Справа №761/8821/24 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4744/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
17 липня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року про арешт майна,
встановила:
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 задоволено частково.
Накладено арешт на майно, яке вилучене 04 березня 2024 року під час проведення обшуку в автомобілі марки «Хундай соната» сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , а саме, на: грошові кошти номіналом по 100 доларів США загальною сумою 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) доларів США, які поміщені до спец пакету №PSP 4198945; грошові кошти номіналом по 100 доларів США загальною сумою 50 000 (п'ятдесят тисяч) доларів США, які поміщені до спец пакету №RIC 2115480; предмет зовні схожий на пістолет типу револьвер з маркуванням НОМЕР_2 з набоями у кількості 5 (п'ять) штук, який поміщено до спеціального пакету PIC 2115479; предмет зовні схожий на зброю типу пістолет марки Reteg R29 col. 9мм Р.А.К. з набоями до нього у кількості 7 штук, який вилучено та поміщено до спеціального пакету RIC 2115481 з метою забезпечення їх зберігання як речових доказів у кримінальному провадженні №12024100100000938 від 04 березня 2024 року, заборонивши вчиняти дії щодо користування, володіння та розпорядження вказаним майном. У задоволенні іншої частини клопотання - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що майно, вилучене 04 березня 2024 року під час проведення обшуку в автомобілі марки «Хюндай соната», сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , не відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. При цьому вказує, що протокол обшуку був сфальсифікований слідчим, оскільки останній після закінчення обшуку та підписання протоколу всіма учасниками наважився написати відомості про вилучення автомобіля, без погодження з учасниками обшуку. Тому обшук, проведений 04 березня 2024 року, який зафіксований протоколом обшуку від 04 березня 2024 року, вважає незаконним та свавільним.
Крім того, апелянт зазначає, що наразі жодній особі у даному кримінальному провадженні не повідомлено про підозру.
Апелянт вважає, що клопотання прокурора не містить будь-яких фактичних даних, які б підтверджували той факт, що тимчасово вилучене майно є доказом кримінального правопорушення, за фактом якого здійснюється досудове розслідування.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу, прокурора ОСОБА_9 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, у провадженні Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024100100000938 від 04.03.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 198 КК України.
04.03.2024 проведено невідкладний обшук автомобіля марки «Хюндай Соната» сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з метою врятування майна, яке може бути використано як речовий доказ у кримінальному провадженні, в ході якого було виявлено та вилучено майно, на яке прокурор просив накласти арешт.
Постановою слідчого Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_10 від 04.03.2024 зазначене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
08.03.2024 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва надано дозвіл слідчому Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_11 на проведення обшуку (який проведено в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України) в автомобілі марки «Хюндай Соната» сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення та вилучення майна, на яке прокурор просив накласти арешт.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року частково задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на вищевказане майно, яке визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12024100100000938 від 04.03.2024.
Частково задовольняючи клопотання прокурора про накладення арешту на вилучене майно, слідчий суддя дійшов висновку про те, що матеріалами клопотання обґрунтовано та в судовому засіданні встановлено необхідність застосування на даній стадії досудового розслідування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, тимчасово вилученого під час проведення обшуку, з метою уникнення можливості його відчуження, забезпечення збереження речових доказів, що залишили на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, а у випадку його незастосування, це може призвести до наслідків, які можуть перешкоджати досудовому розслідуванню, тому це є необхідною умовою досягнення дієвості даного кримінального провадження.
Разом з тим, слідчий суддя, враховуючи правову кваліфікацію кримінального правопорушення, а також те, що прокурором не доведено, що автомобіль марки «Хюндай Соната» д.н.з. НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 мають значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, є засобами вчинення кримінального правопорушення, набуті протиправним шляхом та/або містять на собі сліди вчиненого злочину, відмовив у арешті на майно в цій частині.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, частково задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, вилучене під час обшуку, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження №12024100100000938 від 04.03.2024, та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Посилання апелянта на те, що клопотання не містить будь-яких фактичних даних, які б підтверджували той факт, що тимчасово вилучене майно є доказом кримінального правопорушення, за фактом якого здійснюється досудове розслідування, є безпідставним та спростовується матеріалами справи.
Враховуючи, що встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучене майно може бути набуте кримінально протиправним шляхом та містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому відповідають ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою збереження.
Доводи апелянта на те, що наразі у даному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру, не впливає на правильність висновків слідчого судді про наявність підстав для арешту майна, оскільки арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів, та не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, колегія суддів вважає, що посилання апелянта на незаконність обшуку від 04 березня 2024 року не свідчать про неправильність висновків, викладених слідчим суддею, оскільки вказані посилання апелянта фактично зведені до оскарження законності проведеного обшуку, що не є предметом даного апеляційного розгляду, натомість оцінка законності проведеної такої слідчої (процесуальної) дії, а також належності та допустимості отриманих унаслідок такої слідчої дії відомостей, може бути надана під час розгляду кримінального провадження по суті.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_12 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді ОСОБА_13