П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/2603/24
Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.,
повний текст судового рішення
складено 16.04.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.01.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просила суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати їй - ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2023 по 20.12.2023 включно; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2023 по 20.12.2023 у сумі 44136,96грн.
05.02.2024 року позивачем подана позовна заява до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просила суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати їй - ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2023 року по 20.12.2023 року включно; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2023 року по 20.12.2023 року у сумі 39639 гривень 40 копійок.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації (перебування): АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволений частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2023 по 20.12.2023 включно.
Зобов'язано Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 9947,92грн.
У задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
На вказане рішення суду Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що Позивачка у позові зазначила, що вона (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) з 19.01 2016 року по 01.12.2021 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з та наказом від 01.12.2021 року звільнена з військової служби через сімейні обставини.
При звільненні не була сплачена у повному обсязі індексація грошового забезпечення та вона 16.12.2021 року звернулась до відповідача із заявою, проте відповідь не отримала, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 року у справі №420/9831/22 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 19.01.2016 року по 28.02 2018 року із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
За її апеляційною скаргою Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2023 року у справі №420/9831/22 стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на її користь індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.12.2021 року включно у сумі 193065,90 грн.
На виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2023 року у справі №420/9831/22 відповідачем 31.08.2023 року виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.12.2021 року у сумі 190169,91 грн із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
З метою виплати компенсації за звільнення без повного розрахунку вона звернулась до суду з позовом, в якому, зокрема, просила зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2021 року по 30.08.2023 року у сумі 216 211,24 грн
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 року у справі №420/23370/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії нарахувати та виплатити на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2021 року по 02.06.2022 року включно у розмірі 61 774,64 грн.
Разом з цим залишилась невиплаченою індексація грошового забезпечення за період з 19.01.2016 по 28.02.2018 року.
21.12.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 року у справі №420/9831/22 відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 19.01.2016 року по 28.02.2018 року у сумі 79693,01 грн.
Позивачка вказує, що їй затримано виплату індексації грошового забезпечення за період з 19.01.2016 року по 28.02.2018 року понад період затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.12.2021 року та оскільки крайня дата періоду який розглядався в суді щодо виплати позивачу середнього заробітку у справі №420/23370/23 це 30.08.2023 року, а остаточну виплату перерахованого грошового забезпечення відповідачем здійснено 21.12.2023 року, то відповідачем додатково затримано розрахунок при звільненні з 31.08.2023 року по 20.12,2023 року на 112 днів.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Однак Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, а саме 01.12.2021 року, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст.117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, а саме 01.12.2021 року, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до матеріалів справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 року у справі №420/9831/22, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 19.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2023 року у справі №420/9831/22, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.02. 2023 року в частині залишення без задоволення позовних вимог скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, та зокрема, стягнуто з Військової частини НОМЕР_4 на користь позивачки індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.12.2021 року включно у сумі 193065,90 грн.
На виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2023 року у справі №420/9831/22 відповідачем 31.08.2023 року виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.12.2021 року у сумі 190169,91 грн із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Рішенням суду від 10.11.2023 року по справі №420/23370/23, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023 року, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2021 року по 02.06.2022 року включно у розмірі 61 774,64 грн.
На виконання того ж самого рішення суду з урахуванням постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду по справі №420/9831/22, за яким позивачкою отримано 31.08.2023 року індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.12.2021 року у сумі 190169,91 грн, позивачкою також отримано 21.12.2023 року індексацію грошового забезпечення за період з 19.01.2016 року по 28.02.2018 року у сумі 79693,01 грн.
За затримку розрахунку при звільненні за період з 02.12.2021 року по 30.08.2023 року включно позивачка за рішенням суду по справі №420/23370/23, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, отримала середній заробіток з розрахунку за шість місяців з урахуванням питомої ваги невиплаченої суми при звільненні у розмірі 61774,64грн.
Колегія суддів враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (21.12.2023), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX та стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.12.2021 року (наступний день після звільнення) по 30.08.2023 року.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п.1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно пункту 1 вказаного Порядку, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пункти 4,5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на вишенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні підстави лише для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання нарахування та виплати середнього заробітку у розмірі 9947,92грн (71 722, 56 грн - 61774,64грн).
Щодо доводів апелянта про відсутність повноважень ОСОБА_3 , представника позивача, колегія суддів зауважує, що позовна заява ОСОБА_4 подана до суду першої інстанції через систему «електронний суд», крім того всі додатки до позовної заяви, зокрема довіреність Абрамової Т.В. на ведення її справ уповноваженого ОСОБА_3 містяться в електронному вигляді в системі КП ДСС, що відповідає діючому законодавству.
А тому колегія суддів відхиляє ці доводи за неогрунтованістю.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та неспростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо часткового задоволення позову.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В.Вербицька