П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/5585/24
Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі № 420/5585/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом у якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у призначенні та виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, яка не підлягає оподаткуванню та передбачена пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі 10 місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком, без вирахування податків, згідно пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
- стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 1211,20 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 20.04.2022 позивачці призначено пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивачка зазначила, що вона має понад 41 рік страхового стажу, з яких понад 31 рік працювала вчителем початкових класів, тобто на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачену пп. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Разом з цим їй не було виплачено грошову допомогу у розмірі 10 пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Також, позивачка зазначила, що 31 січня 2024 року вона подала заяву до Головного управління ПФУ в Одеській області про виплату грошової допомоги. Але Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за результатами розгляду заяви було надано відповідь від 13 лютого 2024 року, якою відмовлено у виплаті грошової допомоги, оскільки на день досягнення пенсійного віку (19.04.2022) позивач не працювала в засадах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. Позивачка не погоджується із зазначеною відмовою, посилаючись на те, що по-перше право на отримання грошової допомоги пов'язується з досягненням пенсійного віку, наявністю необхідного спеціального страхового стажу, а також неотримання до моменту виходу на пенсію за віком зазначеної виплати. Позивачка зазначила, що згідно з відомостей трудової книжки та довідки КЗ «Лиманська спеціальна школа Одеської обласної ради» № 37 від 11.04.2022, 31.08.2021 її було звільнено з посади вчителя початкових класів у зв'язку з скороченням штату працівників та у період з 01.10.2021 по 10.02.2022 перебувала на обліку в Роздільнянській районній філії Одеської ОЦЗ як безробітна та отримувала допомогу по безробіттю. Окрім того, позивачка звертає увагу, що скорочення чисельності штату та вимушене перебування на обліку в центрі зайнятості не може нівелювати її право на отримання грошової допомоги, оскільки ці обставини не залежали від неї особисто.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у виплаті грошової допомоги, оскільки на день досягнення пенсійного віку позивач не працювала в закладах та установах державної або комунальної власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Представник позивачки надав відповідь на відзив, відповідно до якої наполягав на задоволення позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 30.04.2024 у справі № 420/5585/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії задовольнив.
Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, яка не підлягає оподаткуванню та передбачена пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі 10 місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком, без вирахування податків, згідно пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн та витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 3000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що на день досягнення пенсійного віку позивачка не працювала в закладах та установах державної або комунальної власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, відсутні підстави для виплати грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058;
- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Обставини справи.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 .
Відповідно до записів з трудової книжки серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 1981 року працювала на посадах вчителя.
Відповідно до протоколу /розпорядження щодо призначення суд встановив, що позивачу призначено пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з довідки від 14.04.2022 вих. № 37 виданої комунальним закладом «Лиманська спеціальна школа Одеської обласної ради» ОСОБА_1 дійсно працювала в Лиманській спеціальній школі-інтернаті у період з 27.08.2003- Лиманська школа-інтернат. Прийнято на посаду вчителя початкових класів (наказ № 173 від 27.08.2003); 31.08.2021 - звільнено у зв'язку із скороченням чисельності штатних одиниць (наказ № 102-К від 31.08.2021).
Наведена інформація також підтверджена індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб державного реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також, з матеріалів пенсійної справи суд встановив, що на підставі заяви позивача за призначенням пенсії від 20.04.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області призначено позивачу пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач подала заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з проханням виплати грошову допомогу в розмірі 10 пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом від 13.02.2024 № 4868-3317/Д-02/8-1500/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовило позивачу, оскільки на день досягнення пенсійного віку (19.04.2022) вона не працювала в закладах та установах державної або комунальної власності на посадах, робота яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, а тому підстав для призначення грошової допомоги немає.
Не погодившись з відмовою у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, а саме: записами у трудовій книжці НОМЕР_2 , що позивач з 1981 року працювала вчителем та її страховий стаж на посаді вчителя є більш 30 років.
