Справа № 320/27469/23 Суддя (судді) першої інстанції: Таран Н.Г.
23 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя - Голяшкін О.В.,
судді - Заїка М.М., Ганечко О.М.,
секретар судового засідання - Коренко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06.06.2024 року у справі №320/27469/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про визнання неправомірною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення №ПН МКМ 013218 від 27.06.2023, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання неправомірною та скасуванням постанови про адміністративне правопорушення № ПН МКМ 013218 від 27.06.2023.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06.06.2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції формально підійшов до доводів позивача, через це ухвалив суперечливе та незаконне рішення. Вказує, що судом не було враховано, що БО «Міжнародний благодійний фонд «Відродження духовності нації», керівником якої є позивач, це неприбуткова волонтерська організація, в якій відсутні працевлаштовані особи, волонтерський договір безоплатний та укладається на добровільних засадах, громадянина Нігерії вона не працевлаштовувала, а надала йому благодійні послуги.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
У судовому засіданні скаржниця апеляційну скаргу підтримала за вказаними у ній доводами та обставинами. Також надала додаткові пояснення, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про накладення стягнення у вигляді попередження або штраф у мінімальному розмірі.
Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є керівником неурядової благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд «Відродження духовності нації».
28.05.2023 позивач уклала договір №7 про надання волонтерської допомоги з громадянином Нігерії ОСОБА_2 , метою якого визначено залучення добровільних помічників (волонтерів) для надання волонтерської допомоги (виконання робіт, надання послуг та надання іншої підтримки) БО «Міжнародний благодійний фонд «Відродження духовності нації» за наступними напрямами: гуманітарна допомога незахищеним верствам населення під час військових дій, плетіння маскувальних сіток для підрозділів ЗСУ, вироблення окопних свічок тощо.
Громадянин Нігерії ОСОБА_2 27.06.2023 був притягнутий ЦМУ ДМС до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП за порушення правил перебування в Україні, оскільки він проживав без документів на право проживання в Україні понад п'ять років. Скаргу на вказане рішення, яку іноземець подав до ДМС, як органу вищого рівня, було залишено без задоволення, а постанову ПН МКМ №013216, винесену щодо нього ЦМУ ДМС - без змін.
Отже, на дату укладення договору про надання волонтерської допомоги громадянин Нігерії ОСОБА_2 проживав в Україні з порушенням законодавства.
Крім того, здійснення волонтерської діяльності в складі Міжнародного благодійного фонду «Відродження духовності нації» громадянином Нігерії ОСОБА_2 відповідно до вимог законодавства є підставою для оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, за умови своєчасного подання іноземцем та його приймаючою стороною (в даному випадку - Благодійною організацією «Міжнародний благодійний фонд «Відродження духовності нації» в особі її президента ОСОБА_1 відповідної заяви та копії документів до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.
27.06.2023 уповноваженою посадовою особою ЦМУ ДМС був складений протокол ПР МКМ №013262 стосовно позивача громадянки Українки ОСОБА_1 за фактом правопорушення, передбаченого статтею 204 КУпАП, а саме: порушення порядку реєстрації громадянина Нігерії ОСОБА_2 та оформлення для нього документів, а зп результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення винесено постанову ПН МКМ №013218 про притягнення громадянки України ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ст.204 КУпАП та про накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подала скаргу до ДМС як до органу вищого рівня, однак скаргу залишено без задоволення, а постанову - без змін.
Вважаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності протиправною, позивач звернулась з цим адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із доведеності факту адміністративного правопорушення, передбаченого ст.204 КУпАП та правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача як керівника Міжнародного благодійного фонду «Відродження духовності нації», яка порушила законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, уклала волонтерський договір з громадянином Нігерії ОСОБА_2 , який проживав в Україні з порушенням законодавства.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
В Конституції України та Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вказано, що здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
Іноземці зобов'язані поважати та додержуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду та виїзду з України регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон №3773-VI).
Відповідно до ч.16 ст.4 Закон №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
За визначенням п.14 частини 1 Закону №3773-VI, іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України, вважається нелегальним мігрантом.
Як встановлено ч.3 ст.3 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно положень ст.17 Закону №3773-VI іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони. Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 ст. 23 Закону №3773-VІ передбачено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій (ч. 1 ст. 25 Закону №3773-VІ).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №3773-VІ, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Аналіз викладених норм свідчить, що іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у їх діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Матеріали справи не містять доказів, що свідчать про те, що громадянин Нігерії ОСОБА_2 звертався відповідно до вимог законодавства, зокрема до відповідача із заявою щодо продовження дії посвідки на тимчасове проживання. На момент укладення договору про надання волонтерської допомоги позивач мала бути обізнаною щодо відсутності у громадянина Нігерії ОСОБА_2 законних підстав перебування на території України. Також, позивачем не надано доказів звернення до відповідача на момент підписання договору №7 про надання волонтерської допомоги щодо оформлення/продовження документів на перебування громадянином Нігерії ОСОБА_2 на території України, надання дозволу на міграцію, визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту тощо.
Статтею 204 КУпАП (у чинній на момент виникнення співних відносин редакції) встановлена відповідальність за порушення посадовими особами підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, у тому числі іноземних суб'єктів господарської діяльності, що діють на території України, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, встановленого порядку працевлаштування, прийняття на навчання іноземців та осіб без громадянства, надання їм житла, а також інші порушення, якщо вони будь-яким чином сприяють іноземцям та особам без громадянства в ухиленні від виїзду з України після закінчення терміну перебування або спрямовані на їх незаконну реєстрацію, оформлення документів на проживання, - у вигляді накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог законодавства, здійснення іноземцем волонтерської діяльності є підставою для оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, за умови своєчасного подання іноземцем та його приймаючою стороною (в даному випадку - Благодійною організацією «Міжнародний благодійний фонд «Відродження духовності нації» в особі її президента ОСОБА_1 ) відповідної заяви та копій документів до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.
Отже, позивач, своїми діями (оформивши громадянина Нігерії ОСОБА_2 волонтером) фактично сприяла іноземцю в оформленні документів на проживання.
Відповідно до положень статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
За змістом статей 9, 33 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідно до положень статей 245, 248 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
З урахуванням порушення позивачем вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, зокрема підписання договору про надання волонтерської допомоги з громадянином Нігерії ОСОБА_2 , який проживав в Україні з порушенням законодавства, порушила порядок реєстрації іноземного громадянина та оформлення для нього документів, колегія суддів доходить висновку про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.204 КУпАП, обґрунтованість оскаржуваної постанови № ПН МКМ 013218 від 27.06.2023 року та відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання її протиправною та скасування.
Стосовно посилань позивача на те, що нею не здійснювалося працевлаштування громадянина Нігерії ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає, що зазначена обставина не є визначальною для складу правопорушення передбаченого ст.204 КУпАП, але й при цьому слід врахувати, що договір про надання волонтерської допомоги № 7 від 28 травня 2023 року обумовлює отримання волонтером необхідних умов праці (п.п.2.1.1 п.2.1).
Щодо доводів позивача відносно безпідставності накладення на неї штрафу у максимальному розмірі, неврахування відповідачем обставин стосовно її матеріального стану, того що вона не притягувалася раніше до адміністративної відповідальності за ст.204 КУпАП, прохання позивача змінити вид адміністративного стягнення або зменшити його розмір, колегія суддів зазначає, що штраф накладений в межах санкцій, встановлених ст.204 КУпАП у чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, визначення розміру штрафу віднесено до повноважень органу, який розглядає справу про адміністративне правопорушення та віднесено до його дискреційних повноважень.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06.06.2024 року.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06.06.2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.В. Голяшкін
Судді М.М. Заїка
О.М. Ганечко
Повний текст постанови складено 23.07.2024 року.