24 липня 2024 року справа №200/17123/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі № 200/17123/21 (головуючий І інстанції Льговська Ю.М.) за позовом Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення арешту,-
Виконавчий комітет Маріупольської міської ради Донецької області (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови від 9 листопада 2021 року про накладення арешту, прийнятого у виконавчому провадженні № 55830825.
Ухвалою суду від 01.03.2024 року замінено відповідача Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) правонаступником - Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (а.с. 76).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року позов задоволено:
- визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 9 листопада 2021 року № 55830825 про арешт майна боржника;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області судовий збір у сумі 2270 грн.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову через порушенням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт зазначив, що після закінчення виконавчого провадження АСВП № 51243089, у зв'язку з тим, що штраф, накладений на боржника та виконавчий збір стягнуті не були, вони були виведені в окреме виконавче провадження, про що було винесено постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.02.2018 АСВП № 55830916 та АСВП № 55830825 відповідно.
Постановою від 16.11.2020 року виконавче провадження АСВП № 55830916 та АСВП № 55830825 об'єднано у зведене виконавче провадження АСВП № 63639101.
09.11.2021 року у межах зведеного виконавчого провадження АСВП № 63639101 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження - 11089,08 грн.
Судом першої інстанції було зазначено, що: «Доказів пред'явлення їх до виконання в межах встановленого строку суду не надано».
З вищезазначеним твердженням не погоджується, оскільки як вже було зазначено вище, після завершення виконавчого провадження № 51243089, постанова про накладення штрафу від 15.11.2016 у розмірі 5 100,00 грн. та постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 15.11.2016 у розмірі 5 800,00 грн. було виведено в окреме виконавче провадження, про що було винесено постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.02.2018 АСВП № 55830916 та АСВП № 55830825, відповідно.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, про накладення штрафу.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.
В межах виконавчого провадження АСВП № 51243089 винесено:
- постанову про накладення штрафу від 15.11.2016 у розмірі 5 100,00 грн.;
- постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 15.11.2016 у розмірі 5 800,00 грн.
Тобто, вони були винесені при примусовому виконанні рішення суду та виконувались в межах виконавчого провадження 51243089. Враховуючи викладене, вищезазначені постанови є такими, що автоматично пред'явлені до виконання з дати їх прийняття.
Враховуючи вищезазначене, постанова про накладення штрафу від 15.11.2016 у розмірі 5 100,00 грн. та постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 15.11.2016 у розмірі 5 800,00 грн. перебувають на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду від 27 травня 2021 року у справі №640/18626/20, від 12 серпня 2020 року у справі №320/6360/18, від 26.08.2020 у справі №360/4369/19, від 29.05.2020 у справі №826/7708/17.
У зв'язку з чим, судом зроблено невірний висновок щодо відсутності доказів пред'явлення їх до виконання в межах встановленого строку.
Окрім іншого, постанови про відкриття виконавчого провадження АСВП № 55830916 та АСВП № 55830825 не оскаржувались. Тобто, позивач згоден із законністю їх винесення.
Вищезазначене виключає пропуск строку пред'явлення постанови про накладення штрафу від 15.11.2016 у розмірі 5100 грн. та постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 15.11.2016 у розмірі 5800 грн., оскільки в цьому випадку державний виконавець був повинен винести повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у відповідності до п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, висновок суду першої інстанції, що Виконавчий комітет Маріупольської міської ради Донецької області звернувся з позовом у цій справі не як суб'єкт владних повноважень на виконання покладених на нього функцій (завдань), а як юридична особа публічного права, то розподіл понесених позивачем судових витрат слід здійснювати в загальному порядку, не відповідає дійсності та нормам діючого законодавства.
Враховуючи викладене, в даній справі, при вирішенні питання розподілу судових витрат необхідно застосовувати ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства, якою передбачено, що при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки залучення свідків та проведення експертиз у даній справі не відбувалось, то і підстави для стягнення судових витрат з відповідача відсутні.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволені, вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок про відсутність наданих відповідачем доказів про своєчасне пред'явлення до виконання відповідних виконавчих документів, а отже і про безпідставне винесення постанови про арешт майна боржника.
Проаналізувавши наведені апелянтом правові позиції Верховного Суду в постановах від 27 травня 2021 року у справі №640/18626/20, від 12 серпня 2020 року у справі №320/6360/18, від 26.08.2020 у справі №360/4369/19, від 29.05.2020 у справі №826/7708/17, позивач вважаємо їх такими, що є нерелевантними, з огляду на те, що у вказаних справах мали місце інші фактичні обставини справи.
