Справа № 640/22078/22 Суддя першої інстанції: Дудін С.О.
23 липня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Шведа Е.Ю.,
суддів - Голяшкіна О.В., Заїки М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Бюро економічної безпеки України (далі - Відповідач, БЕБ України) про:
- визнання незаконним та скасування наказу БЕБ України від 11.11.2022 №524-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Департаменту персоналу Бюро економічної безпеки України;
- стягнення з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби у випадку скорочення посади державної служби є правом, а не обов'язком органу призначення, процедура звільнення має регулюватися законодавством, чинним на момент вчинення відповідної дії, питання доцільності і правомірності зміни структури та штатного розпису є правом роботодавця, а до спірних правовідносин повинні застосовуватися насамперед норми Закону України «Про правовий режим воєнного стану», а не положення Закону України «Про державну службу». Відтак, за висновком суду, нормативно встановлена заборона переведення на інші посади державної служби осіб, призначених на посаду відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», унеможливлює покладення на БЕБ України обов'язку з пропонування ОСОБА_1 вакантних посад при звільненні її у зв'язку із скороченням посади державної служби.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом неправильно визначено співвідношення норм Закону України «Про державну службу» і Закону України «Про правовий режим воєнного стану», адже будь-яких змін щодо процедури звільнення державних службовців в умовах воєнного стану до ст. 87 Закону України «Про державну службу» не внесено, а відтак звільнення Позивача у зв'язку з скороченням посади без пропонування іншої рівноцінної посади суперечить як нормам цього Закону, так і приписам Кодексу законів про працю України і міжнародному законодавству. Підкреслює, що судом помилково ототожнено поняття «переведення державного службовця» та «пропозиція вакантних посад державної служби при звільненні», адже законодавством не заборонено повторно призначати особу на державну службу у порядку, визначеному ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Окремо зауважує на безпідставне застосування судом до спірних правовідносин нечинної редакції ст. 87 Закону України «Про державну службу» та роз'яснень Національного агентства України з питань державної служби, які її стосуються. Поміж іншого звертає увагу на відсутність в оскаржуваному наказі чіткої підстави звільнення ОСОБА_1 , що не було враховано судом першої інстанції, фактичну відсутність скорочення штату, а також наявність у Позивача переважного права на залишення на роботі як одинокої матері. Також наголошує, що незаконне звільнення має своїм наслідком поновлення ОСОБА_1 на посаді державної служби та стягнення з БЕБ України середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім іншого, вказує на безпідставний розгляд судом першої інстанції цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 23.05.2024.
У відзиві на апеляційну скаргу БЕБ України просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом правильно з урахуванням чинного правового регулювання та роз'яснень Національного агентства України з питань державної служби вказано на необхідність застосування до спірних правовідносин насамперед ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Наголошує, що Позивач помилково вважає свої очікування щодо наявності права продовжувати проходити державну службу у БЕБ України легітимними, оскілки сподівання вважається законним лише тоді, коли має належне нормативне підґрунтя. Зауважує на помилковості доводів Апелянта про відсутність в оскаржуваному наказі чіткого формулювання підстав звільнення, а також застосування судом нечинним правових норм. Окремо звертає увагу, що подання Позивачем заяви про призначення на посаду перебуває поза межами предмету цього спору, а питання зміни структури і штату перебуває у площині дискреційних повноважень керівника державного органу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2024 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2024 продовжено строк розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, наказом БЕБ України від 17.06.2022 №167-к ОСОБА_1 призначено на посаду керівника Департаменту БЕБ України без конкурсного відбору з 20.06.2022 до дня призначення на цю посаду переможця конкурсного відбору, але на строк не більше 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану (т. 1 а.с. 191).
У подальшому наказом Бюро економічної безпеки України від 06.10.2022 №270 «Про внесення змін до структури центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду» директором БЕБ України приписано:
1. Ліквідувати в структурі центрального апарату Бюро економічної безпеки України Департамент персоналу чисельністю 28 штатних одиниць.
2. Утворити в структурі центрального апарату Бюро економічної безпеки України Управління персоналу чисельністю 23 штатні одиниці у складі:
- керівник Управління персоналу - 1 штатна одиниця;
- відділ проходження служби особами, які мають спеціальні звання, - 8 штатних одиниць;
- відділ проходження державної служби - 7 штатних одиниць;
- відділ організації підбору кадрів та професійного навчання - 7 штатних одиниць.
3. Збільшити чисельність Управління міжнародного співробітництва на 5 штатних одиниць, а саме:
- відділ протоколу та міжнародної взаємодії Директора - на 3 штатні одиниці;
- відділ багатостороннього співробітництва та міжнародних угод - на 2 штатні одиниці.
