П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/10011/24
Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м.Миколаєві на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 травня 2024 року у справі № 420/10011/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м.Миколаєві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки у кількості 55 календарних днів;
- зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки у кількості 55 календарних днів у сумі 120 380,15 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, у 2021 - 2023 роках він проходив службу в ТУ ДБР у м. Миколаєві. Проте, при звільненні зі служби йому не була нарахована та не була виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що нормами Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 року №743, та Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати, затвердженої наказом Державного бюро розслідувань від 12.07.2022 року №348, для осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань передбачено виплату грошової компенсації виключно за відпустку, яка не використана в році звільнення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 03 травня 2024 року позов задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки у кількості 55 календарних днів;
Зобов'язав Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки у кількості 55 календарних днів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що чинне законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань виключно у році звільнення.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 проходив службу у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Миколаєві, на посаді старшого слідчого першого слідчого відділу з 02 березня 2021 року по 04 травня 2023 року.
Згідно наказу Т.в.о. директора ТУ ДБР у м.Миколаєві Бориса Плохути №75-ос/дск від 04.05.2023 із ОСОБА_1 було достроково припинено (розірвано) контракт про проходження служби у Державному бюро розслідувань від 02 березня 2021 року № 28 та ОСОБА_1 04 травня 2023 року звільнено зі служби в Державному бюро розслідувань у запас.
Пунктом 2 вказаного наказу було надано розпорядження фінансово-економічному відділу ТУ ДБР у м. Миколаєві провести із ОСОБА_1 повний розрахунок з виплатою грошової компенсації за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік.
19.01.2024 позивачем на адресу ТУ ДБР у м. Миколаєві електронною поштою була направлена заява з вимогою надати інформацію: про суми, нараховані та виплачені майору ДБР ОСОБА_1 при звільненні 04.05.2023 зі служби, із зазначенням окремо кожного виду виплати, її розміру та за який період (кількість днів) вона виплачена; про кількість невикористаних майором ДБР ОСОБА_1 днів основної та додаткових відпусток за 2021-2022 роки, із зазначенням інформації окремо за кожен рік; надати розрахунки розмірів належних майору ДБР ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням 04.05.2023 з ТУ ДБР у м. Миколаєві компенсації за невикористану основну та додаткову щорічну відпустку за 2021- 2022 роки, та повідомити про заплановану дату виплати порахованих відповідно до цього пункту сум; надати належним чином завірені: копії витягів з наказу про прийняття на службу в ДБР ОСОБА_1 , копію витягу з наказу про звільнення зі служби в ДБР ОСОБА_1 , довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за весь час служби в ДБР.
На вказану заяву ТУ ДБР у м. Миколаєві був наданий лист-відповідь №Ф-85/16-12-257/24 від 01.02.2024 року відповідно до якого згідно з обліковими даними кадрового підрозділу ТУ ДБР у м. Миколаєві кількість невикористаної позивачем щорічної відпустки за 2021 рік становить 27 календарних днів щорічної відпустки, з них 25 - основної оплачуваної відпустки та 2 - додаткової оплачуваної відпуски. Також за 2022 рік позивачем не використано 28 календарних днів щорічної відпустки, з них 25 основної оплачуваної відпустки та 3 - додаткової оплачуваної відпуски. Крім того, до вказаної відповіді були долучені, зокрема, довідка про нараховане грошове забезпечення, розрахунок компенсації відпустки за 2023 рік, розрахунково-платіжна відомість за травень 2023 року, копії наказів про прийняття на службу та про звільнення зі служби.
Крім того, 19.01.2024 року позивачем на адресу ТУ ДБР у м.Миколаєві електронною поштою була направлена заява з вимогою виплатити компенсацію за невикористану основну та додаткову щорічну відпустку за 2021 - 2022 роки.
