24 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/5417/24 пров. № А/857/10891/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Заверухи О.Б., Пліша М.А.,
з участю секретаря Березюка Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління юстиції на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції Кравців О.Р.,
час ухвалення рішення 10.04.2024 року,
місце ухвалення рішення м.Львів,
дата складання повного тексту рішення 10.04.2024 року,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити дії.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не закінчення виконавчого провадження №69243088 із виконання постанови Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 23.02.2022 у ВП №51380569 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 222683,33 грн. Зобов'язано Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства закінчити виконавче провадження №69243088 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 222683,33 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що діяв відповідно до частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", а тому, вимоги позову вважає безпідставними.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлялися про час і місце апеляційного розгляду справи, і оскільки їхня неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи, розгляд справи проведено у їхній відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
На виконанні Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження №51380569 із примусового виконання виконавчого листа №2-з5068/10, виданого 04.02.2011 Личаківським районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фольксбанк» 2225013 (два мільйони двісті двадцять п'ять тисяч тринадцять) грн. 32 коп., а також понесені судові витрати: 1700 (одну тисячу сімсот) гривень судового збору, 120 (сто двадцять) грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду.
04.07.2016 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
23.02.2022 державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в сумі 222683,33 грн. у ВП №51380569.
Постановою державного виконавця у ВП №51380569 від 27.05.2022 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі заяви про повернення виконавчого документа №15.02.2022/1 від 15.02.2022.
15.06.2022 державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №69243088, якою виведено в окреме провадження примусове виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП №51380569 від 23.02.2022.
Стягувач повторно пред'явив до примусового виконання приватному виконавцю виконавчий лист №2-з5068/10, виданий 04.02.2011 Личаківським районним судом м. Львова.
28.10.2022 приватним виконавцем Онишкевичем Р.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №70179254 та постанову про стягнення з боржника основної винагороди ВП №70179254 в сумі 222683,33 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 19.02.2024, в якій просив закінчити виконавче провадження №69243088 із виконання постанови від 23.02.2022 у ВП №51380569 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 222683,33 грн.
Відповідачем надано відповідь від 29.02.2024 №20347 про відсутність підстав для задоволення клопотання про закінчення виконавчого провадження.
Згідно з частиною 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно зі статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 статті 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” (далі - Закон №1403-VIII).
Відповідно до статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1).
Крім того, на підставі пункту 3 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Частинами 1, 2 статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до пункту 8 частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Приписами статті 31 Закону №1403-VIII передбачено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода (частина 1). Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової (частина 2).
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:
1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;
2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом (частина 3).
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина 4).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина 5). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина 6).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо він подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Згідно з частиною 3 статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Судом першої інстанції вірно з'ясовано, що спір виник у зв'язку з подвійним, на думку позивача, стягненням у зв'язку з виконанням одного виконавчого документа, а саме: суми виконавчого збору у ВП №69243088 та основної винагороди приватного виконавця у ВП №70179254; бездіяльністю відповідача щодо незакінчення виконавчого провадження №69243088 із виконання постанови про стягнення виконавчого збору в сумі 222683,33 грн.
Колегія суддів зазначає, що у ВП №51380569 державним виконавцем не виконано рішення суду, а виконавчий документ повернутий стягувачу. Надалі виконавчий лист №2-з5068/10, виданий 04.02.2011 Личаківським районним судом м. Львова, пред'явлений стягувачем приватному виконавцю, який здійснює його виконання зі стягненням основної винагороди.
З позиції суду, примусове виконання постанови про стягнення виконавчого збору із виділенням її виконання в окреме виконавче провадження, створило умови для подвійного стягнення із боржника виконавчого збору і винагороди приватному виконавцю за виконання одного виконавчого документу.
Суд зауважує, що Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржника або солідарних боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Законом №1404-VIII не визначено порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям. Також, закон не обмежує стягувача у кількості пред'явлень заяв про повернення виконавчого документу, що має наслідком застосування виконавцем приписів частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII.
Норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.
Оскільки виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження, то виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість (пункт 5 частини 1 статті 2 Закону №1404-VIII).
Суд погоджується з покликаннями позивача, що стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим.
З точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини 1 статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.
Виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Частиною 8 статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
На відміну від решти положень виконавчого законодавства, виключно ця норма Закону №1404-VIII регулює подібні суспільні правовідносини.
Вказана норма містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи тлумачення частини 8 статті 27 Закону №1404-VIII свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Вказана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди.
Ця норма унеможливлює подвійну плату боржником зазначених коштів, а тому її застосування дозволяє розв'язати спір про подвійне стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа в умовах неповноти законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Застосування частини 8 статті 27 Закону №1404-VIII дає підстави дійти висновку, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди, то надалі виконавчий збір не стягується.
Верховний Суд у постановах від 13.04.2023 у справі №160/695/22, від 21.07.2019 у справі №320/6215/19 зазначив, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Суд зауважує, що у ВП №51380569 державним виконавцем рішення суду не виконано, з 2225013,32 грн. стягнуто кошти в сумі 17,40 грн. Виконавчий документ повторно пред'явлено до виконання приватному виконавцю, за виконання якого приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 222683,33 грн. Тому, повторне стягнення виконавчого збору в сумі 222683,33 грн. з позивача є безпідставним, оскільки рішення суду державним виконавцем не виконано та таким, що суперечить основним засадам Закону №1404-VIII.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з позивача стягується плата у подвійному розмірі за виконання одного виконавчого документа. Тому, відмова відповідача у задоволенні заяви про закінчення виконавчого провадження №69243088 є безпідставною.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління юстиції слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління юстиції залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі № 380/5417/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. Б. Заверуха
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 24 липня 2024 року.