Справа № 734/605/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соловей В.В.
23 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Бєлової Л.В.
суддів: Аліменко В.О., Файдюка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Відділення поліції № 1 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області, Поліцейського Відділення поліції № 1 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області Падія Дмитра Васильовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 04 лютого 2024, Серія ЕНА № 1375990. Також просив закрити справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за порушення вимог ч. 1 ст.1 26 КУпАП.
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 травня 2024 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права.
На переконання апелянта, додані до оскаржуваної постанови відеоматеріали фіксують лише факт спілкування позивача з поліцейськими та будь-яких доказів у справі про адміністративне правопорушення з приводу не пред'явлення водієм транспортного засобу документів, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП, відеоматеріали не містять.
Також апелянт зазначає, що він не керував транспортним засобом - автомобілем марки ВАЗ-2109, номерний знак НОМЕР_1 , приблизно о 17 годині 00 хвилин 04 лютого 2024 року, що підтверджується відеофіксацією, що є у матеріалах справи.
Крім того, апелянт стверджує, що постанова серії ЕНА № 1375990 від 04.02.2024 не містить посилань на жодні належні та допустимі докази, зокрема, показання свідків, показання технічних приладів та засобів, посилання на офіційні документи, тощо, на підставі яких поліцейським зроблено висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Відділення поліції № 1 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області, Поліцейського Відділення поліції № 1 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області Падія Дмитра Васильовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, та призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Відзиви на апеляційну скаргу від відповідачів до суду апеляційної інстанції не надходили.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, Серія ЕНА № 1375990, винесеної 04 лютого 2024 року поліцейським ВП № 1 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області Падієм Д.В., вбачається, що о 17:00 годині 04 лютого 2024 року на вулиці Ювілейній у смт. Десна Чернігівського району Чернігівської області ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ-21099, д.н.з. НОМЕР_1 , не пред'явив посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційні документи на транспортний засіб, чим порушив вимоги п. 2.1 Правил дорожнього руху, - керування транспортним засобом особою, яка не має при собі посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, поліса страхування.
За цією постановою щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 гривень.
Не погоджуючись із постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Суд першої інстанції адміністративний позов залишив без задоволення, зазначивши, що відповідачем доведено, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом і не пред'явив на вимогу поліцейського посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб, що свідчить про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Конституції України, Законом України «Про Національну поліцію», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395.
Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України).
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Нормами ст. 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, правил користування засобами транспорту, в тому числі, за ч.1 ст.126 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до статті 251 КУпАП орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.
Згідно зі ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КУпАП України розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Нормами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Як зазначалося, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП, яка передбачає, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до пункту 2.1 «а» ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно з пункту 2.4 «а» ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Доводи позивача зводяться до того, що він не здійснював керування транспортним засобом, а тому не може нести відповідальності за інкримінованими йому порушеннями.
З матеріалів справи вбачається, у тому числі із відеозапису подій, які відбувались під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, що до контрольно-пропускного пункту № 3 смт Десна під'їхав транспортний засіб ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , після чого військовослужбовцями встановлено у позивача ознаки сп'яніння та викликано поліцію, що підтверджується поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 27,28, 52(компакт-диск)). Окрім того, з відеозапису нагрудної бодікамери NC2124 поліцейського вбачається, що позивач плутався у показах та частково визнавав власність вказаного транспортного засобу.
На неодноразову вимогу працівника поліції надати для перевірки посвідчення водія, позивач постійно відмовлявся. Оскільки позивач не пред'явив у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться у посвідченні водія відповідної категорії, працівник поліції повідомив, що відносно позивача буде складено адміністративні матеріали.
Отже, встановлені обставини свідчать про наявність у діянні позивача ознак та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що наданий суду відеозапис містить інформацію, що підлягає доказуванню у цій справі. Будь-яких доказів, які б спростовували достовірність такої інформації позивач не надав.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що саме позивач здійснював керування транспортним засобом та при цьому на вимогу працівника поліції не пред'явив посвідчення водія відповідної категорії у належний спосіб, за що його правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП.
Що стосується доводів апелянта про те, що постанова серії ЕНА № 1375990 від 04.02.2024 не містить посилань на жодні належні та допустимі докази, зокрема, показання свідків, показання технічних приладів та засобів, посилання на офіційні документи, тощо, на підставі яких поліцейським зроблено висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, то колегія суддів визнає такі доводи безпідставними, оскільки з оскаржуваної постанови (п.7) вбачається, що до неї додаються матеріали справи, пояснення свідків, відеофіксація на нагрудну бодікамеру NC2124.
Інші доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 травня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
В.В. Файдюк