про залишення позовної заяви без руху
23 липня 2024 року м. Київ № 320/34124/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не призначення автоматично та невиплати у повному обсязі у період з 02.09.2021 року до 27.02.2024 року ОСОБА_1 пенсії державного службовця за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по не призначеній автоматично та невиплаченій у період з 02.09.2021 року до 27.02.2024 року у повному обсязі пенсії державного службовця за віком.
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у видачі пенсійного посвідчення особи за віком встановленого зразка;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України видати ОСОБА_1 з моменту набрання рішенням суду законної сили пенсійне посвідчення особи за віком встановленого зразка.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Наданий адміністративний позов не відповідає вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на таке.
Відповідно до частини першої - другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Однак, за змістом наведених норм, строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, у спірних же правовідносинах суми пенсії пенсійним органом нараховані не були.
Водночас пенсія стає «нарахованою» у момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
Отже, до даних правовідносин застосовується загальний - шестимісячний строк звернення до суду.
Суд зазначає, що початок перебігу шестимісячного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись», що містяться у частині другій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд також зауважує, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
У рамках даних спірних правовідносин, позивач зазначає, що 02 вересня 2021 року він набув право на призначення пенсії державного службовця за віком у відповідності до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003, у зв'язку із досягнення ним 01 вересня 2021 року віку 60 років, проте пенсія автоматично відповідачем не була призначена та виплачена.
Тобто, фактично, про порушення свого права на призначення та отримання щомісячної пенсії державного службовця за віком позивач повинен був дізнатися саме з жовтня 2021 року, не отримавши пенсійну виплату, і у подальшому, враховуючи періодичність пенсійних платежів - станом на кожне 1 число місяця, що настає за місяцем, у якому повинна бути здійснена пенсійна виплата.
Водночас, до суду з даним позовом ОСОБА_1 звернувся лише у липні 2024 року, тобто із пропуском шестимісячного строку звернення до суду.
Вчинення позивачем активних дій щодо призначення йому пенсії державного службовця за віком після рішення Вищої ради правосуддя від 22.02.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» не може вважатися початком перебігу шестимісячного строку з якого особа дізналася про порушення своїх прав.
Так само як і отримання позивачем листа відповідача від 29.04.2024, у відповідь на його звернення від 05.04.2024 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а лише свідчить про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Суд зауважує, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення права й саме із цієї причини не звернувся до суду протягом шестимісячного строку; триваюча пасивна поведінка не свідчить про дотримання особою строку звернення до суду.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що шестимісячний строк звернення до суду позивачем пропущено.
Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
У свою чергу судом встановлено, що позивачем не було додано відповідної заяви про поновлення пропущеного строку, як і будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження поважності пропуску такого строку.
Таким чином, позивачеві слід надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду та докази на підтвердження обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві своєчасно реалізувати право на звернення до суду за захистом своїх прав у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Частиною першою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
В силу приписів пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Суд зауважує, що предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, при цьому підставою позову є обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутись до суду з відповідними позовними вимогами до відповідача.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у видачі пенсійного посвідчення особи за віком встановленого зразка.
Водночас, позивачем не наведено фактичного обґрунтування даній підставі позову та не наведено доказів, з яких би вбачалось, що відповідач вчинив дії щодо відмови у видачі пенсійного посвідчення особи, які і стали предметом оскарження в рамках даного позову.
Дослідивши додані до позовної заяви документи, суд зауважує, що як заява - звернення позивача від 05.04.2024, так і відповідь Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 29.04.2024 № 16957-15161/М-02/8-2600/24 не містять інформації ані щодо факту звернення позивача до відповідача із проханням видати йому пенсійне посвідчення особи, ані щодо факту відмови Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві у такій видачі.
Відтак, наведені обставини вказують на невідповідність на невідповідність позовної заяви вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом:
- подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин пропуску такого строку;
- наведення обґрунтування заявленим позовним вимогам, зокрема, із зазначенням обставин, на яких вони ґрунтуються, та належних доказів на підтвердження таких обставин, з урахуванням викладених судом зауважень.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Шевченко А.В.