Справа № 420/22536/24
22 липня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Андрухів В.В.,
розглянувши матеріали:
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з лютого 2016р. по лютий 2018р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008р., а за період з березня 2018р. по грудень 2018р. - включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 р.
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з лютого 2016р. по лютий 2018р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008р., а за період з березня 2018р. по грудень 2018р. - включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 р. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
3. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020р. по 18.08.2023р., одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби; компенсації за 35 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2015 рік (із розрахунку 35 діб), за 35 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2016 рік (із розрахунку 35 діб), за 15 невикористаних календарних дні щорічної основної відпустки за 2020 рік (із розрахунку 40 діб), за 21 невикористаний календарний день щорічної основної відпустки за 2021 рік (із розрахунку 40 діб), за 40 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік (із розрахунку 40 діб), за 45 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік (із розрахунку 45 діб); за 98 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій (2017-2023рр.); місячного грошового забезпечення з урахуванням надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10 відсотків до посадового окладу за період з 01 по 18 серпня 2023 року; преміювання з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020р., на 01.01.2021р., на 01.01.2022р., на 01.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
4. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020р. по 18.08.2023р., одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби; компенсації за 35 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2015 рік (із розрахунку 35 діб), за 35 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2016 рік (із розрахунку 35 діб), за 15 невикористаних календарних дні щорічної основної відпустки за 2020 рік (із розрахунку 40 діб), за 21 невикористаний календарний день щорічної основної відпустки за 2021 рік (із розрахунку 40 діб), за 40 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік (із розрахунку 40 діб), за 45 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік (із розрахунку 45 діб); за 98 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій (2017-2023рр.); місячного грошового забезпечення з урахуванням надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10 відсотків до посадового окладу за період з 01 по 18 серпня 2023 року; преміювання з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020р., на 01.01.2021р., на 01.01.2022р., на 01.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.
Так, у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці” необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям “грошова винагорода”, “одноразова грошова допомога при звільненні”, “оплата праці” і “заробітна плата”, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
З огляду на вказане, право на звернення до суду, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), не обмежене будь-яким строком.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23.
Тому право на звернення до суду з вимогами щодо правовідносин, які виникли після 19.07.2022, обмежене строком у три місяці.
Відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 Кодексу законів про працю України, на строк дії такого карантину.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2023 року по справі №160/759/23.
Отже, стосовно позовних вимог про виплату грошового забезпечення за період з серпня 2022 року по березень 2023 року включно тримісячний строк звернення до суду сплинув 30.06.2023 року із закінченням карантину.
Стосовно позовних вимог про виплату грошового забезпечення за квітень 2023 року тримісячний строк звернення до суду сплинув 31.07.2023 року.
Стосовно позовних вимог про виплату грошового забезпечення за травень 2023 року тримісячний строк звернення до суду сплинув 31.08.2023 року.
Стосовно позовних вимог про виплату грошового забезпечення за червень 2023 року тримісячний строк звернення до суду сплинув 30.09.2023 року.
Стосовно позовних вимог про виплату грошового забезпечення за липень 2023 року тримісячний строк звернення до суду сплинув 31.10.2023 року.
Оскільки позивач звільнений з військової служби (виключений зі списків особового складу) 18.08.2023 року, то виплата належного позивачу грошового забезпечення по день виключення зі списків особового складу та інших належних позивачу виплат при звільненні, про які йдеться у наказі від 18.08.2023 № 230, позивач мав отримати у день звільнення.
Тому тримісячний строк звернення до суду з вимогами про виплату всіх сум, що належать позивачу при звільненні, розпочався з 19.08.2023 року та сплинув 20.11.2023 року (з урахуванням вихідних днів 18 та 19 листопада 2023).
Що стосується виплати грошового забезпечення позивачу за спірний період, суд зауважує, що грошове забезпечення є щомісячним платежем, а тому позивач мав можливість, отримавши відповідну виплату, дізнатися про її складові, та в разі незгоди з нарахованим та виплаченим грошовим забезпеченням звернутися до суду з позовом.
Тому посилання позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду з даним позовом на надіслання відповідачу адвокатського запиту 29.03.2024 року свідчить лише про те, що з вказаної дати позивач почав вживати активних дій на захист свого права, і дата отримання відповіді на цей запит не є датою початку строку звернення до суду з цим позовом.
Позовну заяву було подано до суду 16.07.2024 (через «Електроний суд»), тому тримісячний строк звернення до суду щодо позовних вимог про виплату грошового забезпечення за період з серпня 2022 року по 18.08.2023 року включно та належних позивачу виплат при звільненні пропущений.
Згідно ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд вважає, що заява позивача не містить жодних поважних причин для поновлення строку звернення до суду, оскільки за змістом процесуального закону поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Тому підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом в частині наведених вище позовних вимог суд не вбачає.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до ч.1 ст.169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно ч.2 ст.169 КАС України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі викладеного, суд вважає, що адміністративний позов підлягає залишенню без руху та роз'яснює позивачу, що виявлені недоліки мають бути усунені шляхом: звернення до суду із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, з вказівкою інших поважних причин його пропуску.
Керуючись ст.ст. 123, 160, 161, 169, 248, 256, 293 КАС України, суд,
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня отримання копії ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу з усіма доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала оскарженню окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя В.В. Андрухів