4. Затвердити зміни до структури Бюро економічної безпеки України особливого періоду, затвердженої наказом Бюро економічної безпеки України від 15.06.2022 №109 (зі змінами), що додаються.
5. Фінансовому управлінню внести зміни до Штатного розпису центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду на 2022 рік, затвердженого наказом Бюро економічної безпеки України від 15.06.2022 №110 (зі змінами).
6. Департаменту персоналу після введення в дію змін до Штатного розпису центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду здійснити організаційні заходи відповідно до законодавства (т. 1 а.с. 88-90).
На підставі вищевказаного наказу директором Бюро економічної безпеки України було прийнято наказ від 06.10.2022 №273 «Про введення в дію Переліку змін у Штатному розписі центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду на 2022 рік», яким постановлено ввести в дію з 06.10.2022 Перелік змін у Штатному розписі центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду на 2022 рік, затвердженого Директором Бюро економічної безпеки України Вадимом Мельником 15.06.2022 року та введеним в дію з 15.06.2022 зі змінами, затвердженими наказом Бюро економічної безпеки України від 12.07.2022 №140 «Про введення в дію переліку змін у Штатному розписі центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду на 2022 рік» (т. 2 а.с. 91-94).
Матеріали справи свідчать, що 14.10.2022 ОСОБА_1 попередженням №1/13/0/12975-22 повідомлено про ліквідацію Департаменту персоналу та наступне скорочення посади керівника Департаменту персоналу, яку вона обіймає, у зв'язку із введенням в дію змін до штатного розпису центрального апарату БЕБ України (т. 1 а.с. 205).
У цьому ж попередженні зазначено, що відповідно до вимог частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку зі скороченням займаної ОСОБА_1 посади, внаслідок зміни структури та штатного розпису центрального апарату БЕБ України, її попереджено про наступне звільнення по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та проінформовано, що державні службовці, призначені на посади державної служби відповідно до пункту 5 статті 10 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану» не можуть бути переведені на інші посади державної служби.
Із вказаним попередженням ОСОБА_1 ознайомилася 14.10.2022 (т. 1 а.с. 205).
Наказом БЕБ України від 11.11.2022 №524-к звільнено ОСОБА_1 із займаної посади з 14.11.2022 відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (т. 1 а.с. 207). Підставами його прийняття визначено: накази БЕБ України від 06.10.2022 №270, №273, лист погодження Міністра Кабінету Міністрів України, персональне попередження про наступне звільнення від 14.10.2022 №1/13/0/12975-22 з відміткою про ознайомлення 14.10.2022.
На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. 13 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованої Україною 04.02.1994, ст. ст. 19, 43, 64 Конституції України, ст. ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 5, 83, 87 Закону України «Про державну службу», ст. ст. 14, 17 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», ст. ст. 1, 2, 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на встановлені законодавством обмеження щодо неможливості переведення державного службовця на іншу посаду у випадку призначення його на таку посаду на умовах Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» діяльність Бюро економічної безпеки України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.
Закон України «Про центральні органи виконавчої влади», інші закони, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, а також Закон України «Про державну службу» застосовуються до Бюро економічної безпеки України та його працівників у частині, що не суперечить цьому Закону.
Частиною 4 статті 19 указаного Закону визначено, що на державних службовців Бюро економічної безпеки України поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Бюро економічної безпеки України відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Закон України «Про державну службу» визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 цього Закону, пунктом 4 частини 1 якої передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Приписи п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» визначають, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
За правилами ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Відповідно до ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Частиною 6 статті 49-2 КЗпП України передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Отже, за наведеним вище правовим регулюванням підставою для попередження про звільнення та подальше звільнення державного службовця є, зокрема, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Як було встановлено вище та правильне підкреслено судом першої інстанції, наказом БЕБ України від 06.10.2022 №270 ліквідовано у структурі центрального апарату БЕБ України Департамент персоналу чисельністю 28 штатних одиниць. Утворено у структурі центрального апарату БЕБ України Управління персоналу чисельністю 23 штатні одиниці. Цим наказом збільшено чисельність Управління міжнародного співробітництва на 5 штатних одиниць та затверджено зміни до структури БЕБ України особливого періоду, затвердженого наказом БЕБ України від 15.06.2022 №110.
Наказом БЕБ України від 06.10.2022 №273 введено в дію з 06.10.2022 Перелік змін у Штатному розписі центрального апарату БЕБ України особливого періоду на 2022 рік.
