24 липня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/2571/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Дегтярьової С.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7-а, ЄДРПОУ 22217312)
до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарські санкції у розмірі 26741,84 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 93,24 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідач перебуває на обліку в Кіровоградському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Відповідач допустив невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році. Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятого особою з інвалідністю у 2023 році, відповідач до 15.04.2024 повинний був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 26741,84 грн. Оскільки зазначена сума, у визначений законодавством строк, відповідачем не сплачена, утворилась заборгованість у розмірі 26741,84 грн.
Ухвалою судді від 03.06.2024 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.21).
Відповідач подав відзив на позову заяву із запереченням проти позову, мотивованими тим, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ФОП ОСОБА_1 за 2023 рік становила менше ніж 8 осіб, а тому на нього не поширюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і він не зобов'язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування таких осіб. Стверджуючи про безпідставність нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені, просив суд у позові відмовити (а.с.33-34).
Позивачем подано відповідь на відзив (а.с.49-50).
Розглянувши справу в порядку спрощеного (письмового) провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець. У своїй підприємницькій діяльності відповідач використовує найману працю працівників.
Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 8 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч.1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", повинна складати 1 особу (а.с.6).
Оскільки відповідач добровільно не сплатив адміністративно-господарські санкції, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії їх рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” від 21.03.1991 № 875-ХІІ.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я осіб з інвалідністю (частина 3 статті 17 Закону України №875-XII).
Відповідно до положень частини 1 статті 18 Закону України №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 2 статті 19 Закону України №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України №875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Згідно з частиною 6 статті 19 Закону №875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:
- про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;
- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Частинами 11 та 12 статті 19 Закону України №875-XII передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Згідно з частинами 1-2 статті 20 Закону України №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до частин 4, 5 статті 20 Закону України №875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (частина 10 статті 20 Закону України №875-XII).
З аналізу норм Закону України №875-XII вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначених у статті 18 Закону України №875-XII.
При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, та враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України № 875-ХІІ.
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України “Про зайнятість населення” від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання вищевказаної норми Закону №5067-VI, затверджено наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22 Порядок подання форми звітності № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” (далі - Порядок №827-22).
Пунктом 1.4. Порядку №827-22 передбачено, що форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
За п.1.5 Порядку №827-22 Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Згідно п.1.6. Порядку №827-22 роботодавець визначає вид форми № 3-ПН - первинна або уточнювальна.
Первинна форма № 3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).
Уточнювальна форма № 3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата(ів) тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади).
Відповідно до п.1.7. та 1.8. Порядку №827-22 актуальність зазначеної(их) у поданій формі № 3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв'язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця.
Роботодавець може самостійно повідомити центр зайнятості про закриття вакансії(й) шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним або фіксованим зв'язком, надсилання повідомлення електронною поштою, а також під час особистої зустрічі з фахівцем центру зайнятості.
З аналізу вказаних норм порядку Порядку №827-22 вбачається, що звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Проте, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 2 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі №819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17 та від 3 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18.
Відповідач у відзиві на позов заперечує свій обов'язок сплачувати адміністративно-господарські санкції за 2023 рік та забезпечувати виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, посилаючись на те, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у нього становила 7 осіб, що є меншим від кількості працівників, передбаченої у частині 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (8 і більше).
Судом встановлено, що згідно з Розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2023 рік у ФОП ОСОБА_1 становить 8 осіб.
Цей розрахунок позивач склав на підставі наданої йому ПФУ інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Джерелом такої інформації є відомості з податкової звітності, поданої суб'єктами господарювання до контролюючих органів - зокрема зі щоквартальних податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, які подаються за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України №4 від 13.01.2015 року. У рядку 101 цього податкового розрахунку зазначається середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період, а у рядку 102 - чисельність працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність.
Суд зазначає, що статистичний показник середньооблікової кількості штатних працівників визначається відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року №286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30.11.2005 року за №1442/11722 (надалі - Інструкція №286) .
Дія цієї Інструкції поширюється на всіх юридичних осіб, їхні філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (далі - підприємства), а також на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.
Інструкція №286 містить такі положення:
2. Облікова кількість штатних працівників
2.1. В облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.
2.2. Облікова кількість штатних працівників визначається на певну дату звітного періоду, наприклад, на перше або останнє число місяця, включаючи прийнятих працівників і виключаючи тих, які вибули в цей день.
Якщо підприємство на дату, вказану у формі державного статистичного спостереження, з будь-яких причин не працювало (вихідний або святковий день, з природних, технічних та економічних причин), облікова кількість працівників відображається за станом на останній день роботи, що передував цій даті.
2.3. В обліковій кількості штатних працівників за кожний календарний день враховуються особи, які фактично працювали, а також відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто усі працівники, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від виду трудового договору.
2.6. Не включаються до облікової кількості штатних працівників такі категорії:
2.6.1 прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств.
Працівник, який отримує на одному підприємстві дві, півтори ставки, тобто оформлений за сумісництвом на тому самому підприємстві, де й основне місце роботи (внутрішнє сумісництво), або менше однієї ставки, в обліковій кількості штатних працівників враховується як одна фізична особа;
3. Визначення середньої кількості працівників
3.1. Середня кількість працівників підприємства за період (місяць, квартал, з початку року, рік) визначається як сума таких показників:
- середньооблікової кількості штатних працівників;
- середньої кількості зовнішніх сумісників;
- середньої кількості працюючих за цивільно-правовими договорами.
3.2. Середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.
Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з'явились або не з'явились на роботу.
3.2.1. Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.
Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував.
3.2.2. При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо.
3.2.5. Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.
Суд установив, що показник середньооблікової кількості штатних працівників у 2023 році відображався відповідачем у щоквартальних податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, що подавалися нею до контролюючого органу за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України №4 від 13.01.2015 року.
Згідно з цими податковими розрахунками середньооблікова кількість штатних працівників у ФОП ОСОБА_1 у 2023 році становила (осіб): у січні - 8, у лютому - 8, у березні - 8, у квітні - 8, у травні -8, у червні - 8, у липні - 8, у серпні - 8, у вересні - 8, у жовтні - 7, у листопаді - 7, у грудні - 7 (а.с.72-74, 81-83, 90-92, 101-103).
Шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників ФОП ОСОБА_1 за відповідні місяці 2023 року та ділення одержаної суми на 12 місяців, як це передбачено пп.3.2.5 п.3.2 Інструкції №286, показник середньооблікової кількості штатних працівників за 2023 рік складає 7,75, за правилами заокруглення - 8 осіб.
Це підтверджує обґрунтованість доводів позивача, що відповідач не забезпечив виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а відтак - повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання цього нормативу. Документальних доказів звернення до служби зайнятості з повідомлення про попит на робочу силу в 2023 році відповідач не надав.
Згідно розрахунку, наданого до позову позивачем, сума адміністративно-господарських санкцій становить 26648,60 грн., однак позивач просить стягнути 26741,94 грн. без надання розрахунку такої суми та відповідного обґрунтування, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 26648,60 грн.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю пеню у розмірі 93,24 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду С.В. ДЕГТЯРЬОВА