П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 488/5145/23
Перша інстанція: суддя Чернявська Я.А.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Тернопільській області на рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 21 травня 2024 року по справі № 488/5145/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просив:
-визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 1078778 від 06.12.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що постановою серії ЕНА № 1078778 від 06.12.2023 позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності, оскільки керуючи транспортним засобом не мав при собі посвідчення водія на право керування відповідної категорії чим порушив п.2.1а. ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 126 КУпАП з застосуванням адміністративного стягнення.
ОСОБА_1 зазначив, що після зупинки працівником патрульної поліції передав необхідні документи для перевірки і після того коли поліцейський повідомив про відсутність дозволеної категорії «ВЕ» у водійському посвідченні пояснив, що для отримання відповідної категорії передав до сервісного центру всі необхідні документи і очікує виклику.
Також в подальшому він пояснив поліцейському, що допомагає волонтерам із використанням власного транспортного засобу перевозити і евакуювати автомобілі для потреб ЗСУ. Автомобілі перевозяться для потреб ЗСУ як свіжі придбані на зібрані людьми кошти так і ті які потребують ремонту на СТО.
Через нехватку вантажного спеціалізованого транспорту та осіб, які мають можливість здійснювати безоплатну допомогу волонтерам, вимушений перевозити автомобілі без відповідної категорії «ВЕ» у водійському посвідченні, фактично через крайню необхідність.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що саме посилання особи, стосовно якої здійснюється розгляд справи про адміністративне правопорушення, на існування крайньої необхідності не може беззаперечно свідчити про необхідність застосування положень ст. 18 КУпАП, а має відповідати фактичним обставинам справи, які підтверджені належними доказами, та не викликати сумнівів щодо наявності крайньої необхідності.
Відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем при спілкуванні з працівниками поліції не надавалися пояснення про існування стану крайньої необхідності 06 грудня 2023 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Корабельний районний суд м.Миколаєва рішенням 21 травня 2024 року позов задовольнив частково.
Звільнив ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) від адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП за постановою серії ЕНА № 1078778 від 06.12.2023, на підставі ст. 22 КУпАП , обмежившись усним зауваженням.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Управління патрульної поліції в Тернопільській області подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
- суд першої інстанції не взяв до уваги, що до компетенції суду при вирішенні справ за правилами КАС України не належить вирішення питання про звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності, оскільки такі повноваження надані особам, уповноваженим вирішувати справи про адміністративні правопорушення.
Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином від апелянта надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що постановою серії ЕНА № 1078778 від 06.12.2023 позивач ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону управління патрульної служби в Тернопільській області, в якій зазначено, що ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом не мав при собі посвідчення водія на право керування відповідної категорії чим порушив п.2.1а. ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 126 КупАП з застосуванням адміністративного стягнення.
Факт правопорушення підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення винесеною компетентною службовою особою в межах своїх повноважень.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції , враховуючи характер вчиненого правопорушення, обставини, при яких було вчинене адміністративне правопорушення, а також обставини, що пом'якшують відповідальність, відсутність обтяжуючих обставин вчиненого правопорушення, ступінь вини останнього у вчиненому правопорушенні, його відношення до вчиненого, що в сукупності на переконання суду, свідчить про малозначність вчиненого ним правопорушення, дійшов висновку, що можливо, відповідно до ст. 22 КУпАП, звільнити його від адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 126 КУпАП, оголосивши усне зауваження.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабміну від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із вимогами чиного законодавства.
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23, п.1 ч. 1 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Нормами ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, передбачені статтями 121, 126 КУпАП).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року № 1395, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає справу. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
За положеннями статей 249, 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення.
Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 283 КУпАП постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати;правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно зі статтею 14 Закону України від 30 червня 1993 року N 3353-XII "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Разом з тим, відповідно до статті 16 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353-XII, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з п.2.1 «А» Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
За приписами п.2.4 «а» Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, що позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону управління патрульної служби в Тернопільській області, в якій зазначено, що ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом не мав при собі посвідчення водія на право керування відповідної категорії чим порушив п.2.1а. ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 126 КупАП з застосуванням адміністративного стягнення.
