24 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/5270/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024 та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у відповідача та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2019 №341-ос його звільнено та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Зазначає, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі №140/25050/23 вирішено питання щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023. В подальшому позивачем встановлено, що при звільненні йому протиправно не було виплачено належне грошове забезпечення, а саме індексацію грошового забезпечення у зв'язку з чим був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду. Так, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 у справі №140/25178/23 відповідачем 19.04.2024 виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 49384,39 грн.
Позивач вважає, що відповідач протиправно не здійснив з ним своєчасний та остаточний розрахунок, тому відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024 (шість місяців) відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування цієї позиції зазначив, що позивач був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 01.07.2019, і безпосередньо після звільнення у нього не виникало зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум грошового забезпечення, у свою чергу за захистом свого порушеного права внаслідок неправильного обрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2019 позивач звернувся до суду лише у серпні 2023 року. Відтак, у даному випадку спір про належні позивачеві суми при звільненні з приводу вище вказаних складових грошового забезпечення виник через більше ніж 4 роки після звільнення. З урахуванням наведеного вважає, що у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024. Крім того, зазначає, що ОСОБА_1 уже звертався до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023 та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023 (справа №140/25050/23), тому вважає, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024 є безпідставними.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.07.2019 №341-ос “По особовому складу” прапорщика ОСОБА_1 , старшого дільничного інспектора прикордонної служби групи дільничних інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип В) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” 1 категорії (тип Б), звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.06.2019 №333-ос за підпунктом “ж” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” без права носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 01.07.2019.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 у справі №140/25178/23, яке набрало законної сили 19.02.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено повністю, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо недотримання вимог абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 01.07.2019; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2019 у розмірі 4438,82 грн в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку №1078.
19.04.2024 на виконання рішення суду у справі №140/25178/23 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача кошти в сумі 49384,39 грн., що підтверджується банківською випискою АТ КБ «Приватбанк» від 19.04.2024 та платіжною інструкцією від 17.04.2024 №1223.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20.10.2023 по 19.04.2024, звернувся з цим позовом до суду.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 уже звертався до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023 та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023 (справа №140/25050/23).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі №140/25050/23 позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби - у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023 в сумі 117451,90 грн. із відрахуванням обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі №140/25050/23 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано та прийнято в цій частині постанову, якою позов задоволено частково: стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 19189 грн. 85 коп.; в решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі №140/25050/23 залишено без змін.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
З наведеного слідує, що при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
За правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті. Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, наведеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Верховний Суд України в постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Отже, у цьому випадку з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню до спірних правовідносин приписи КЗпП України. Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Такого підходу дотримувався Верховний Суд й у інших постановах (від 21.10.2021 в справі №640/14764/20, від 18.11.2021 в справі №600/1071/20-а, від 02.02.2023 у справі №826/1575/17 та ін.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Звідси, правила статті 117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після винесення судового рішення про присудження виплат, що підлягають виплаті при звільненні з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17.
З матеріалів справи вбачається, що на дату звільнення з військової служби, виключення зі списку особового складу та всіх видів забезпечення (01.07.2019) відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок. Виплата коштів проводилася, у тому числі і на виконання судових рішень у зв'язку із наявністю спору між сторонами щодо належних позивачу сум.
Так, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 у справі №140/25178/23, яке набрало законної сили 19.02.2024, яке набрало законної сили 19.02.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено повністю, зокрема, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо недотримання вимог абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 01.07.2019; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2019 у розмірі 4438,82 грн в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку №1078.
19.04.2024 на виконання рішення суду у справі №140/25178/23 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача кошти в сумі 49384,39 грн., що підтверджується банківською випискою АТ КБ «Приватбанк» від 19.04.2024 та платіжною інструкцією від 17.04.2024 №1223.
Протиправність поведінки відповідача щодо виплати не у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2019, встановлена вказаним судовим рішенням. Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку провести розрахунок із позивачем у день звільнення (останній був виключений зі списків частини та усіх видів забезпечення 01.07.2019). Тобто, остаточний розрахунок проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
За встановлених у справі обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зауважує, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), де час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновками Верховного Суду (викладеними у постановах від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22) у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що час затримки розрахунку при звільненні з 02.07.2019 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 по 19.04.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Суд зазначає, що представник позивача у позовній заяві виклав вказані вище підходи Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України, проте позовні вимоги сформулював до відповідача через зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024, тобто лише за шість місяців (з урахуванням внесених Законом №2352-ІХ змін до статті 117 КЗпП України, оскільки у судовій справі №140/25050/23 вирішено питання щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023).
Таким чином, оскільки у даній справі заявлено позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024 (в межах шестимісячного строку), то у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог та вирішення питання стягнення такої компенсації за інший період.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спір у справі №140/25050/23 стосувався стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023. При цьому зі змісту судових рішень у справі №140/25050/23 слідує, що на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 02.12.2021 у справі №140/10997/21 (щодо виплати грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій) та від 27.09.2021 у справі №140/6036/21 (щодо виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби), Військовою частиною НОМЕР_1 на картковий рахунок ОСОБА_1 було виплачено належні йому суми грошового забезпечення: 31.01.2022 у розмірі 18594,78 грн; 15.06.2022 у розмірі 79765,77 грн; 27.07.2023 у розмірі 19361,76 грн. Таким чином, спір у справі №140/25050/23 не стосувався середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024, який мав би бути виплачений із суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2019, що виплачена позивачу 19.04.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 у справі №140/25178/23, тобто спір у справі №140/25050/23 не є тотожним спору, що розглядається у даній справі.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, у справі, яка розглядається, суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а, від 20.05.2021 у справі №380/3007/20 та від 29.10.2021 у справі №380/5499/20.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За змістом пункту 5 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306), розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці. Враховуючи зазначені положення, при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 (а.с.26) за два останні місяці перед звільненням (травень-червень 2019 року) ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у травні 2019 року у сумі 12299,55 грн, у червні 2019 року у сумі 12299,55 грн, а всього 24599,10 грн. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 403,26 грн (24599,10 грн/61, де 61 кількість календарних днів у травні-червні 2019 року).
Час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 до 19.04.2024 (зміст позовних вимог позивача стосується саме вказаного періоду) становить 182 дні.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 до 19.04.2024 становить 73393,32 грн (403,26 грн х 182 дні).
Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою 49384,39 грн. (індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2019, яка виплачена на виконання рішення суду у справі №140/25178/23), суму 73393,32 грн грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму таких виплат.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.06.2016 у справі № 6-113цс16).
Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У постанові від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22 Верховний Суд звернув увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022
Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.
Таким чином, Верховний Суд у постанові від 20.06.2024 у справі №120/10686/22 дійшов висновку про доцільність застосовування у справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд у даній враховує такі обставини: позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням 01.07.2019; з позовом щодо перерахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2019 позивач звернувся у лише у серпні 2023 року, тобто, зі спливом більше 4 років після виключення зі списків; судове рішення у справі №140/25178/23, на виконання якого нараховано індексацію грошового забезпечення, за затримку виплати якої позивач просить стягнути середній заробіток, набрало законної сили 19.02.2024; виплата індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №140/25178/23 здійснена відповідачем 19.04.2024 в сумі 49384,39 грн.; з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача вже стягнуто частину середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023 (справа №140/25050/23).
Враховуючи вищенаведені обставини та враховуючи принцип справедливості та співмірності суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, яка становить 0,67 % (49384,39 грн/73393,32 грн (виплачена сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення / середній заробіток за весь час затримки розрахунку).
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, становить 49173,52 грн (403,26 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,67 х 182 (дні затримки розрахунку)).
Таким чином, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 49173,52 грн.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача (з урахуванням принципу справедливості та співмірності) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 49173,52 грн., а також про відмову у задоволенні решти позовних вимог (про визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позаяк в адміністративній справі №140/25050/23 бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з позивачем повного розрахунку при звільненні з військової служби вже визнано протиправною).
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 243- 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024 у сумі 49173,52 грн (сорок девять тисяч сто сімдесят три грн 52 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ).
Суддя О. О. Андрусенко