На вказану заяву ТУ ДБР у м. Миколаєві був наданий лист-відповідь №Ф-84/16-13-221/24 від 25.01.2024 року згідно якого позивачу було відмовлено у виплаті компенсації за невикористану основну та додаткову щорічну відпустку за 2021- 2022 роки з посиланням на пункт 95 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 р. №743 (зі змінами) (далі Положення) та розділ III Інструкції “Про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати”, затвердженої наказом Державного бюро розслідувань від 12.07.2022 №348 (далі Інструкції) відповідно до яких грошовій компенсації підлягає відпустка невикористана виключно в році звільнення співробітника.
Не погодившись із такою відповіддю, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки при звільненні позивача зі служби не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки. Тож дійшов висновку, що позов слід задовольнити та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 55 календарні дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки.
Також суд першої інстанції виснував, що не вказує відповідачу на конкретну суму такої компенсації, про яку позивач зазначає у позові, позаяк визначення розміру компенсації належить до компетенції відповідача, а розрахунки цієї суми, виконані позивачем, не ґрунтуються на законі.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) визначає Закон України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопад 2015 року за №794-VIII.
Згідно із приписами ч.1, 2 ст.14 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопад 2015 року за №794-VIII до працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
За змістом положень ч.5,6 ст. 14 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопад 2015 року за №794-VIII трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників ДБР на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Відповідно до ч.1,2 ст.19 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопад 2015 року № 794-VIII держава забезпечує соціальний захист працівників ДБР відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
Особи рядового і начальницького складу ДБР користуються соціальними гарантіями відповідно Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Згідно із ч.1, 2 ст. 20 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопад 2015 року за № 794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців ДБР повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов'язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до ДБР висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.
На осіб рядового і начальницького складу ДБР поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
У свою чергу, Закон України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопад 2015 року за №794-VIII не визначає умови надання, тривалість та порядок виплати компенсації у разі невикористання днів щорічних основних та додаткових відпусток особами рядового і начальницького складу ДБР, однак передбачає, що такі особи користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Разом з цим, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 зауважив, що оскільки питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки не врегульовано положеннями Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII і Порядку №260 до вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР.
Так, відповідно приписів ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР та положень ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відтак, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у справі №160/10875/19, а також у постанові від 30 листопада 2022 року по справі № 640/85/20 вказавши, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
При цьому, колегія суддів враховує, що у відповідності до приписів статті 11 Конвенції Міжнародної організації праці №132 про оплачувані відпустки (переглянутої у 1970 році), ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці №132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки" від 29 травня 2001 року, особі, яка працює за наймом, надається після припинення роботи оплачувана відпустка, пропорційно тривалості періоду її роботи, за який вона ще не отримала відпустку, або замість цього їй виплачується компенсація чи надається еквівалентне право на майбутню відпустку.
Беручи до уваги вище викладене, з огляду на відсутність правового врегулювання спірного питання положеннями Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопад 2015 року за №794-VII, та Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору щодо питання компенсації невикористаної частини відпустки особам рядового і начальницького складу ДБР за минулі роки підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР.
Ба більше, колегія суддів зауважує, що станом на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення цього рішення в Україні діє правовий режим воєнного стану.
Так, особливості організації трудових відносин в умовах цього стану визначені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX (далі - Закон №2136-IX).
За змістом абзацу 4 частини 1 статті 12 Закону № 2136-IX разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».
За таких обставин, при звільненні зі служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористані у 2021-2022 роки 55 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки, яка протиправно не виплачена відповідачем.
З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає безпідставними доводи відповідача про те, що чинне законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань виключно у році звільнення.
Щодо позовної вимоги позивача про визначення конкретної суми компенсації за невикористані дні відпустки, колегія суддів зазначає, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалось, а тому відповідно до частини 1 статті 308 КАС України апеляційний суд не дає правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач частково довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення поданої скарги, посилається лише на те, що чинне законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань виключно у році звільнення. Водночас, як вже зазначалось судом усім наведеним висновкам надано оцінку.
До того ж слід наголосити, що поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Аналогічні висновки висловлено судовою палатою Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20, від 26.05.2021 у справі № 360/1362/20, від 24 червня 2021 року у справі № 520/8054/2020.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 травня 2024 року у справі № 420/10011/24- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк