Справа № 420/13912/24
23 липня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби, -
До Одеського окружного адміністративного суду 06 травня 2024 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 19 квітня 2024 року №566 о/с «По особовому складу», яким капітана поліції ОСОБА_1 (0002490), заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області, з 19 квітня 2024 року звільнено зі служби за п.8 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області з 20 квітня 2024 року.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
Позивач зазначає, що він з листопада 2015 року проходить службу в поліції, а з березня 2021 року на посаді заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області. 23 вересня 2021 року наказом ГУНП в Одеській області №1521 о/с (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію». Вважаючи таке звільнення протиправним ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі №420/18087/21 у задоволені позову відмовлено. Оскільки справа розглядалася тривалий час, то на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 ОСОБА_1 призваний у Збройні Сили України та з 01 квітня 2022 року зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 Регіонального управління СТО « ІНФОРМАЦІЯ_1 та на всі види забезпечення, вважається таким, що з 01 квітня 2022 року приступив до виконання службових обов'язків за посадою, з 01 квітня 2022 року зарахований на продовольче забезпечення при військовій частині НОМЕР_2 .
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а саме: рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі №420/18087/21 скасовано та ухвалено нову постанову. Позовну заяву ОСОБА_1 , задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 25 серпня 2021 року №1894 «Про застосування дисциплінарних стягнень до працівників ГУ НП в Одеській області. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 23 вересня 2021 року №1521 о/с «По особовому складу» про звільнення зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) з 24 вересня 2021 року капітана поліції ОСОБА_1 , заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області. Поновлено капітана поліції ОСОБА_1 з 25 вересня 2021 року на посаді заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, а у разі неможливості поновлення на вказаній посаді, надати капітану поліції ОСОБА_1 рівнозначну посаду в ГУНП в Одеській області. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 25 вересня 2021 року до 31 березня 2022 року включно) 86 765,76 грн. (вісімдесят шість тисяч сімсот шістдесят п'ять гривень 76 коп.) з відрахуванням усіх обов'язкових податків та платежів. У задоволені позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 01 квітня 2022 року відмовлено. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати - сплачений судовий збір в сумі 1 816 грн (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Одеській області. Встановлено судовий контроль за виконанням постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Одеській області у строк до 17 квітня 2024 року подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі №420/18087/21.
На виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі №420/18087/21 ОСОБА_1 було поновлено наказом ГУНП в Одеській області від 17 квітня 2024 року №554 о/с з 25 вересня 2021 року на посаді заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області. В зв'язку з чим, ОСОБА_1 17 квітня 2024 року надав рапорт на ім'я начальника ГУНП в Одеській області, у якому просив звільнити його від виконання службових обов'язків із зберіганням місця роботи та посади в зв'язку з призовом по мобілізації.
Однак після поновлення Головне управління Національної поліції в Одеській області повторно звільнило ОСОБА_1 зі служби в поліції наказом ГУНП в Одеській області від 19 квітня 2024 року №566 о/с, мотивуючи переходом у встановленому порядку на роботу до іншого міністерства і відомства, а саме: призову його на службу у Збройні Сили України.
Позивач вважаючи таке звільнення протиправним, оскільки його призов на військову службу був наслідком саме незаконного звільнення зі служби в поліції, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Позиція відповідача обґрунтовується наступним
Відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та зазначає, що щодо призову позивача внаслідок незаконного звільнення зі служби в поліції та врегулювання нормами ч.3 ст.119 КЗпП гарантій збереження робочого місця за працівником зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Згідно з частиною 1 статті 59 Закону вищевказаного Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Відповідно до ч.6 ст.59 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські, у тому числі слухачі та курсанти вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, та які перебувають на військовому обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, на час служби в поліції знімаються з такого обліку і перебувають у кадрах поліції на спеціальному обліку. Поліцейським призовного віку на весь період їх служби в поліції надається відстрочка від призову на строкову військову службу. Статтею 66 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої. Як вбачається норм Закону поліцейські під час проходження служби знімаються з військового обліку і перебувають у кадрах поліції на спеціальному обліку. Отже служба в поліції є службою альтернативною військовій та поліцейський не може одночасно перебувати на двох видах служби та отримувати грошове забезпечення в 2 місцях одночасно. Більш того відповідач звертає увагу на той факт, що позивач отримує під час проходження військової служби грошове забезпечення (інформація наявна у 3-ї особи, військової частини в якій проходить службу позивач), що суперечить законодавству Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про запобігання корупції».
Процесуальні дії та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
14 травня 2024 року від відповідача до суду надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору (вхід. № ЕС/9544/24).
14 травня 2024 року від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (вхід. № ЕС/19569/24).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року заяву Головного управління Національної поліції в Одеській області про розгляд справи в порядку загального провадження - задоволено частково. Адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено перше судове засідання на 28 травня 2024 року о 10 год. 00 хв.
23 травня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № ЕС/20997/24).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - військову частину НОМЕР_2 Регіонального управління СТО « ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ). Відкладено розгляд справи. Призначено наступне судове засідання на 11 червня 2024 року о 11 год. 00 хв.
Ухвалою суду на місці від 11 червня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, вирішено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Станом на 23 липня 2024 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
ОСОБА_1 з листопада 2015 року проходив службу в поліції, а з березня 2021 року на посаді заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області.
23 вересня 2021 року наказом ГУНП в Одеській області №1521 о/с (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».
Вважаючи таке звільнення протиправним ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом за захистом своїх порушених прав, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 25 серпня 2021 року №1894 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби в поліції заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ від 23 вересня 2021 року №1524 о/с по особовому складу, яким звільнено зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_1 ;
- вважати вимушеним прогул, у зв'язку з виданням наказу від 23 вересня 2021 року №1524 о/с, зобов'язати відповідача виплатити відповідне грошове утримання з моменту підписання вказаного наказу до моменту винесення відповідного судового рішення;
- поновити на посаді заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_1 або надати йому рівнозначну посаду в ГУНП в Одеській області з моменту фактичного звільнення з 24 вересня 2021 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі №420/18087/21 у задоволені позову відмовлено.
На підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 ОСОБА_1 призваний у Збройні Сили України та з 01 квітня 2022 року зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 Регіонального управління СТО « ІНФОРМАЦІЯ_1 та на всі види забезпечення, вважається таким, що з 01 квітня 2022 року приступив до виконання службових обов'язків за посадою, з 01 квітня 2022 року зарахований на продовольче забезпечення при військовій частині НОМЕР_2 .
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а саме: рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі №420/18087/21 скасовано та ухвалено нову постанову.
Позовну заяву ОСОБА_1 , задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 25 серпня 2021 року №1894 «Про застосування дисциплінарних стягнень до працівників ГУ НП в Одеській області. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 23 вересня 2021 року №1521 о/с «По особовому складу» про звільнення зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) з 24 вересня 2021 року капітана поліції ОСОБА_1 , заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області;
- поновлено капітана поліції ОСОБА_1 з 25 вересня 2021 року на посаді заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, а у разі неможливості поновлення на вказаній посаді, надати капітану поліції ОСОБА_1 рівнозначну посаду в ГУНП в Одеській області;
- стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 25 вересня 2021 року до 31 березня 2022 року включно) 86 765,76 грн. (вісімдесят шість тисяч сімсот шістдесят п'ять гривень 76 коп.) з відрахуванням усіх обов'язкових податків та платежів;
- у задоволені позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 01 квітня 2022 року відмовлено;
- стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати - сплачений судовий збір в сумі 1 816 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Одеській області;
- ввстановлено судовий контроль за виконанням постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року;
- зобов'язано Головне управління Національної поліції в Одеській області у строк до 17 квітня 2024 року подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі №420/18087/21.
На виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі №420/18087/21 ОСОБА_1 було поновлено наказом ГУНП в Одеській області від 17 квітня 2024 року №554 о/с з 25 вересня 2021 року на посаді заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.
У зв'язку з чим, ОСОБА_1 17 квітня 2024 року надав рапорт на ім'я начальника ГУНП в Одеській області, у якому просив звільнити його від виконання службових обов'язків із зберіганням місця роботи та посади в зв'язку з призовом по мобілізації.
Наказом ГУНП в Одеській області від 19 квітня 2024 року №566 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до іншого міністерства і відомства, а саме: призову останнього на службу у Збройні Сили України.
Вважаючи вищезазначений наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Джерела права та висновки суду
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.24 Європейської соціальної хартії, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.
Громадянам згідно ст.43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюються нормами Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі Закон).
Так, відповідно до положень ч.1 ст.59 Закону, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Спірні правовідносини виникли з приводу незаконного, на думку ОСОБА_1 , його звільнення зі служби в органах Національної поліції у зв'язку з призовом на військову службу.
Так, обґрунтовуючи правомірність звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, ГУНП в Одеській області посилається на норми п.8 ч.1 ст.77 Закону та те, що ОСОБА_1 фактично перейшов на роботу у Збройні Сили України, що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції.
Норми ст.77 Закону передбачають, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, в тому числі у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) (п.8 ч.1 ст.77 Закону).
При цьому, нормами ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Вказане кореспондується також з положеннями ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232- XII (далі Закон №2232).
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ст.2 Закону №2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.
Так, зокрема, ч.3 вказаної статті визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч.2 ст.39 Закону №2322, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також ч.1 ст.53 і ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту», ч.2 ст.44, ч.1 ст.54 і ч.3 ст.63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», ч.2 ст.46 Закону України «Про вищу освіту».
Нормами Закону не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації. Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.
Воєнний стан в розумінні положень ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.
Суд вважає, що гарантії, встановлені ч.3 ст.119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов'язок захисту Батьківщини.
При цьому призов на військову службу під час мобілізації не є тотожним з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), на яку посилається ГУНП в Одеській області, як на підставу звільнення ОСОБА_1 ..
ОСОБА_1 був призваний на військову службу на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, а тому на нього поширювалися гарантії, передбачені ст.119 КЗпП України.
З огляду на викладене, враховуючи положення ч.3 ст.119 КЗпП України, суд вважає, що ГУ НП в Одеській області не мало права звільняти позивача зі служби в поліції, в тому числі на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону.
Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 19 квітня 2024 року №566 о/с «По особовому складу», яким капітана поліції ОСОБА_1 (0002490), заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області, з 19 квітня 2024 року звільнено зі служби за п.8 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) підлягають задоволенню.
Щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.
Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду, як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді, як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту у національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч.1 ст.235 та статті 240-1 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняній до займаної посаді.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області з 20 квітня 2024 року.
У відповідності з п.2 ч.1 ст.371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню, рівно як і рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.
Відповідно до зазначеної норми Закону суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області з 20 квітня 2024 року.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів обґрунтованість позовних вимог з викладених судом вище підстав.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийняття оскаржуваного наказу. Його доводи є безпідставними та необґрунтованими, оскільки спростовуються наведеними вище обставинами, встановленими судом, та нормами права, застосованими при вирішенні цього спору.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Таким чином, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов ОСОБА_1 таким, що підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивачку звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/13912/24 не здійснювати.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 19 квітня 2024 року №566 о/с «По особовому складу», яким капітана поліції ОСОБА_1 (0002490), заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області, з 19 квітня 2024 року звільнено зі служби за п.8 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області з 20 квітня 2024 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області з 20 квітня 2024 року.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції України в Одеській області (вул. Ак. Філатова, 15-а, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740).
Суддя С.О. Cтефанов