Факт правопорушення підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення винесеною компетентною службовою особою в межах своїх повноважень.
Разом з тим, позивачем не заперечується, те, що під час зупинки поліцейськими у його водійському посвідченні була відсутня категорія «ВЕ».
При цьому, колегія суддів враховує пояснення позивача, що він допомагає волонтерам із використанням власного транспортного засобу перевозити і евакуювати автомобілі для потреб ЗСУ. Автомобілі перевозяться для потреб ЗСУ як свіжі придбані на зібрані людьми кошти так і ті які потребують ремонту на СТО.
Через нехватку вантажного спеціалізованого транспорту та осіб, які мають можливість здійснювати безоплатну допомогу волонтерам, вимушений перевозити автомобілі без відповідної категорії «ВЕ» у водійському посвідченні, фактично через крайню необхідність, а також пояснив, що для отримання відповідної категорії передав до сервісного центру всі необхідні документи і очікує виклику.
Зазначені пояснення позивача підтверджуються відеозаписом з нагрудних камер поліцейських, який прикріплено до відзиву на позовну заяву.
В контексті наведеного, суд першої інстанції зазначив, що обставинами, які пом'якшують відповідальність позивача ОСОБА_1 є: визнання факту відсутності передбаченої категорії з обґрунтованим детальним поясненням ситуації; наявність в матеріалах справи Подяки від Начальника Миколаївської обласної військової адміністрації Віталія Кіма на ім'я ОСОБА_1 , як волонтеру за активну громадську позицію, вагомий особистий внесок у розвиток волонтерського руху, забезпечення всебічної допомоги підрозділам Збройних сил України, внутрішньо переміщеним особам.
Обставин, що обтяжують відповідальність позивача ОСОБА_1 судом не встановлено.
Наведені обставини, на переконання колегії суддів, значною мірою впливають на міру та вид адміністративної стягнення.
Вирішуючи спірне питання колегія суддів виходить із такого.
За змістом статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Так, у 2004 році Конституційний Суд України (далі КСУ) розглядав ситуацію, коли частина 1 статті 69 КК України містила положення, згідно з яким за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. Однак ця норма не дозволяла призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості.
У рішенні від № 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 року у справі про призначення судом більш м'якого покарання КСУ було визнано неконституційним положення частини 1 статті 69 КК України в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Своє рішення КСУ мотивував наступним:
«Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
…Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (частина перша статті 50 Кодексу). Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (частина друга статті 50 Кодексу).
…Загальні засади призначення покарання не містять винятків щодо неврахування ступеня тяжкості стосовно класифікації злочинів до злочинів невеликої тяжкості і поширюються на всі злочини незалежно від ступеня їх тяжкості.
Можливість застосування до осіб, які вчинили злочин невеликої тяжкості, інших норм, що передбачають правові підстави і порядок звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання (статті 44, 45, 46, 47, 48, 74 Кодексу), не може бути перепоною для індивідуалізації покарання, зокрема, шляхом призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Проте цього способу індивідуалізації покарання для осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, статтею 69 Кодексу не передбачено, хоча в ній ідеться про особливі підстави, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину для осіб, які вчинили особливо тяжкі, тяжкі і середньої тяжкості злочини. Тим самим норми зазначеної статті суперечать основоположному принципу правової держави справедливості, оскільки особи, які вчинили злочини невеликої тяжкості, поставлені в гірші умови, ніж ті, які вчинили більш тяжкі злочини.
...Закон не може ставити в більш несприятливе становище винних осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, порівняно з винними особами, які вчинили більш тяжкі злочини. Не маючи можливості призначити більш м'яке покарання, суд не зможе належно індивідуалізувати покарання і забезпечити його справедливість.
…Відсутність цього способу індивідуалізації покарання особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, є порушенням конституційних положень щодо рівності громадян перед законом.
…Конституційний Суд України вважає, що встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності».
Конституційний Суд України у Рішенні від 5 липня 2023 року у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо конституційності абзацу другого частини першої статті 483 Митного кодексу України, визнавши оспорюваний припис таким, що не відповідає Конституції України , висловив наступні правові висновки:
«… Оцінюючи оспорюваний припис статті 483 Кодексу на предмет дотримання принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, Суд вважає, що для досягнення легітимної мети суд повинен мати дискрецію. Однак суд під час розгляду справи про порушення митних правил за частиною першою статті 483 Кодексу не може забезпечити індивідуалізації відповідальності з огляду на відсутність у зазначеній статті Кодексу інших видів стягнень; неможливість зміни розміру відсотків, за якими визначено штраф і обов'язковість застосування конфіскації. Неможливість вибору виду та розміру адміністративного стягнення з урахуванням обставин справи, а саме: характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, унеможливлює справедливий розгляд справи судом.
Приписи статті 41 Конституції України є співвідносними з відповідними приписами статті 1 протоколу Першого до Європейської конвенції з прав людини. Європейський суд з прав людини у справі „Краєва проти України/Krayeva.“ від 13 січня 2022 року (заява № 72858/13), констатував, що сума штрафу, накладеного на заявницю за порушення митних правил (частина перша статті 483 Кодексу), становила надмірне втручання в її право власності всупереч вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції „ для того, щоб відповідати вимозі домірності, суворість санкцій має відповідати тяжкості правопорушень, за які їх призначають “.
Ураховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що таке законодавче регулювання суперечить засадам демократичного суспільства, базованого на верховенстві права (правовладді) (insocietyу the rule of law)…»
Відповідно до статті 1 КУпАП завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно статті 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Із вищезазначеного вбачається, що суд, розглядаючи скаргу на постанову про адміністративне правопорушення наділений повноваженнями змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення.
Водночас, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (стаття 9 КУпАП).
Отже, за вказаних обставин справи доцільним є поширення сфери застосування статті 22 КУпАП (звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначності вчиненого правопорушення) не тільки на орган, уповноважений вирішувати справу, але і на суд.
Наведений висновок також узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини з у справі Lutz v. Germany, 25 August 1987, App. 9912/82 , суд зазначив, що притягнення до відповідальності порушників правил дорожнього руху в адміністративному порядку, тобто визнання таких порушень адміністративними не суперечитиме вимогам Конвенції. “Враховуючи велику кількість незначних правопорушень - особливо правил дорожнього руху, - характер яких не настільки небезпечний, щоб накладати на порушників кримінальне покарання, Держави - учасниці мають вагомі підстави для введення такої системи, яка розвантажує їх суди від більшості подібних справ. Переслідування і покарання за незначні правопорушення в адміністративному порядку не суперечить Конвенції при умові, що зацікавлені особи можуть оскаржити ухвалене проти них рішення в суд, де діють гарантії статті 6 Конвенції (див, зокрема, п. 57 Рішення).
Тобто, покарання за адміністративне правопорушення є судовою функцією, а передача законодавцем цих повноважень іншим органам, не свідчить, що суд не органом, що уповноважений вирішувати справу у розумінні приписів статі 22 КУпАП.
Отже, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що для досягнення визначеної в статті 23 КУпАП мети адміністративного стягнення (виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами) з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку звільнивши позивача від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Ураховуючи тяжкість скоєного правопорушення та відомості про позивача, який є волонтером, колегія суддів вважає ґрунтовним застосування судом першої інстанції положення статі 22 КУпАП, звільнивши останнього від адміністративної відповідальності та обмежитись усним зауваженням.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Додатково колегія суддів наголошує, що покарання за правопорушення є судовою функцією, отже часткова передача цих функцій суду не позбавляє суд права звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначності вчиненого правопорушення, тобто враховуючи обставини справи, не тільки уповноважений орган може вирішувати можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності, але і суд.
Застосовування іншого підходу, на котрому наполягав апелянт, призведе до порушення принципу справедливості покарання , його індивідуалізацій та домірності.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 21 травня 2024 року по справі № 488/5145/23 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк