23 липня 2024 р. Справа № 520/13270/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Чалого І.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., м. Харків, повний текст складено 20.05.24 по справі № 520/13270/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі по тексту - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 24.03.2022 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 24.03.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період 22.05.2023 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2023 у справі № 520/13270/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.
Роз'яснено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість та неповне з'ясування обставин у справі та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року у справі № 520/13270/24 про повернення позовної заяви, з направленням справи до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про помилковість висновків суду щодо наявності факту зловживання процесуальними правами з боку позивача та порушенні ним правил об'єднання позовних вимог, оскільки у справі, що розглядається спір виник внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу грошового забезпечення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, за що передбачена відповідальність, визначена ст.117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Наполягав, що дана позовна вимога є основною, а вимога про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з початку порушеного права по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення є похідною від неї та сприяє ефективному відновленню порушених прав позивача, оскільки є гарантією того, що спір між сторонами буде остаточно вирішено без ініціювання повторних звернень до суду.
Окремо зазначив, що Верховний Суд неодноразово наголошував у постановах від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21, від 26.09.2023 у справі № 640/2534/21, від 28.09.2023 у справі № 640/36441/21 на помилковості висновків судів попередніх інстанцій про передчасність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, у випадку коли вона заявлена одночасно з вимогою про стягнення на користь позивача сум, які належали останньому при звільненні, однак судом першої інстанції цього не враховано, що призвело до безпідставного обмеження позивача у доступі до правосуддя.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що за викладеними у тексті позову твердженнями представника позивача, грошове забезпечення останнього у період з 24.03.2022 по 20.05.2023 було виплачено не у повному обсязі за рахунок використання суб'єктом владних повноважень під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму - 1.762,00 грн, а не актуального станом на 01 січня кожного календарного року, у зв'язку із чим має місце затримка розрахунку при звільненні, за яку має бути сплачений середній заробіток.
Усі ці вимоги заявлені заявником одночасно.
Приймаючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з наявності ознак зловживання процесуальними правами з боку позивача при зверненні до суду з цим позовом, оскільки на даний момент факт несвоєчасного розрахунку при звільненні ще не є встановленим судом, день фактичної виплати не настав, а питання наявності підстав для перерахунку є спірним у даній справі, водночас подання позову з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відсутності події настання такої затримки (тобто до набрання законної сили рішенням суду про підтвердження факту існування боргу, настання події виплати суб'єктом владних повноважень такого боргу та вчинення ним управлінського волевиявлення з приводу відмови у призначенні, обчисленні, нарахуванні, виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) містить одночасно ознаки подання безпідставного позову; подання позову за відсутності предмета спору; подання позову у спорі, який має очевидно штучний характер. Відтак, керуючись приписами ч.3 ст.45 КАС України суд дійшов висновку, що поверненню підлягає позов у цілому, а не окрема вимога позову.
Надаючи правову оцінку правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права щодо встановлених обставин справи, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з тим, що на переконання позивача, під час проходження ним військової служби у ВЧ НОМЕР_1 у період з 24.03.2022 по 20.05.2023, відповідачем протиправно застосовувався при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 показник прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018. Вважав, що після прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова № 704).
Крім того, оскільки відповідачем не проведено з позивачем остаточного та вірного розрахунку при звільненні, за що передбачена відповідальність згідно зі статтею 117 КЗпП України, ОСОБА_1 вважав, що стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сприятиме належному відновленню його порушених прав.
Проте суд першої інстанції вважав неприпустимим таке об'єднання позовних вимог та вбачав у цьому зловживання процесуальними правами.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу (пункт 3); належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності (пункт 4); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом (пункт 6).
Положення щодо об'єднання та роз'єднання позовів визначено статтею 172 КАС України, зокрема:
1. В одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
2. Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами:
1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;
2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;
3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
3. Об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.
4. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
5. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
6. Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
7. Про об'єднання справ в одне провадження або роз'єднання позовних вимог, про відмову в об'єднанні справ в одне провадження, роз'єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.
Статтею 169 КАС України визначено підстави повернення позовної заяви позивачеві, зокрема пункт 6 частини 4 передбачає повернення поданої заяви у разі порушення правил об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Таким чином, статті 169 та 172 КАС України визначають певний алгоритм дій суду першої інстанції на стадії відкриття провадження по справі, якого він повинен чітко дотримуватися.
Проаналізувавши положення згаданих статей, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції може відповідно до пункту 6 статті 169 КАС України повернути позовну заяву тільки у двох випадках, коли:
1) об'єднано в одне провадження кілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом;
2) об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключена підсудність різним судам.
У всіх інших випадках суд може самостійно прийняти рішення про роз'єднання чи об'єднання позовів в одне провадження, не повертаючи заяву позивачам.
Колегія суддів, дослідивши зміст позову, вважає, що вимога щодо належного обрахунку грошового забезпечення та вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, пов'язані з проходженням позивачем військової служби та повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
А відтак, висновок суд першої інстанції про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог є помилковим.
Щодо наявності з боку позивача ознак зловживання процесуальними правами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Питання неприпустимості зловживання процесуальними правами врегульовано статтею 45 КАС України, згідно частини другої якої визначено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Виходячи з системного аналізу вказаної правової норми, на законодавчому рівні зловживанням процесуальними правами може бути звернення до суду зі скаргою, заявою чи клопотанням з метою, що суперечить правовим принципам верховенства права, змагальності сторін, не відповідає безпосередньо меті захисту порушених чи оспорюваних прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача.
Колегія суддів наголошує, оскільки «зловживання процесуальними правами» є суб'єктивним й оціночним поняттям, висновок суду з вказаного питання повинен ґрунтуватися на доказах, якими беззаперечно підтверджується умисне та недобросовісне користування позивачем своїм процесуальним правом у спосіб, який суперечить завданню адміністративного судочинства, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яким неодноразово вказувалося, що: під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисної, несумлінної поведінки учасників процесу, що знаходить своє вираження у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести; використання наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації прав інших учасників провадження; перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ; необґрунтоване перевантаження роботи суду; а ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу. Зокрема, вказана правова позиція викладалася у постановах: від 08.05.2018 по справі № 910/1873/17, від 22.05.2019 по справі № 234/3341/15-ц, від 30.11.2020 по справі № 806/1943/18, та інш.
Тобто, задля визначення дій позивача (його представника) як зловживання процесуальними правами, судом мають бути встановлені винні процесуальні дії, які здійснені вочевидь з корисливим або особистим мотивом, та використані на шкоду правам, обов'язкам і інтересам інших осіб, які приймають участь у справі. Якщо суддя вважає певну дію позивача зловживанням, це має бути належним чином обґрунтовано та мотивовано у відповідному процесуальному документі, яким у даному випадку є ухвала від 20.05.2024, що оскаржується представником позивача в апеляційному порядку.
Проте, судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не описано, та відповідно не встановлено обставин, які б свідчили про відсутність у позивача наміру вирішити реально існуючий, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду, отже, і не встановлено обставин, які б свідчили про зловживання позивачем та його представником своїми процесуальними правами, або використання ними свого суб'єктивного права на шкоду правам інших осіб.
Суд, в оскаржуваній ухвалі зазначає про безпідставність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте, на переконання колегії суддів, саме у рішенні по суті пред'явлених позовних вимог судом мала бути надана оцінка наявності або відсутності порушеного права позивача у правовідносинах з приводу непроведення остаточного розрахунку при звільненні.
Слід також зазначити, що Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Отже, стаття 160 КАС України не конкретизує вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті.
Однак, судом першої інстанції вказані норми процесуального права не дотримано. Фактично суд вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Пунктом 4 частини третьої статті 2 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється на засадах (принципах) змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.
Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених адміністративним процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засідання, у якому мають бути з'ясовані всі питання, визначені статтею 173 КАС, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо.
Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.
Питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, відповідно до пункту 1 частин першої статті 244 КАС України вирішується судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по суті справи, а оцінка наданих стороною позивача обґрунтувань та доказів на предмет їх достатності на стадії відкриття провадження у справі законом не передбачена.
Повертаючи заяву, суд фактично надав оцінку підставам звернення до суду та обґрунтованості позовних вимог, що є неприпустимим.
Колегія суддів наголошує, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
ЄСПЛ вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (Shishkov v. Russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження у справі на підставі наданої позивачем позовної заяви і доданих до неї доказів, а відтак, підстави для повернення позову ОСОБА_1 у спірних правовідносинах з мотивів та обґрунтувань, викладених в ухвалі суду від 20.05.2024, були відсутні, а тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повертаючи позовну заяву діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 312 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання (ст. 320 КАС України).
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч.4 ст.241, ст.ст.242, 243, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 320 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 по справі № 520/13270/24 - скасувати.
Справу № 520/13270/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді І.С. Чалий С.П. Жигилій