Справа № 740/7879/23 Суддя (судді) першої інстанції:
23 липня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Заїки М.М.,
суддів - Голяшкіна О.В., Шведа Е.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, поліцейського Управління патрульної поліції в Чернігівській області Колоши Максима Михайловича, Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови в справі про притягнення до адміністративної відповідальності, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області із позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, поліцейського Управління патрульної поліції в Чернігівській області Колоши Максима Михайловича, Департаменту патрульної поліції, у якій просив:
- скасувати постанову від 25.11.2023 серії ЕАТ №8208997 поліцейського Управління патрульної поліції в Чернігівській області Колоши Максима Михайловича про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) з накладенням адміністративного стягнення у виді 1190 грн штрафу за порушення вимог пункту 2.9. «в» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР);
- закрити справу про адміністративне правопорушення.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24.05.2024 позов задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що поліцейським в повній мірі не з'ясовані обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема наявних винних дій позивача в порядку ст. 9 КУпАП, оскільки останній вказував про технічну справність керованого авто, зокрема і в частині освітлення заднього номерного знаку, перед виїздом і під час руху, що не враховано поліцейським, також поліцейським не з'ясовано дійсних і можливих причин вказаної технічної несправності, зокрема із врахуванням стану дороги та погодних умов.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач - Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх доводів позивач зазначає, що водій повинен дотримуватись вимог ПДР та зобов'язаний стежити за технічним станом транспортного засобу.
Доводи позивача про те, що він не міг усвідомлювати факт руху з неосвітленим заднім знаком є необґрунтованими.
Відповідач наголошує, що позивач не заперечив порушення вимог пункту 2.9. «в» ПДР та зазначив лише про відсутність прямого умислу на вчинення вказаного порушення. Разом з цим, вина в цьому випадку може виражатись як у формі умислу, так і необережності.
При цьому, факт вказаного порушення підтверджувався відеозаписами з відео реєстраторів, однак їх строк зберігання становить лише 30 діб, а тому надати такі відеозаписи в якості доказів у даній справі відповідач не має можливості.
Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 01.07.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач та решта відповідачів не подали відзивів на апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2024 призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Вирішуючи цей спір по суті, суд першої інстанції встановив, що постановою від 25.11.2023 серії ЕАТ №8208997 поліцейського Управління патрульної поліції в Чернігівській області Колоши Максима Михайловича ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді 1190 грн штрафу.
Підставою складання вказаної постанови слугувало те, що 25.11.2023 о 19-48 ОСОБА_1 в с. Ягідне керував автомобілем Audi А4, н.з. НОМЕР_1 , в якого в темну пору доби був неосвітлений задній номерний знак, чим порушив вимоги п.2.9. «в» ПДР.
Позивач не погодився із вказаною постановою від 25.11.2023 серії ЕАТ №8208997 та звернувся до суду із зазначеною позовною заявою.
Суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що поліцейським в повній мірі не з'ясовані обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема наявних винних дій позивача в порядку ст. 9 КУпАП, оскільки останній вказував про технічну справність керованого авто, зокрема і в частині освітлення заднього номерного знаку, перед виїздом і під час руху, що не враховано поліцейським, також поліцейським не з'ясовано дійсних і можливих причин вказаної технічної несправності, зокрема із врахуванням стану дороги та погодних умов.
Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 213 КпАП України справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
За змістом статті 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (у тому числі передбачених частиною першою статті 121-3).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно із ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно із ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних літальних апаратах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Відповідно до п.3 розділу VIII Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затверджена наказом МВС України від 18.10.2018 №1026 (далі - Інструкція №1026), строк зберігання відеозаписів становить: з портативних та відеореєстраторів, установлених у службових транспортних засобах, БпЛА, - 30 діб; з автомобільної або стаціонарної системи залежно від технічних характеристик - не менше 30 діб; у стаціонарних системах, які використовуються під час відбору кандидатів на службу до поліції, - 60 діб; під час проведення поліцейськими навчальних занять та навчальних їх зборів зі службової підготовки - встановлюється керівником навчань.
За приписами статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.п. 2.3, 2.4 ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу; стежити за технічним станом транспортного засобу.
Згідно із п. 2.9 «в» ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом з номерним знаком, що неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості)чи перевернутий.
Приписами п. 31.5 ПДР визначено, що у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил.
Проте, у пункті 31.4 ПДР відсутні посилання на технічні несправності і невідповідності викладені в п.2.9 «в» ПДР, а саме неосвітлений номерний знак.
Відповідно до частини шостої статті 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, його експлуатація без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, керування транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком у відповідних погодних умовах та темну пору доби, є підставою для притягнення особи до відповідальності за частиною шостою статті 121 КУпАП.
Обов'язок дбати про справність транспортного засобу та відповідальність за певні недоліки його стану покладається саме на водія.
Правопорушення у вигляді керування транспортним засобом з неосвітленим у темну пору доби номерним знаком є закінченим з моменту настання відповідного факту.
Колегія суддів враховує, що у якості доказів допущення позивачем порушення п. 2.9 «в» ПДР у постанові від 25.11.2023 серії ЕАТ №8208997 вказано на відеозаписи з відеореєстраторів № 473972 та № 472978.
Разом з цим, з огляду на те, що відповідно до Інструкції № 1026 строк зберігання відеозаписів з портативних та відеореєстраторів, установлених у службових транспортних засобах, становить 30 діб, вказані відеозаписи були знищені до початку розгляду даної справи.
Тому, відповідач не міг надати такі відеозаписи в якості доказів у даній справі.
Водночас, за змістом позовної заяви позивач не заперечує того, що на момент зупинки його автомобіля задній номерний знак не підсвічувався.
Так, позивач пояснює, що він перевірив технічний стан автомобіля перед початком руху, пересвідчився, що задній номерний знак освітлюється, а несправність виникла під час руху й про це він не міг знати.
При цьому, доводи позивача про те, що відповідачем не доведено вини позивача у вчиненні вказаного порушення є помилковими, адже вина в цьому випадку може бути виражена як у формі умислу, так і у формі необережності.
Таким чином, у ході судового розгляду даної справи підтверджено факт порушення позивачем вимог п. 2.9 «в» ПДР, про порушення порядку притягнення його до відповідальності за вказане порушення позивач не зазначає, що у сукупності вказує на відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанову від 25.11.2023 серії ЕАТ №8208997.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З огляду на наведене апеляційний суд надав правову оцінку визначальним доводам апеляційної скарги. Суд зауважує, що не надання оцінки іншим доводам апеляційної скарги жодним чином не відобразилось на повноті та об'єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат апеляційного розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, що стало підставою для невірного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
За приписами ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись вказаними положеннями статті 139 КАС України, виходить з того, що судове рішення ухвалено на користь суб'єкта владних повноважень, яким не понесено витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв'язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 48, 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 травня 2024 року скасувати.
Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя М.М. Заїка
Судді О.В. Голяшкін
Е.Ю. Швед
Повний текст постанови складено та підписано 23 липня 2024 року.