18 липня 2024 року м. Дніпросправа № 160/30047/23
Головуючий суддя І інстанції - Конєва С.О.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року в адміністративній справі №160/30047/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача №0043742-2416-0403 від 16.03.2023р.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0043742-2416-0403 від 16.03.2023р.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято правомірно, оскільки ОСОБА_1 не є фізичною особою - підприємцем, безпосередньо не займається сільськогосподарською діяльністю, а отже не є сільськогосподарським товаровиробником, тому підстави для застосування до позивача податкової преференції за пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України за 2022 рік відсутні.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, відповідно до ст. 311 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах доводів останньої, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлова будівля (будівля свинарника-відгодівельника) загальною площею 1261 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - з 16.02.2004р., що підтверджується, копією паспорту позивачки, копією свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , копією Витягу про реєстрацію права власності за №2837224, копією розпорядження №5-Р від 19.02.2016р. про перейменування вулиць, а також відомостями із Державного реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 6, 48-49, 88-89).
16.03.2023р. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровські області було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» за №0043742-2416-0403 за яким згідно до п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України позивачці визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2022р. - 40982,50 грн., що підтверджується копією наведеного рішення, наявного у справі (а.с. 5).
Не погодившись з обґрунтованістю прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нежитлова будівля, яка належить позивачці на праві власності, не є об'єктом оподаткування відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, тому оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Згідно п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Приписами п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об'єктом оподаткування: а) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності); б) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) гуртожитки; ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради; д) об'єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям з інвалідністю, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об'єкта на дитину; е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках; є) будівлі промисловості, віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку; ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку; з) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських об'єднань осіб з інвалідністю та їх підприємств; и) об'єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об'єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність; і) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг; ї) об'єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення та відпочинку дітей, а також дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення і відпочинку дітей, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій, які є неприбутковими і внесені контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій; й) об'єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, центрів фізичного здоров'я населення, центрів з розвитку фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, дитячо-юнацьких спортивних шкіл і спортивних споруд всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, їх місцевих осередків та відокремлених підрозділів, що є неприбутковими та включені до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення таких установ та організацій з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій; к) об'єкти нежитлової нерухомості баз олімпійської та паралімпійської підготовки. Перелік таких баз затверджується Кабінетом Міністрів України; л) об'єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним або прийомним сім'ям, у яких виховується п'ять та більше дітей.
Відповідно до п.п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що на фізичних та юридичних осіб, в тому числі нерезидентів, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості покладається обов'язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Як свідчать встановлені обставини справи, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та нарахування позивачу податку була наявність у останньої у власності об'єкту нежитлової нерухомості, а саме нежитлової будівлі (будівля свинарника-відгодівельника) загальною площею 1261 кв.м.
Між тим, з матеріалів справи вбачається, що 05.01.2019 року вказана нежитлова будівля свинарника-відгодівельника позивачкою, як членом фермерського господарства, була передана до складеного капіталу ФГ «Нінель», що підтверджується копією наказу №2 та копією акту приймання-передачі, наявних у справі (а.с. 96-97).
Факт того, що вказана нежитлова будівля використовується у сільськогосподарській діяльності ФГ «Нінель» (членом якого є позивачка) підтверджуються також копією Повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність Форми №20-ОПП від 03.03.2020р., яке було подано та отримано податковим органом (а.с. 11-12, 70).
На підтвердження факту, що дана нежитлова будівля у 2022 році використовувалася ФГ «Нінель» саме як сховище для зберігання зернових і олійних культур, позивачем до суду було подано копію рішення про державну реєстрацію потужності, виданого ГУ Держпродспоживспілки в Дніпропетровській області від 23.02.2022 р. (а.с. 13, 66).
Серед іншого, до матеріалів справи також долучена податкова звітність, а саме: довідки про підтвердження статусу платника єдиного податку четвертої групи (сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка с/г товаровиробництва дорівнює або перевищує 75%) за період з 2020-2023 р.р., податкову декларацію ФГ «Нінель» як платника єдиного податку четвертої групи за 2022 р.
Однак, на переконання податкового органу, наявність у власності позивача наведеного житлового приміщення породжує у останньої обов'язок по сплаті податку на нерухоме майно.
Як вже зазначалось, у відповідності до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Правовий аналіз наведеної норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Тобто визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ "Податок на майно").
Разом з тим, визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
В наведеному вище визначенні відсутній поділ сільськогосподарських товаровиробників на фізичних та юридичних осіб.
Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".
Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Тобто, із наведеного слідує, що у наведеному вище визначенні відсутній поділ сільськогосподарських товаровиробників на фізичних та юридичних осіб.
А системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що наведені вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків (у даному випадку у значенні оподаткування податком на нерухоме майно) мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.01.2022р. у справі №820/4188/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Поряд з вказаним, відповідно до ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» встановлено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону - ст. 2 наведеного Закону.
Згідно ст.3 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства.
За частиною 5 статті 1 згаданого Закону, визначено, що фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім'ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України.
Отже, фермерське господарство, в розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 973-IV, є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 09.05.2023 року у справі № 380/10802/22, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що нежитлова будівля за вказаною вище адресою, яка належить позивачці на праві власності, не є об'єктом оподаткування відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а тому оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року в адміністративній справі №160/30047/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає за виключенням наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.М. Іванов
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова