24 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/3598/24 пров. № А/857/12030/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Затолочного В.С., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року в справі №380/3598/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Кухар Н.А.,
час ухвалення рішення - 17.04.2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати бездіяльність КЕВ м. Львова щодо відмови в перерахунку та виплаті позивачу грошового забезпечення, за період з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року і на 01 січня 2022 року, шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції, чинній на день її прийняття, протиправною;
- зобов'язати квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року та на 01 січня 2022 року шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції, чинній на день її прийняття, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнати протиправними дії Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова щодо нарахування та виплати з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Зобов'язати Квартирно - експлуатаційний відділ м. Львова здійснити з 30.01.2020 по 19.05.2023 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на 1 січня 2021 року, на 1 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 року, із урахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова правильно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року. Твердить, що у межах спірних правовідносин у позивача не виникло право на перерахунок його грошового забезпечення шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 р., на 01.01.2021р. та на 01.01.2022р.
Зазначає скаржник про те, що пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30,08.2017 р, № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб виключено вимогу щодо обрахування посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи із розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)», вказавши цю розрахункову величину як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Водночас, ухвалою апеляційного суду від 10 липня 2024 року встановлено факт пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом та запропоновано подати заяву в якій навести поважні причини пропуску такого.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Однак позивачем подано заяву на виконання ухвали суду, в якій зазначає, що його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Відповідно до наказу т.в.о. директора Департаменту кадрової політики Міністра оборони України (по особовому складу) від 21 червня 2019 року №151 ОСОБА_1 призначений на посаду старшого офіцера 4762 Головного військового представництва Міністерства оборони України.
На підставі наказу начальника 4762 ГВП МО України (по стройовій частині) від 16 липня 2019 року №131 позивач приступив до виконання службових обов'язків за посадою старшого офіцера НОМЕР_1 ГВП МО України.
На підставі листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/59 від 03 січня 2020 року 4762 ГВП МО України з 01 січня 2020 року зараховане на фінансове забезпечення до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (далі - КЕВ м. Львова).
24 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до КЕВ м. Львова з проханням про перерахунок та виплату грошового забезпечення, за період з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року і на 01 січня 2022 року, розрахованих шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти відповідно до пункту 4 Постанови №704 та раніше виплачених сум грошового забезпечення.
Листом від 08 лютого 2024 року №575/ф/706 КЕВ м. Львова повідомила позивача, що вищезазначена заява не підлягає задоволенню, так як Постановою №481 встановлено розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб виходячи з розміру 1762 гривні шляхом їх множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зокрема, стаття 118 цього Кодексу визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Крім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спричинено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава за допомогою встановлення відповідних процесуальних строків, може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття, "дізналася" та "повинна була дізнатись" про порушення права.
Зокрема, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
Колегія суддів зазначає, що позовні вимоги в цій справі стосуються стягнення належного грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
«Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
Отже право на звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення), у правовідносинах які виникли до 19.07.2022 року, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) дійсно не обмежене будь-яким строком.
Колегія суддів зауважує, що позивач просить перерахувати виплачене йому грошове забезпечення за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року.
Однак на дату звернення позивача до суду (15 лютого 2024 року) стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX.
Із набранням 19 липня 2022 року чинності Законом № 2352-IX, частини перша та друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції, й аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19 липня 2022 року, так і в чинній її редакції) у зіставленні з нормами пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, згідно із якими під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, необхідно зазначити таке:
- норми частини п'ятої статті 122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби);
- стаття 122 КАС України, зокрема частина п'ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;
- строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) визначений у статті 233 КЗпП України, норми якої є для цих (спірних) правовідносин спеціальними відносно приписів частини п'ятої статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату;
- з 19 липня 2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом № 2352-IX;
- відтак тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте на підставі пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України був продовжений до 30 червня 2023 року.
З приводу "продовженого" строку до 30 червня 2023 року для звернення до суду, то необхідно зазначити, що карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ № 211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року. З того часу дія карантину безперервно і неодноразово продовжувалася.
Востаннє цей строк був продовжений Постановою КМУ від 25 квітня 2023 року № 383 до 30 червня 2023 року і згідно з Постановою КМУ № 651 карантин припинив дію з 30 червня 2023 року.
У пункті 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України йдеться саме про продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, й у вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину, якщо строк, установлений у статті 233 КЗпП України, був "прив'язаний" до нього, закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Для його поновлення, як умову для відкриття провадження у справі, заявник має пояснити, обґрунтувати причини його пропуску.
Відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не положення пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року. Протягом усього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивач мав право - у межах строку - звернутися до суду з позовом щодо йому грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.
Приписами частини третьої статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Однак позивач на виконання ухвали суду зазначив лише про те, що його право на звернення до суду не обмежене жодними строками, а зворотній висновок спричинить скасування судового рішення.
Оскільки колегія суддів, з огляду на наведені вище законодавчі положення дійшла висновку про часткову хибність таких тверджень, а позивачем не наведено інших поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, відтак позовні вимоги в цій справі за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року підлягають залишенню без розгляду.
Щодо решти спірного періоду, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно матеріалів справи, позивачу визначено посадовий оклад та оклад за військовим званням у спірний період виходячи із прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21 покликаючись на раніше сформовані висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 у подібних спірних правовідносинах наголошуючи, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно -правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік) і такі висновки, в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язкові до врахування судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Аналогічні правові висновки сформував Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 по справі № 500/1813/21.
Також застосування відповідачами для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р. є протиправним також з огляду на те, що 29.01.2020 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Отже, зміни внесені постановою № 103, зокрема до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в якому визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, були визнані судом протиправними та нечинними, відтак з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція п. 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, зокрема, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Правові висновки щодо дії Постанови № 704 у попередній редакції із огляду на скасування судовим рішенням внесених змін зробив Верховний Суд у постанові (п. п. 25, 38) від 17.12.2019 за зразковою справою № 160/8324/19, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі від 24.06.2020.
Отже правильним є висновок суду першої інстанції, що на час проходження позивачем військової служби його грошове забезпечення мало би нараховуватись та виплачуватись відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб), встановленого законом на 1 січня відповідного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Проте, відповідач у неналежному розмірі нарахували та виплатили позивачу грошове забезпечення, оскільки для його обрахунку застосували розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу (ч. 1 ст. 319 КАС України).
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом та не навів поважних причин, які перешкоджали реалізувати право на звернення до суду в межах визначеного процесуального строку, а тому позовні вимоги необхідно залишити без розгляду.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про залишення позову в частині вимог 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року без розгляду.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року в справі №380/3598/24 в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року скасувати та в цій частині прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року залишити без розгляду.
В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року в справі №380/3598/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді В. С. Затолочний
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 24 липня 2024 року.