19 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/5487/23 пров. № А/857/11269/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Шевчук С.М., Кухтея Р.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року (судді Костюкевича С.Ф., ухвалену у письмовому провадженні в м. Луцьк) у справі №140/5487/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у цій справі позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 24.09.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 24.09.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Вказане рішення суду набрало законної сили 22.06.2023.
10.04.2024 до суду у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшла заява позивача (стягувача) ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у цій справі щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії з мінімальної зарплати, а не прожиткового мінімуму згідно з Законом про державний бюджет на календарний рік виплати пенсії, та зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Оскаржуваною окремою ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у справі № 140/5487/23 та окремої ухвали суду від 08.02.2024, яка набрала законної сили, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 24.09.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ без урахування зміни розрахункової величини підвищення до пенсії - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 1 січня календарного року виплатити доплати до пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли порушенню закону по виконанню в неповному обсязі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у справі № № 140/5487/23 та окремої ухвали суду від 08.02.2024 в даній справі шляхом здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати доплати до пенсії яке було проведено боржником за рішенням від 01.01.2023. Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області строк для надання Волинському окружному адміністративному суду відповіді щодо вжитих заходів за цією ухвалою - тридцять днів з дня набрання окремою ухвалою законної сили.
Не погоджуючись із вказаною окремою ухвалою Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати окрему ухвалу. Вказує, що оскільки норма статті 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” є нормою прямої дії і застосовується (повинна застосовуватись) у випадках, визначених самою нормою. Статтею 8 зазначеного Закону визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень. Закон України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” №3460-IX від 09.11.2023 (далі - Закон № 3460-ІХ), набрав чинності 01 січня 2024 року і є обов'язковим для усіх суб'єктів правовідносин, які застосовують його норми у своїй діяльності (в тому числі і органи Пенсійного фонду України). Таким чином, застосування при виконанні рішення суду в цій справі з 01 січня 2024 року розрахункової величини відповідно до статті 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” є правомірним, а висновки суду про неправомірність дій відповідача є помилковими.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі статті 311 КАС України призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у цій справі позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 24.09.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 24.09.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 20.09.2023 ВП № 72798316 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа 11132/2023р, виданого 02.08.2023 Волинським окружним адміністративним судом на виконання рішення суду у цій справі у зобов'язальній частині.
З матеріалів заяви та рішення ГУ ПФУ від 14.02.2024 на виконання рішення суду вбачається, що позивачу встановлено підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ в розмірі 4 962,00грн, а саме: у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, визначеного законодавством станом на 01.01.2022.
Тобто, нарахування підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, проведено відповідачем із застосуванням пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII).
Стосовно виконання рішення суду у цій справі без урахування зміни розрахункової величини, а саме: прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року виплати доплати до пенсії під час виконання рішення суду, суд зазначає про таке.
Приймаючи окрему ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у цій справі в частині здійснення нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії у належному розмірі (тобто, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії) протиправно боржником не виконується, чим порушено вимоги статті 129-1 Конституції України, статей 14, 370 КАС України, тому наявні правові та фактичні підстави для часткового задоволення поданої заяви.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статей 14, 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частиною 2 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
При цьому, виходячи з наведеного вище, звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби. Звернення рішення суду до примусового виконання є обов'язковою передумовою для подання заяви у порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів статті 383 КАС України можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 05.02.2020 у справі № 640/10843/19, від 28.04.2020 у справі № 611/26/17.
Частиною 6 статті 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Згідно з частинами 1, 5 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однією із основних засад/принципів адміністративного судочинства є обов'язковість судового рішення.
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у цій справі було видано виконавчий лист від 02.08.2023 за № 11132/2023р, який стягувачем був поданий для примусового виконання та перебуває на цей час на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), про що свідчить постанова про відкриття виконавчого провадження від 20.09.2023 ВП № 72798316.
Обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За приписами статті 1 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 № 2017-ІІІ (далі - Закон № 2017-ІІІ) у цьому Законі терміни і поняття вживаються у такому значенні: державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму; прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Статтею 6 Закону № 2017-ІІІ передбачено, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Згідно із статтею 7 Закону № 2017-ІІІ державні соціальні стандарти у сфері доходів населення встановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.
Відповідно до статті 16 Закону № 2017-ІІІ держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.
Згідно із статтею 1 Закону України “Про прожитковий мінімум” від 15.07.1999 № 966-ХІV (далі - Закон № 966-ХІV) прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
За змістом статті 2 Закону № 966-ХІV прожитковий мінімум застосовується для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 966-ХІV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Пунктом 9 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України передбачено, що Законом про Державний бюджет України визначаються: розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення та рівень забезпечення прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період.
Суд вважає за необхідне зазначити, що 31.01.2024 ОСОБА_1 вже зверталася до суду з заявою в порядку ст. 383 КАС України з приводу виконання рішення суду не в повному обсязі, де просила вжити заходів щодо боржника ГУ ПФУ у Волинській області шляхом зобов'язання здійснювати на виконання рішення суду у його справі нарахування та виплату доплати до пенсії, виходячи з прожиткового мінімуму встановленого законодавством на календарний рік виплати пенсії, тобто на 1 січня 2023 року, а не станом на 1 січня 2022 року, як йому почали виплачувати, виконуючи рішення суду.
Окремою ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.02.2024 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у справі № 140/5487/23, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 01 січня 2022 року, а не станом на 1 січня календарного року виплати пенсії; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, 22В; код ЄДРПОУ 13358826) вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону - невиконанню рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2023у справі № 140/5487/23 в частині здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії; встановлено ГУ ПФУ у Волинській області строк для надання Волинському окружному адміністративному суду відповіді щодо вжитих заходів за цією ухвалою - тридцять днів з дня набрання окремою ухвалою законної сили.
Вищевказана окрема ухвала від 22.01.2024 набрала законної сили та була отримана боржником ГУ ПФУ у Волинській області.
На виконання окремої ухвали суду від 08.02.2024 ГУ ПФУ у Волинській області винесено рішення № 032950006901 від 14.02.2024, яке додано до заяви в порядку ст. 383 КАС України, з якого вбачається що ОСОБА_1 з 01.01.2024 проведено перерахунок, де вищевказану доплату до пенсії сформовано в розмірі 3 200 грн (1600 X 2) при цьому застосовано ст. 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” яким передбачено, що розмір мінімальної зарплати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду становить 1 600 гривень, тобто після виконання окремої ухвали фактичний розмір доплати було зменшено з 5 368,00 грн до 3 200 грн, хоча вимога ухвали передбачала загальне збільшення розміру цієї доплати.
Як вбачається з рішення ГУ ПФУ у Волинській області № 032950006901 від 14.02.2024, до 31.12.2023 нарахування та виплату на виконання рішення суду підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, проведено відповідачем із застосуванням пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII), тобто виходячи із розміру прожиткового мінімуму станом на календарний рік виплати доплати, а з 01.01.2024 на виконання окремої ухвали суду - із застосуванням статті 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” від 09.11.2023 № 3460-IX (далі - Закон № 3460-ІХ), тобто з розрахунку сталої величини 1600,00 грн.
Суд вважає такі дії відповідача по нарахуванню та виплаті доплати щодо застосування в 2024 році пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” статті 8 Закону № 3460-ІХ, де фактичне виконання рішення суду відбулось в 2023 році, неправомірними, з огляду на таке.
01.01.2017 набрав чинності Закон № 1774-VIII, та за змістом пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
В подальшому, 01.01.2024 набрав чинності Закон № 3460-ІХ, статтею 8 якого визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 гривень.
З приводу застосування окремих положень ЗУ “Про держбюджет на 2024 рік” Пенсійний фонд України у своєму листі до Міністерства соціальної політики №2800-0301-5/7868 від 30.11.2023, який досліджено судом та приєднано до матеріалів справи, сформував позицію, що за рішеннями суду, за якими зобов'язувалися судом органи Пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплату доплат до пенсії, які набрали законної сили до 01.01.2024 та на виконання яких проведено перерахунок пенсії виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року з 01.01.2024 розмір такої пенсійної виплати в 2024 році органами пенсійного фонду не переглядається, а переглядаються лише ті рішення суду на виконання яких перерахунок та доплату до пенсії пенсійними органами не проведено станом на січень 2024 року.
Міністерство соціальної політики України у своїй відповіді №203150/2-23/54 від 15.12.2023 на вищевказаний лист, яка досліджена судом, погодилось з позицією Пенсійного фонду України.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що як вбачається з матеріалів адміністративної справи, рішення суду в цій справі від 22.05.2023, яке набрало законної сили, ГУ ПФУ у Волинській області як боржником фактично виконало лише з 01.01.2023. Саме з цього часу розраховано суму заборгованості за період з 24.09.2022 по 01.01.2023, виходячи з двох прожиткових мінімумів, яку скеровано до Реєстру заборгованостей за судовими рішеннями, що веде Пенсійний фонд України для наступних виплат в порядку надходження коштів з бюджету на ці виплати, а з 01.01.2023 по 31.12.2023, розмір щомісячної доплати виходячи з двох прожиткових мінімумів в загальній сумі 5 368,00 грн. нараховувався та виплачувався позивачу.
Відповідно до наведених обставин справи, оскільки ГУ ПФУ у Волинській області рішення суду виконане не в повному обсязі це зумовило винесення судом окремої ухвали від 08.02.2024 за заявою стягувача, де зобов'язано ГУ ПФУ у Волинській області провести перерахунок та виплату доплати пенсії виходячи з прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року виплати пенсії з метою повного виконання рішення суду. Відтак застосування боржником у своєму рішенні від 14.02.2024 ст. 8 Закону України “Про державний бюджет України” № 3460-IX при виконанні окремої ухвали суду від 22.01.2024 про зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області провести перерахунок та виплату доплати до пенсії виходячи з прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року виплати пенсії, не відповідає вимогам законодавства, оскільки норми закону про державний бюджет на 2024 рік відповідно до ст. 58 Конституції України не можуть поширювати свою дію на виконання окремої ухвали суду боржником за судовим рішенням, яке фактично було виконане 01.01.2023.
Отже, забезпечення виконання судових рішень у публічно-правових спорах покладається, зокрема, на адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення (вказану правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 9901/226/19).
Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 760/3142/17, від 29.04.2022 у справі № 120/2914/19-а).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.12.2021 у справі № 9901/235/20 вказала, що стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України “Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах” і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви. Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження”, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Як встановлено матеріалами справи, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у цій справі в частині здійснення нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії у належному розмірі (тобто, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії) протиправно боржником не виконується, чим порушено вимоги статті 129-1 Конституції України, статей 14, 370 КАС України, тому наявні правові та фактичні підстави для часткового задоволення поданої заяви.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із окремою ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року, щодо виконання судового рішення у справі №140/5487/23, яке набрало законної сили, а тому окрему ухвалу прийнято з додержанням норм процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі та обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального та процесуального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді та не стосуються меж перегляду окремої ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду окремої ухвали суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 249, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення.
Окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі №140/5487/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді С.М. Шевчук
Р.В. Кухтей
Повний текст постанови складено 23.07.2024