Також суд зазначив, що у період з 01.10.2021 по 10.02.2022 позивач перебувала на обліку в Роздільнянській районній філії Одеської ОЦЗ як безробітна та отримувала допомогу по безробіттю, про що зроблено запис у трудовій книжці.
Водночас, суд вказав, що останнім місцем роботи позивача було на посаді вчителя у комунальному закладі «Лиманська спеціальна школа Одеської обласної ради».
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивачки права на призначення та виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, яка не підлягає оподаткуванню та передбачена пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Окрім того, суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню, вказав, що справа відноситься до категорії незначної складності, підготовка позовної заяви не потребувала проведення системного аналізу законодавства та формування нових позицій, а тому враховуючи наявність сформованої судової практики з розгляду даної категорії справ, фактичні витрати, які належать стягненню складають 3000 грн. Решта сплати покладається на клієнта відповідно до умов договору.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачка 19 квітня 1962 року народження та на день призначення пенсії за віком їй виповнилося 60 років.
Відповідно до протоколу /розпорядження щодо призначення пенсії страховий стаж позивача складає 41 років 1 місяць 3 дні.
Відповідно до записів з трудової книжки серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 1981 року працювала на посадах вчителя.
Згідно з довідки від 14 квітня 2022 року вих. № 37 виданої комунальним закладом «Лиманська спеціальна школа Одеської обласної ради» ОСОБА_1 дійсно працювала в Лиманській спеціальній школі-інтернаті у період з 27.08.2003 року - Лиманська школа-інтернат. Прийнято на посаду вчителя початкових класів (наказ № 173 від 27.08.2003 р.); 31.08.2021 - звільнено у зв'язку із скороченням чисельності штатних одиниць (наказ № 102-К від 31.08.2021 року), що також підтверджено індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб державного реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відмовляючи у призначенні виплати грошової допомоги у розмірі 10 пенсій, відповідач посилається на те, що на день досягнення пенсійного віку (19.04.2022) позивачка не працювала в закладах та установах державної або комунальної власності на посадах, робота яких дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Отже, спірним в контексті розгляду даної справи є питання щодо того, чи працювала позивачка в закладах та установах державної або комунальної власності на посадах, робота яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, на день досягнення пенсійного віку (19.04.2022).
Вирішуючи спірне питання колегія суддів виходить з такого.
Так, відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону, працювали у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок-30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Апеляційним судом встановлено, що матеріалами справи, а саме записами у трудовій книжці НОМЕР_2 , підтверджено, що позивачка з 1981 року працювала вчителем та її страховий стаж на посаді вчителя є більш 30 років.
Також, як вбачається за матеріалів справи, згідно з довідки від 14.04.2022 вих. № 37 виданої комунальним закладом «Лиманська спеціальна школа Одеської обласної ради» ОСОБА_1 дійсно працювала в Лиманській спеціальній школі-інтернаті у період з 27.08.2003 року - Лиманська школа-інтернат, та 31.08.2021 - звільнено у зв'язку із скороченням чисельності штатних одиниць (наказ № 102-К від 31.08.2021).
У період з 01.10.2021 по 10.02.2022 позивач перебувала на обліку в Роздільнянській районній філії Одеської ОЦЗ як безробітна та отримувала допомогу по безробіттю, про що зроблено запис у трудовій книжці.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
З огляду на наведене, в розумінні Закону № 1058-IV, останнім місцем роботи позивачки було на посаді вчителя у комунальному закладі «Лиманська спеціальна школа Одеської обласної ради».
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні відомості щодо раніше призначеної пенсії позивачки.
У постанові від 22.02.2024 у справі № 260/323/20, правовідносини у якій є подібними, Верховний Суд зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, досягненням пенсійного віку, працюючи на цих роботах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 580/2737/23.
Враховуючи те, наявність у позивачки всіх усіх умов, встановлених пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно констатував про наявність у позивачки на отримання вищевказаної грошової допомоги.
За таких обставин є правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Разом з тим, на думку колегії є обґрунтованими висновки суду першої інстанції про пропорційність стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі № 420/5585/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк