23 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/4320/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправними дій щодо застосування з березня 2022 року та з 01.01.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні старшому солдату грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату з березня 2022 року по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.03.2023 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням військової служби із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно, з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі Указу Президента від 24.02.2022 року № 64/2022 був призваний по мобілізації у Збройні Сили України з березня 2022 року по 31.03.2023 року у в/ч НОМЕР_1 .
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 31.03.2023 солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу.
26.01.2024 представник відповідача звернулася до відповідача із адвокатським запитом в якому просила надати детальний розрахунок (із зазначенням складових грошового забезпечення та їх розміру) виплат під час звільнення з військової служби солдату за призовом по мобілізації ОСОБА_1 на підставі наказу командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) № НОМЕР_3 від 31.03.2023.
У відповідь на вказаний запит, відповідачем надано інформацію про нарахування та виплату сум при звільнені з в/ч НОМЕР_1 , зокрема:
оклад з військовим званням за період з 01.03.2023 по 31.03.2023 - 530,00 грн. (без урахування військового збору);
посадовий оклад за період з 01.03.2023 по 31.03.2023 - 2 550,00 грн. (без урахування військового збору);
надбавка за вислугу років - 670,95 грн. (без урахування військового збору);
надбавка за особливості проходження служби у розмірі 65% від окладу грошового утримання за період з 01.03.2023 по 31.03.2023 включно - 2 437,92 грн. (без урахування військового збору);
премія за період з 01.03.2023 по 31.03.2023 в розмірі 567 % від посадового окладу включно - 14 576,95 грн. (без урахування військового збору);
грошова компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 2022 рік за 23 доби - 15 955,10 грн. (без урахування військового збору);
грошова компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 2023 рік за 8 діб - 5549,06 грн. (без урахування військового збору);
одноразова грошова допомога по звільненню, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року №460 в розмірі 4% за 12 місяців, але не менше 25% місячного грошового забезпечення - 9989,28 грн. (без урахування військового збору);
грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, яка надається відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не надавати у зв'язку із відсутністю підтверджуючих документів;
грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік - 20 811,00 грн. (без урахування військового збору).
12.03.2024 року на адресу відповідача, представником позивача було надіслано заяву про перерахунок грошового забезпечення у зв'язку із набранням законної сили рішенням суду у справі №826/6453/18, за яким пункт 6 Постанови №103 втратив чинність, а з 29.01.2020 діє попередня редакція пункту 4 Постанови №704, яка передбачає визначення посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання з урахуванням розрахункової величини розміру прожиткового мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт.
20.03.2024 у відповідь на адвокатський запит представника позивача надійшла відповідь з якої вбачається розмір грошового забезпечення позивача розраховувався виходячи з розмірі 1 762,00 грн. та визначався шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Крім того, посадові особи відповідача вказали, що грошове забезпечення позивачу виплачувалось у відповідності до прожиткового мінімуму затвердженого Постановою №704 від 30.08.2017.
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що відповідачем протиправно обчислено розмір грошового забезпечення, виходячи з розрахункової величини, а саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, тому звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) (а.с.30).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти позову заперечив з наступних підстав (а.с.39-52).
Щодо здійснення перерахунку та виплати з березня 2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.03.2023 грошового забезпечення, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно представник відповідача зазначає, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Крім того, представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечив проти розміру витрат на правову допомогу і зв'язку з їх неспівмірністю.
Враховуючи вищевикладене просив у задоволенні позову відмовити.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову необхідно відмовити з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Указу Президента від 24.02.2022 року № 64/2022 був призваний по мобілізації у Збройні Сили України.
З березня 2022 року по 31.03.2023 проходи військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №94 від 31.03.2023 позивача виключено із списків особового складу частини. Вказана обставина не є спірною та підтверджується матеріалами справи.
26.01.2024 представником позивача, адвокатом Кінах Я.В., було подано адвокатський запит, відповідно до якого адвокат просила відповідача надати інформацію та детальний розрахунок (із зазначенням складових грошового забезпечення та їх розміру) виплати під час звільнення з військової служби солдату за призовом по мобілізації ОСОБА_1 (а.с.15).
Відповідач листом №18-ос від 30.01.2024 повідомив про те, що позивачу при звільненні було виплачено наступні суми:
оклад з військовим званням за період з 01.03.2023 по 31.03.2023 - 530,00 грн. (без урахування військового збору);
посадовий оклад за період з 01.03.2023 по 31.03.2023 - 2 550,00 грн. (без урахування військового збору);
надбавка за вислугу років - 670,95 грн. (без урахування військового збору);
надбавка за особливості проходження служби у розмірі 65% від окладу грошового утримання за період з 01.03.2023 по 31.03.2023 включно - 2 437,92 грн. (без урахування військового збору);
премія за період з 01.03.2023 по 31.03.2023 в розмірі 567 % від посадового окладу включно - 14 576,95 грн. (без урахування військового збору);
грошова компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 2022 рік за 23 доби - 15 955,10 грн. (без урахування військового збору);
грошова компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 2023 рік за 8 діб - 5549,06 грн. (без урахування військового збору);
одноразова грошова допомога по звільненню, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року №460 в розмірі 4% за 12 місяців, але не менше 25% місячного грошового забезпечення - 9989,28 грн. (без урахування військового збору);
грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, яка надається відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не надавати у зв'язку із відсутністю підтверджуючих документів;
грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік - 20 811,00 грн. (без урахування військового збору) (а.с.16-17).
19.03.2024 представником позивача подано до в/ч НОМЕР_1 заяву щодо перерахунку грошового забезпечення в якій вона просила здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням військової служби із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 з урахуванням виплачених сум на підставі чинного законодавства (а.с.18-21).
Представник відповідача, у відповідь на вказаний запит, листом №190-ос від 20.03.2024 повідомив про те, що вбачається розмір грошового забезпечення позивача розраховувався виходячи з розмірі 1 762,00 грн. та визначався шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Крім того, посадові особи відповідача вказали, що грошове забезпечення позивачу виплачувалось у відповідності до прожиткового мінімуму затвердженого Постановою №704 від 30.08.2017 (а.с.22).
Як видно з карток особового рахунку за 2022-2023 роки, ОСОБА_1 грошове забезпечення нараховувалося, виходячи з посадового окладу 2550,00 грн, окладу за військовим званням 530,00 грн (а.с.35-36).
Позивач, вважаючи порушеним право на належний розмір грошового забезпечення, звернулася до суду із даним позовом.
При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3).
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4).
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пункт 4 Постанови №704, в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24.02.2018), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).
На момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Також пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі - Закон №1774-VIII) встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Тобто, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Спірність питання у цій справі полягає у правомірності дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у період з березня 2022 року по 31.03.2023 грошового забезпечення (основних та щомісячних додаткових видів, одноразових додаткових видів - грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань) з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (тобто 1762,00 грн), а не з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня календарного року виплати (станом на 01.01.2022, на 01.01.2023).
При вирішенні спору суд враховує, що відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Частиною другою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Звідси слідує, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Однак Закон України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, у 2022 - 2023 роках не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704. Так Верховний Суд сформулював висновок, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків.
Також у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22 Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29.01.2020 (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє пункт 4 Постанова №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.
При цьому встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
У цій справі судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що у спірному періоді (у 2022 - 2023 роках) позивачу грошове забезпечення виплачувалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані згідно з Постановою №704, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018 для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 01 січня 2018 року - 1762 гривні.
Позивачу у спірний період з березня 2022 року по 31.03.2023 посадовий оклад визначено у розмірі 2550,00 грн, а оклад за військовим званням «солдат» визначено у розмірі 530,00 грн, тобто також виходячи з розміру прожиткового мінімуму, установленого на 01.01.2018, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт.
Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік «установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2481,00 грн; статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 01 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684,00 грн.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Згідно з пунктами 1, 6 розділу XXIII Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу XXIV Порядку № 260).
Суд зазначає, що як основні, так і щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, залежать від посадового окладу та окладу за військовим званням.
З огляду на наведені вище положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, правові висновки Верховного Суду (у подібних правовідносинах) суд у цій справі дійшов висновку, що при визначенні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2022 та 01.01.2023) як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період з березня 2022 року по 31.03.2023, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у меншому, ніж належить, розмірі.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів Закону №2011-XII та Порядку № 260 визначення конкретної суми недоплаченої частини грошового забезпечення, яка підлягає до виплати на користь позивача, належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачем; суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Частиною першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду правомірність своїх дій, тому, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення взаємопов'язаних позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення, нарахування та виплати позивачу у період з березня 2022 року по 31.03.2023 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018; зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) за період з березня 2022 року по 31.03.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу до позовної заяви додано копії договору про надання правової допомоги №02-01/02 від 02.01.2022, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «ДЖЕНЕРАЛ ЛІГАЛ ГРУП» (далі - АО «ДЖЕНЕРАЛ ЛІГАЛ ГРУП») (а.с.24), додаткової угоди (замовлення) №1 до договору про надання правової допомоги №02-01/02 від 25.01.2024 (а.с.25), акту виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 17.04.2024 (а.с.26), квитанцію до прибуткового касового ордера №17-04/01 від 17.04.2024 (а.с.27), ордера про надання правничої (правової допомоги) серії АС №1090957 (а.с.13) та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН №1184 (а.с.14).
Як передбачено пунктом 1 договору про надання правової допомоги АО «ДЖЕНЕРАЛ ЛІГАЛ ГРУП» приймає на себе доручення клієнта по наданню правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених договором, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар за дії АО «ДЖЕНЕРАЛ ЛІГАЛ ГРУП» по наданню правової допомоги і фактичні витрати, понесені АО «ДЖЕНЕРАЛ ЛІГАЛ ГРУП» у зв'язку з виконанням договору.
Пунктом 5.1. передбачено, що за надану АО «ДЖЕНЕРАЛ ЛІГАЛ ГРУП» правову допомогу клієнт сплачує гонорар, розмір якого визначається додатковою угодою до договору.
Пунктом 5.2. передбачено, що оплата за надані послуги здійснюється клієнтом протягом 3 (трьох) днів з моменту укладення договору шляхом внесення на розрахунковий рахунок авансового платежу в розмірі визначеному додатковою угодою.
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди №1 від 25.01.2024, сторони погодили, що вартість виконаних робіт та наданих послуг (гонорар) становить 5 000,00 грн.
Частиною сьомою статті 134 КАС України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
Відповідачем у відзиві було описано заперечення щодо суми, яка підлягає стягненню на правничу допомогу. Представник відповідача зазначив, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу з урахуванням складності справи у розмірі 5 000,00 грн. є завищеним та не відповідає критеріям обґрунтованості, розумності та співмірності.
В той же час Великою Палатою Верховного Суду вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 по справі № 200/14113/18-а.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Дана справа відноситься до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи незначну складність справи, суд вважає завищеним розмір витрат за послуги з надання правової допомоги, а тому, враховуючи предмет спору, незначну складність справи, заперечення відповідача щодо суми витрат на правову допомогу та виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат пов'язаних з надання правової допомоги у розмірі 3 000,00 грн.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення, нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з березня 2022 року по 31 березня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 за період з березня 2022 року по 31 березня 2023 року перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 понесені витрати в сумі 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя А.Я. Ксензюк