Київський апеляційний суд
9 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 120171101500001117 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Казаровичі Вишгородського району Київської області, громадянина України, що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України,
за апеляційними скаргами прокурора та обвинуваченого на вирок Вишгородського районного суду Київської області 29 лютого 2024 року,
Вироком Вишгородського районного суду Київської області від 29.02.2024 ОСОБА_6 визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.164 КК України і йому призначено покарання у виді громадських робіт на строк 80 годин.
На підставі ст.49 КК України ОСОБА_6 звільнений від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
В апеляційній скарзі прокурор - заступник керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції змінити в частині призначеного покарання, визначити ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.164 КК України у виді громадських робіт на строк 80 годин і на підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки суд не застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме, ч.5 ст.74 КК України, яка підлягає застосуванню. Так, суд дійшов вірного висновку про наявність передбачених ст.49 КК України підстав для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Однак у подальшому, визнавши його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України та призначивши покарання, застосував тільки положення ст.49 КК України, якою передбачається звільнення особи від кримінальної відповідальності, і не застосував положення ч.5 ст.74 КК України, якою передбачається звільнення особи від призначеного покарання.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 вказує, що суд не довів у вироку, що через його діяння погіршилися умови та якість життя дитини, що дитина недоотримала блага і що він завдав їй шкоду. Як вважає обвинувачений, він діє виключно в інтересах дитини і суспільства, у той час як прокуратура, не з'ясувавши обставини, сфальсифікувала щодо нього кримінальне провадження. Під час судового розгляду він надав докази на підтвердження того, що ОСОБА_8 , яка має значні фінансові статки, діє проти інтересів сина, негативно впливає на його освітній процес та поведінку, у той час як його дії виважені і направлені на нормальний розвиток та захист сина. Стверджує, що звернення ОСОБА_8 до нього з позовом про стягнення аліментів є аморальним, і що він погодився сплачувати аліменти, так як остання обіцяла не перешкоджати йому спілкуватися з сином.
Також зазначає про порушення права на захист. Зокрема, прокурор і суддя підіслали до нього адвоката, яка шантажувала його і примушувала написати заяву про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності. Оскільки він категорично відмовився, адвокат відмовилася його захищати, суд задовольнив відповідне клопотання адвоката, а іншого захисника не призначив, у зв'язку з чим всі наступні судові засідання є незаконними. На пропозицію суду закрити кримінальне провадження за давністю він також відмовився, оскільки хотів справедливості. Крім того, вирок був ухвалений без присутності обвинуваченого, і копію вироку останній не отримав.
З огляду на викладене просить вирок суду скасувати як незаконний.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи обвинуваченого, який підтримав свою апеляційну скаргу і не висловив чіткої позиції щодо апеляційної скарги прокурора; доводи прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу прокурора і заперечувала проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що в їх задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_6 ухилився від сплати аліментів на утримання дитини за таких обставин.
У період з 22 лютого 2016 року по 24 квітня 2018 року ОСОБА_6 всупереч рішенню Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2017 у справі № 761/6913/16-ц, яким його зобов'язано на користь ОСОБА_8 сплачувати щомісячно аліменти на утримання сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1/3 частину з усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 лютого 2016 року і до досягнення дитиною повноліття, ігноруючи виклики та попередження державних виконавців про кримінальну відповідальність, маючи можливість сплачувати аліменти, оскільки перебував у трудових відносинах з ТОВ "Ера-Медіа" і ТОВ "ТРК "Ера", за що отримував заробітну плату, жодного разу не сплатив встановлені рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти), заборгованість з яких склала 86 142 гривні 62 копійки.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, підтверджуються сукупністю наведених у ньому доказів, яким суд дав належну оцінку.
Ті обставини, що на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2017, починаючи з 22 лютого 2016 року по 24 квітня 2018 року ОСОБА_6 жодного разу не сплатив аліменти на користь ОСОБА_8 на утримання сина ОСОБА_9 , підтверджуються показаннями потерпілої ОСОБА_8 , копіями судового рішення, свідоцтва про народження, заявою ОСОБА_8 до Вишгородського ВП ГУ НП в Київській області, в якій вона просить вжити заходи щодо ОСОБА_6 , документами виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 761/6913/16-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 29.05.2017 (т.1 а.с.108, 109, 119-125, 126-188). Не заперечуються ці обставини і в апеляційній скарзі обвинуваченого.
На запити слідчого Вишгородський районний центр зайнятості листом № 219/05 від 03.04.2018 надав інформацію, що ОСОБА_6 із заявами про надання статусу безробітного до центру зайнятості не звертався. Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області листом № 2664/10 від 29.05.2018 повідомило, що згідно даних Реєстру застрахованих осіб ОСОБА_6 перебував у трудових відносинах з ТОВ "ТРК "Ера" в період з квітня 2016 року по липень 2017 року та з ТОВ "Ера-Медіа" в період з серпня по листопад 2017 року. Згідно з відомостями, наданими ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів, у вказаний період ОСОБА_6 отримував заробітну плату (т.1 а.с.117-118).
Згідно з довідкою Дніпровського районного відділу ДВС у місті Києві Головного ТУ юстиції міста Києва від 09.11.2018 ОСОБА_8 не отримувала аліменти з ОСОБА_6 в період 22.02.2016 по 01.11.2018 згідно з виконавчим листом, виданим Шевченківським районним судом м. Києва (т.1 а.с.102).
Згідно з довідками - розрахунками заборгованості по аліментам загальна заборгованість ОСОБА_6 за вказаним раніше виконавчим листом в період з 22.02.2016 по 24.04.2018 становить 86 142 гривні 62 копійки (т.1 а.с.103, 189-190).
Обвинувачений ОСОБА_6 в суді першої інстанції підтвердив, що обізнаний з судовим рішенням про стягнення з нього аліментів на утримання дитини та про відкриття виконавчого провадження. Також не заперечував, що на виклики державного виконавця він не з'являвся і жодного разу не сплачував аліменти.
Разом з тим, вину у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачений не визнає, оскільки вважає, що судове рішення про стягнення аліментів є незаконним, від утримання сина він не відмовляється, пропонував допомогу продуктами. А тому в його діях відсутнє злісне ухилення від сплати аліментів.
Відповідно до примітки до ст.164 КК України під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за шість місяців відповідних платежів.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2017 набрало законної сили 12.05.2017 і згідно з ст.1291 Конституції України є обов'язковим для виконання незалежно від відношення до нього обвинуваченого. Згідно з цим рішенням ОСОБА_6 зобов'язаний сплачувати щомісячно на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання сина в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 лютого 2016 року і до досягнення дитиною повноліття. Незважаючи на те, що по листопад 2017 року ОСОБА_6 був працевлаштований, він жодного разу аліменти на утримання сина не сплатив. В подальшому обвинувачений в добровільному порядку аліменти на утримання дитини не сплачував і не вживав заходи для офіційного працевлаштування, ігнорував виклики державного виконавця, що унеможливило стягнення з нього аліментів у примусовому порядку.
Позиція захисту ОСОБА_6 зводилася виключно до дискредитації особистості потерпілої ОСОБА_8 , яка, нібито будучи власником кількох об'єктів нерухомості використовує аліменти як інструмент шантажу, регулярно їздить на відпочинок, а також до висловлення недовіри до суду та прокурорів, на користь чого свідчить велика кількість поданих обвинуваченим заяв з вкрай некоректними висловлюваннями на адресу суду та учасників судового провадження.
З цього приводу колегія суддів зауважує, що у справі відсутні відомості стосовно майнового стану ОСОБА_8 . Разом з тим, у разі наявності у неї будь-якого майна воно є її власністю, до цього майна ОСОБА_6 не має ніякого відношення, і саме потерпіла має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Матеріальне становище потерпілої не звільняє ОСОБА_6 від виконання передбаченого ст.51 Конституції України та ст.180 Сімейного кодексу України обов'язку утримувати дитину до досягнення нею повноліття і виконання судового рішення. Спір між батьками стосовно спілкування з дитиною також не впливає на виконання цього обов'язку.
Кримінальне правопорушення, передбачене ст.164 КК України, з формальним складом, об'єктивна сторона якого вичерпується діянням і не включає як елемент суспільно небезпечні наслідки. А тому ні сторона обвинувачення, ні суд не повинні були доводити, що через діяння обвинуваченого погіршилися умови та якість життя дитини або настали інші суспільно небезпечні наслідки. Водночас, доводи обвинуваченого, що він діє в інтересах дитини, не сплачуючи аліменти на її утримання, не витримують жодної критики.
Отже, суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, і навів у вироку сукупність доказів на підтвердження встановлених обставин, якими повністю доведено винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, і які з точки зору достатності та взаємозв'язку правильно покладено в обґрунтування висновків, у тому числі щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч.1 ст.164 КК України - злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).
05.07.2018 в підготовчому судовому засіданні ОСОБА_6 подав клопотання про залучення адвоката, яке суд задовольнив і доручив Регіональному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Київській області залучити адвоката для здійснення захисту ОСОБА_6 за призначенням (т.1 а.с.14, 20). Захист ОСОБА_6 на підставі доручення центру здійснював адвокат ОСОБА_10 (т.1 а.с.24). Після надходження 23.06.2022 заяви адвоката ОСОБА_10 , який просив призначити іншого захисника у зв'язку з його призивом до Збройних Сил України і зупиненням контракту з центром на підставі наказу в.о. директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Київській області захист інтересів ОСОБА_6 було доручено адвокату ОСОБА_11 (т.3 а.с.38, 103). Отже, питання про заміну захисника вирішувалося не судом, як про це зазначає обвинувачений.
Після надходження чергової заяви обвинуваченого, який у притаманній йому манері скаржився на дії суду, прокурора та захисника, яка нібито наполягала, щоб він написав заяву з проханням закрити кримінальне провадження у зв'язку із закінченням строків давності, в судовому засіданні 14.07.2023 суд задовольнив клопотання адвоката ОСОБА_11 про відмову від виконання своїх обов'язків на підставі п.2 ч.4 ст.47 КПК України, оскільки участь захисника у цьому кримінальному провадженні не є обов'язковою і за наявності незгоди з обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту. На запитання головуючого, чи має він заяви або клопотання, ОСОБА_6 відповів у некоректній формі і ніяких клопотань не заявляв. В наступних судових засіданнях 20.11.2023 і 29.02.2024, в які прибував обвинувачений, на аналогічні запитання суду він або відмовлявся відповідати, або займав позицію, що нічого не чує. Вказані обставини підтверджуються записом на технічному носії інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанцїі.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Особі, які підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій роз'яснюється право на таке звільнення.
Враховуючи те, що строк давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчився, і захисник, і суд виконали свій обов'язок і роз'яснили обвинуваченому можливість бути звільненим від кримінальної відповідальності, а не умовляли чи пропонували закрити кримінальне провадження, як про це вказує ОСОБА_6 .
Згідно з ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Після прийняття судом відмови захисника від виконання своїх обов'язків обвинувачений ні з якими клопотаннями до суду не звертався і обрана ним позиція захисту та процесуальна поведінка, а також небажання мати захисника в суді апеляційної інстанції свідчать про те, що твердження про порушення права на захист є суто формальними.
А тому порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для зміни або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Суд відповідно до вимог ст.65 КК України врахував, що ОСОБА_6 вчинив кримінальний проступок, дані про особу винного і призначив йому покарання у виді громадських робіт.
Згідно з ч.5 ст.74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Встановивши, що закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності і врахувавши, що ОСОБА_6 заперечував проти звільнення від кримінальної відповідальності з цієї підстави, суд вироком звільнив його саме від покарання. У зв'язку з цим посилання в апеляційній скарзі прокурора на те, що необхідно відмежовувати звільнення особи від кримінальної відповідальності в від звільнення від покарання на його відбування безпідставні.
Враховуючи те, що суд звільнив ОСОБА_6 саме від покарання, як це передбачено ч.5 ст.74 КК України, закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно і лише відсутність у резолютивній частині вироку посилання на вказану норму не є підставою для його зміни.
Отже, вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим й вмотивованим, а тому підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та прокурора колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Вирок Вишгородського районного суду Київської області від 29 лютого 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 і заступника керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Повний текст ухвали відповідно до вимог ст.376 КПК України буде оголошено о 09 годині 16 липня 2024 року.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3