У наведених апелянтом справах, Верховним судом надавались висновки в межах касаційних скарг щодо скасування постанов про відкриття виконавчого провадження з виконання постанов про стягнення виконавчого збору. У даному випадку мова йде про скасування постанови про арешт майна боржника, як заходу, що повинен забезпечувати реальне виконання рішення.
Окрім того, загальною відмінністю у наведених справах є те, що оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору були прийняті до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII). До 5 жовтня 2016 року умови і порядок виконання рішень судів у разі невиконання їх у добровільному порядку визначав Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606- XIV (далі - Закон №606-XIV).
До набрання чинності Законом №1404-VIII, постанова про стягнення виконавчого збору приймалася одночасно з початком примусового виконання рішення і виконувалася за рахунок стягнутих із боржника грошових сум одночасно із задоволенням вимог стягувача в межах основного виконавчого провадження, тобто була такою, що автоматично пред'явлена до виконання з дати її прийняття.
Постанови про стягнення виконавчого збору від 15 листопада 2016 року, про накладення штрафу від 15 листопада 2016 року, про стягнення витрат виконавчого провадження від 19 листопада 2020 року, у межах суми звернення за якими накладено арешт на майно боржника, прийнято вже після набрання чинності Законом №1404-VIII.
Також, позивач звертає увагу на загальні висновки Верховного суду у справах щодо переривання строку пред'явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору. Так, Верховним судом у контексті постанови про стягнення виконавчого збору, яка є такою, що автоматично пред'явлена до виконання з дати її прийняття, наголошено, що, оскільки строк її пред'явлення до виконання був перерваний, його початок після переривання у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з моменту закінчення виконавчого провадження, у межах якого вона виконувалася (була пред'явлена до виконання) (п.64 у справі №826/7708/17; п.54 у справі №320/6360/18; п.65 у справі №640/18626/20).
Тобто, навіть, якщо відповідач вважає, що постанови, на підставі яких сформовано суму звернення арешту, є такими, що автоматично пред'явлені до виконання з дати їх прийняття, то початок строку їх пред'явлення після переривання у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з моменту закінчення виконавчого провадження, у межах якого вони виконувались - № 51243089.
Так, судом першої інстанції встановлено і відповідачем не заперечувалось, що 16 лютого 2018 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 51243089 у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі судового рішення згідно з виконавчим документом. Але, державним виконавцем лише 24 травня 2018 року направлено до Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області заяву про виконання постанови № 51243089 від 15 листопада 2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору, проте управлінням повернуто документи у зв'язку з пропуском строку пред'явлення рішення до виконання.
У судовому порядку не було прийнято рішення про протиправність повернення відповідних документів Управлінням Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області. Будь-яких доказів на підтвердження своєчасного пред'явлення до виконання постанов, на підставі яких сформовано суму звернення арешту, відповідачем не надано.
Щодо протиправності оскаржуваної постанови позивач зазначив, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Щодо розподілу судових витрат.
В даному конкретному випадку Виконавчий комітет Маріупольської міської ради звернувся до адміністративного суду з позовом не як суб'єкт владних повноважень (орган місцевого самоврядування) на виконання покладених на нього функцій (завдань), а як юридична особа публічного права.
Суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, оскільки саме оскаржувану постанову відповідача про арешт майна позивача, прийнято на виконання ним публічно-владних управлінських функцій відносно позивача. Тому, суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення про розподіл понесених позивачем витрат у цій справі в загальному порядку.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Постановою державного виконавця ВДВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області від 16 лютого 2018 року закінчено виконавче провадження № 51243089 з примусового виконання виконавчого листа № 2/263/1242/2016, виданого Жовтневим районним судом м. Маріуполя 12.05.2016 року у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі згідно п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 85).
Постановою державного виконавця ВДВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області від 20 лютого 2018 року відкрито виконавче провадження ВП № 55830916 з примусового виконання постанови № 51243089, виданої 15.11.2016 року ВДВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області, про стягнення з Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області на користь держави штрафу 5100 грн. (а.с. 87).
Постановою державного виконавця ВДВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області від 20 лютого 2018 року відкрито виконавче провадження ВП № 55830825 з примусового виконання постанови № 51243089, виданої 15.11.2016 року ВДВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області, про стягнення з Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області на користь держави виконавчого збору 5800 грн. (а.с. 89).
Отже, не виконані в межах виконавчого провадження № 51243089 постанови про накладення штрафу від 15 листопада 2016 року в розмірі 5100 грн, про стягнення з боржника виконавчого збору від 15 листопада 2016 року в розмірі 5800 грн. виведено в окремі виконавчі провадження (а.с. 93 зв.б.-94).
Безпосередньо постановами про накладення штрафу від 15 листопада 2016 року, про стягнення з боржника виконавчого збору від 15 листопада 2016 року визначено, що строк пред'явлення їх до виконання три місяці.
Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області про зобов'язання прийняти до виконання постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №51243089 від 15.11.2016 року.
В обгрунтування позову зазначено, що 24.05.2018 було скеровано до відповідача заяву про виконання постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору № ВП 51243089 від 15.11.2016.
Але, в порушення діючого законодавства, на адресу позивача надійшло повідомлення Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області про повернення документів у зв'язку з пропуском строку пред'явлення рішення до виконання.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 0540/5679/18-а позовну заяву Головного територіального управління юстиції у Донецькій області до Управління державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання прийняти до виконання постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №51243089 від 15.11.2016 року - залишено без розгляду.
16 листопада 2020 року державним виконавцем винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень № 55830916, № 55830825 у зведене виконавче провадження № 63639101 (а.с. 90).
Постановами від 19 листопада 2020 року державним виконавцем визначено розмір додаткових витрат у межах виконавчих проваджень № 55830916, № 55830825 у розмірі по 94,54 грн. (а.с. 88, 90 зв.б.).
Цими постановами визначено, що строк пред'явлення їх до виконання три місяці.
31 березня 2021 року державним виконавцем прийнято постанову № 55830825 про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження - 11 089, 08 грн (5 100 грн + 5 800 грн + 94,54 грн + 94,54 грн) (а.с. 91 зв.б.-92).
До позову Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області додано роздруківки з програми SDO на підтвердження обставин самостійного направлення комітетом бюджетного зобов'язання зі сплати 11 089, 08 грн та відмови Державної казначейської служби в прийнятті та оплаті цього бюджетного зобов'язання у зв'язку з недотриманням розпорядником бюджетних повноважень та обмежень, які вводяться законодавчими та іншими актами.
Державним виконавцем прийнято постанову від 9 листопада 2021 року № 55830825 про накладення арешту на все майно, що належить боржникові, у межах суми звернення стягнення з врахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження - 11089,08 грн. (а.с. 7).
Судом визначено номер постанови не за номером зведеного виконавчого провадження № 63639101, а як № 55830825, оскільки такі реквізити має сама постанова.
Спірну постанову отримано позивачем 16 листопада 2021 року, що підтверджується вхідним штампом на копії супровідного листа про направлення постанови (а.с. 6).
Згідно ч. 1 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
За п. 5 ч. 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
В розумінні п. 5 ч. 1 статті 3 Закону № 1404-VIII постанови про стягнення виконавчого збору від 15 листопада 2016 року, про стягнення витрат виконавчого провадження від 19 листопада 2020 року, про накладення штрафу від 15 листопада 2016 року, у межах суми звернення за якими накладено арешт на майно боржника, є виконавчими документами.
Згідно ч. 1 статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Щодо строку пред'явлення до примусового виконання протягом трьох місяців безпосередньо зазначено в постановах про стягнення виконавчого збору від 15 листопада 2016 року, про стягнення витрат виконавчого провадження від 19 листопада 2020 року, про накладення штрафу від 15 листопада 2016 року.
Доказів пред'явлення їх до виконання в межах встановленого строку суду не надано.
Таким чином, на момент винесення постанови від 9 листопада 2021 року № 55830825 про накладення арешту на майно боржника строк пред'явлення до примусового виконання постанов, на підставі яких сформовано суму звернення арешту, сплинув.
Вказане свідчить, що арешт майна боржника застосовано без мети, з якою це повноваження надано, оскільки неможливо забезпечити реальне виконання рішення після закінчення строку пред'явлення до примусового виконання постанов.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 9 листопада 2021 року № 55830825 про арешт майна боржника.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Щодо розподілу судових витрат.
Враховуючи, що Виконавчий комітет Маріупольської міської ради Донецької області звернувся з позовом у цій справі не як суб'єкт владних повноважень на виконання покладених на нього функцій (завдань), а як юридична особа публічного права, то розподіл понесених позивачем судових витрат слід здійснювати в загальному порядку.
З огляду на задоволення позову в повному обсязі судові витрати, які складаються з судового збору за подання позовної заяви розмірі 2270 грн, підлягають стягненню за рахунок відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 250, 272, 287, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі № 200/17123/21 за позовом Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення арешту - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 24 липня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: А.А. Блохін
Е.Г. Казначеєв