенту є застосовним саме при розгляді ВРП питання про звільнення судді з посади за власним бажанням, яке, враховуючи наслідки, потребує попереднього з'ясування дійсного волевиявлення судді, а також фактів стороннього впливу на нього або примусу.
Водночас, при розгляді питання про звільнення судді у відставку, Регламент не передбачає такої процедури.
З приводу доводів про те, що заяву про звільнення у відставку ОСОБА_1 подала під «тиском», що мало прояв у пропозиції переведення її до суду апеляційної інстанції та роз'ясненні наслідків відмови від переведення, колегія судів вище проаналізувала такі доводи та дійшла висновку про їх безпідставність.
Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що ВРП, приймаючи рішення від 19.03.2024 № 790/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку», діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа: Верховний Суд, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії -відмовити.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л.В. Тацій
Судді А.А. Єзеров
С.Г. Стеценко
Т.Г. Стрелець
В.М. Шарапа
Повне судове рішення складено 24.07.2024