Тобто, внаслідок ліквідації у структурі центрального апарату БЕБ України Департамент персоналу та утворення Управління персоналу, в останньому структурному підрозділі БЕБ України зменшено чисельність персоналу на 5 штатних одиниць.
Щодо посилання Апелянта на те, що у штатному розписі Центрального апарату БЕБ України взагалі не відбулося скорочення посад, а мало місце їх формальне перейменування, що свідчить про умисні дії, спрямовані виключно на звільнення працівників, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Верховний Суд у постановах від 16.01.2018 у справі №519/160/16-ц (провадження №61-312св17), від 06.02.2018 у справі №696/985/15-ц (провадження №61-1214св18), від 12.06.2019 у справі №297/868/18 (провадження №61-393св19), від 28.04.2021 у справі №373/2133/17 (провадження №61-8393св20) зауважив, що право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу.
У постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №519/160/16-ц від 06.02.2018 у справі №696/985/15-ц зазначено, що суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Згідно ст. 13 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованою Україною 04.02.1994 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, та строк, протягом якого їх буде проведено.
Судом першої інстанції на підставі аналізу наказів БЕБ України від 06.10.2022 №270 та 273 правильно встановлено, що внаслідок ліквідації Департаменту персоналу чисельністю 28 штатних одиниць було вирішено утворити Управління персоналу чисельністю 23 штатні одиниці та збільшено чисельність Управління міжнародного співробітництва на 5 штатних одиниць.
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» структура, штатний розпис Бюро економічної безпеки України, положення про структурні підрозділи центрального апарату та територіальних управлінь, посадові інструкції працівників Бюро економічної безпеки України затверджуються Директором Бюро економічної безпеки України.
Цій нормі кореспондують приписи п. 4 ч. 1 ст. 17 указаного Закону, за яким директор Бюро економічної безпеки України затверджує структуру і штатну чисельність центрального апарату та територіальних управлінь Бюро економічної безпеки України.
Викладене свідчить про наділення директора БЕБ України дискреційними повноваженнями щодо визначення структури центрального апарату в цілому та його окремих самостійних підрозділів.
При цьому, як правильно зауважив Київський окружний адміністративний суд, у площині цього спору не може надаватися оцінка доцільності та правомірності зміни структури та штатного розпису центрального апарату БЕБ України, оскільки затвердження його структури та штатного розпису відноситься до повноважень директора БЕБ України.
Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі №753/9240/18 зазначив, при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.
Аналогічну за змістом правову позицію висловив Верховний Суд й у постанові від 14.12.2023 у справі №420/13741/20, зробивши висновок, що вносити зміни до штату, на кшталт тих, про які йдеться у цій справі, є прерогативою керівника поліції на підставі пропозиції керівника територіального управління поліції. Останній, у свою чергу, самостійно визначає доцільність скорочення тих чи інших посад, виходячи з інтересів служби, орієнтуючись на досягнення мети виконання покладених на поліцію завдань. Принагідно зауважити, що такі повноваження керівника ГУНП є дискреційними, адже саме на нього законодавчо покладено обов'язок щодо організації добору, розстановки та професійного навчання поліцейських.
За таких обставин посилання Апелянта на неврахування судом фактично «штучної» зміни у штатному розписі центрального апарату БЕБ України колегія суддів вважає помилковим.
Крім того, як обґрунтовано підкреслив суд першої інстанції, правомірність зміни структури та штатного розпису центрального апарату БЕБ України на підставі наказів від 06.10.2022 №№ 270, 273 не є предметом позову у цій справі. Указані накази є чинними та у судовому порядку скасовані не були, а доказів протилежного суду не надано.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо дотримання Відповідачем процедури звільнення Позивача, колегія суддів з урахуванням доводів апеляційної скарги та відзиву на неї зазначає таке.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Водночас, частиною другою статті 64 Основного Закону України визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє донині.
Закон України «Про правовий режим воєнного стану» визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.
Статтею 10 указаного Закону встановлено неприпустимість припинення повноважень органів державної влади, інших державних органів в умовах воєнного стану.
З цією метою законодавець в абзаці 1 частини 5 указаної статті Закону України «Про правовий режим воєнного стану» закріпив правило, за яким у період дії воєнного стану особи призначаються на посади, зокрема, державної служби, керівником державної служби або суб'єктом призначення без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Разом з тим, в абзаці 2 цієї ж частини статті 10 Закону встановлено, що державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у період дії правового режиму воєнного стану особи, призначені на посади державної служби за правилами абз. 1 ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», не можуть бути переведені на інші посади державної служби.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що питання переведення державних службовців регламентовано статтею 41 Закону України «Про державну службу», приписи частини 1 якої визначають, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Викладене, у поєднанні з наведеними вище положеннями ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» свідчить, що у випадку пропозиції державному службовцеві, якого попереджено про наступне звільнення, іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби, та надання згоди таким державним службовцем на зайняття такої посади, суб'єкт призначення або керівник державної служби вправі лише перевести таку особу на відповідно посаду, адже в такому випадку не допускається припинення державної служби за ініціативи суб'єкта призначення. Водночас, як було наголошено вище, переведення осіб, призначених на державну службу на підставі абз. 1 ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», на іншу посаду державної служби не допускається в силу абз. 2 ч. 5 ст. 10 цього ж Закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Отже, під час дії правового режиму воєнного стану запроваджені обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачені, зокрема, статтями 43, 44 Конституції України, а правові засади діяльності органів державної влади встановлюються Законом України «Про правовий режим воєнного стану», яким, як було встановлено вище, регламентовано особливості проходження державної служби у такий період.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що у спірному випадку ОСОБА_1 як особа, призначена на посаду державної служби за правилами абз. 1 ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», не може бути переведена на іншу посаду державної служби в силу прямої законодавчої заборони, у зв'язку з чим при звільненні останньої з державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у БЕБ України був відсутній обов'язок з пропонування їй будь-яких інших рівнозначних чи нижчих посад державної служби.
На переконання судової колегії, таке запроваджене законодавче регулювання спірних правовідносин на період дії правового режиму воєнного стану не зумовлює порушення трудових прав осіб, прийнятих на державну службу за особливими правилами, оскільки у спірному випадку спрощеній процедурі призначення на посаду державної служби кореспондує обмежене коло гарантій особі при звільненні з неї.
Посилання Апелянта на залишення поза увагою суду першої інстанції наявності обмежень щодо звільнення окремих категорій осіб, визначених, зокрема, статтею 184 КЗпП України, колегія суддів у площині спірних правовідносин вважає помилковим з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Колегією суддів враховується, що норми Закону України «Про державну службу» не врегульовують питання гарантій, зокрема, щодо заборони звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей, а тому за загальним правилом необхідно застосовувати приписи Кодексу законів про працю України. Водночас, як вже було наголошено вище, спірні правовідносини виникли у період дії правового режиму воєнного стану, під час якого по-іншому врегульовано питання прийняття на державну службу та встановлено заборону переведення державного службовця на іншу посаду державної служби у випадку прийняття його на посаду за правилами абз. 1 ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Аргументи апеляційної скарги про те, що із змісту оскаржуваного наказу від 11.11.2022 №524-к неможливо встановити конкретної підстави звільнення ОСОБА_1 з посади державної служби, колегія суддів оцінює критично, оскільки цей наказ містить посилання, зокрема, на персональне попередження про наступне звільнення від 14.10.2022 №1/13/0/12975-22, в якому чітко зазначено про ліквідацію Департаменту персоналу та наступне скорочення посади керівника Департаменту персоналу, яку обіймала ОСОБА_1 , що дає об'єктивну можливість встановити підставу припинення державної служби, передбачену п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав вважати звільнення ОСОБА_1 незаконним та скасовувати наказ БЕБ України від 11.11.2022 №524-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Щодо вимог про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то колегія суддів зауважує, що вони також не підлягають задоволенню, позаяк є похідними.
Судова колегія погоджується з твердженням Апелянта про безпідставність посилання суду першої інстанції на роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 №86р/з, оскільки вони стосувалися іншої редакції статті 87 Закону України «Про державну службу». Водночас, зауважує, що, мотивуючи своє рішення, суд застосовував норми згаданої статті Закону у чинній редакції, а відтак помилкове врахування вказаних роз'яснень у спірному випадку не зумовило неправильне застосування норм матеріального права.
Крім того, вказана справа, як правильно зазначив Апелянт, у розумінні ч. 6 ст. 12 КАС України не належить до справ незначної складності. Водночас, така характеристика справи автоматично не відносить її до тієї категорії справ, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Так, відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій статті 12 та частині четвертій статті 257 КАС України.
Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Ця справа не належить до вичерпного переліку справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження відповідно до вимог ч. 4 ст. 12 та ч. 4 ст. 257 КАС України.
До того ж колегія суддів зауважує, що розгляд цієї справи за правилами спрощеного провадження не вплинув на правильність вирішення справи судом першої інстанції та не призвів до ухвалення незаконного рішення, а тому відповідно до ст. 317 КАС України не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Аналогічна за змістом позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.10.2022 у справі №826/17802/16.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач Е.Ю. Швед
Судді О.В. Голяшкін
М.М. Заїка
Повний текст постанови складено та підписано 23 липня 204 року.