23 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/4699/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом в Управління державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправною відмови щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації; зобов'язання прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства від 03.04.2024 замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно та безпідставно відмовив у прийнятті декларації про відмову позивачки від громадянства російської федерації, оскільки є незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства згідно з Законом України "Про громадянство України". Так, позивачка зазначила, що органи, які уповноважені видати їй документ про вихід з громадянства рф на території України не функціонують. Висновки відповідача про наявність у позивачки можливості скористатися процедурою виходу з громадянства рф, передбачену законодавством рф, є помилковими. Отже, на думку позивачки, відповідач зобов'язаний прийняти від ОСОБА_1 декларацію про відмову від громадянства.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач у відзиві на позов пред'явлені позовні вимоги не визнав, мотивуючи тим, що 30.12.2021 УДМС у Волинській області прийнято рішення про оформлення позивачу набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України". Станом на 21.05.2024 зазначене рішення про оформлення позивачу набуття громадянства України не скасоване. ОСОБА_1 документована довідкою про реєстрацію особи громадянином України №345-21 від 30.12.2021. 28.01.2022 ОСОБА_1 оформлено тимчасове посвідчення громадянина України серії ОТ000980 строком дії до 30.12.2023.
При цьому, 23.11.2021 разом із заявою про набуття громадянства гр. ОСОБА_1 подано зобов'язання про припинення іноземного громадянства. Позивачем подано зобов'язання, що протягом двох років з моменту набуття громадянства України нею буде припинено громадянство російської федерації і подано до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України документ про припинення громадянства рф, виданого уповноваженим на те органом цієї держави.
У визначений законодавством термін, а саме до 30.12.2023, позивачем не надано підтверджуючих документів про існування незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства та не надано документ про припинення громадянства російської федерації.
Крім того, в доданих позивачем матеріалах відсутні документи на підтвердження того, що у неї уповноваженими органами рф було прийнято клопотання про припинення громадянства, відсутні відомості про прийняття його клопотання про вихід із громадянства рф до розгляду, про що також свідчить відсутність відповідної відмітки; жодних доказів розгляду даної заяви та прийняття рішення за наслідками розгляду матеріали справи не містять. Тобто, невидача документу про припинення іноземного громадянства у встановлений законодавством іноземної держави термін могла б мати місце лише після прийняття її клопотання про вихід із громадянства рф уповноваженими органами.
З даних підстав просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача подала відповідь на відзив, в якій зазначає, що Закон передбачає дві альтернативні дії, які мають бути вчинені протягом цих двох років: а) подача документа про припинення громадянства іншої держави або б) подача декларації про відмову від іноземного громадянства (тільки у випадку неможливості надання такого документу з незалежних від них причин).
В даному випадку позивач скористалася альтернативним варіантом - подала декларацію, оскільки існують незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства).
Також, представник позивача звертає увагу суду, що ОСОБА_1 набула громадянство України лише 30.12.2021 року, тобто менш ніж за два місяці до початку збройного вторгнення російської федерації на територію України, розірвання дипломатичних відносин з росією та припинення функціонування російських загранустанов на території України, що позбавило Позивача реальної можливості виконати свій обов'язок припинити громадянство росії.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Судом встановлено, що рішенням УДМС України у Волинській області від 30.12.2024 ОСОБА_1 набула громадянство України на підставі частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України", про що свідчить довідка №345-21 про реєстрацію особи громадянином України від 30.12.2021 та тимчасове посвідчення громадянина України ОТ000980 видане 28.01.2022.
03.04.2024 позивачка звернулась з листом до відповідача з проханням прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства від 03.03.2024, згідно якої вона відмовляється від іноземного громадянства російської федерації, у зв'язку з тим, що процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації не здійснюється.
Листом від 22.04.2024 відповідач зазначив, що 17.05.2019 рішенням УДМС у Волинській області ОСОБА_1 було оформлено набуття громадянства України відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України». Разом із заявою про набуття громадянства України позивач подавала зобов'язання про припинення іноземного громадянства.
Рішенням УДМС у Волинській області від 31.08.2021 було скасовано позивачу набуття громадянства України у зв'язку з невиконанням поданого відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про громадянство України» зобов'язання про припинення іноземного громадянства протягом 2 років з моменту набуття громадянства України.
Станом на 22.04.2024 до Управління ДМС у Волинській області не надано документ про виконання зобов'язання припинити іноземне громадянство, виданий уповноваженим органом відповідної держави, протягом двох років з моменту набуття Вами громадянства України.
Ураховуючи викладене, прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства не являється можливим, оскільки підтверджуючих документів щодо наявності у позивача незалежних від особи причин до Управління ДМС у Волинській області не надано, інформація щодо документального підтвердження того, що з 30.12.2023 уповноважені органи російської федерації прийняли клопотання про припинення громадянства (підданства) відсутня.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон №2235-III).
Відповідно до визначень, які містить частина 1 статті 1 Закону України «Про громадянство України», громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Статтею 6 Закону України «Про громадянство України» встановлено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно доЗакону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Згідно частини 5 статті 8 Закону України «Про громадянство України» іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
При цьому, зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (частина 1статті 1 Закону України «Про громадянство України»).
Декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав (частина 1статті 1 Закону України «Про громадянство України»).
Умови та порядок прийняття до громадянства України встановлені статтею 9 Закону України «Про громадянство України».
Частиною 1статті 9 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
За правилами пункту 2 частини 2статті 9 Закону України «Про громадянство України» однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
В даному випадку, позивачем було подано до Управління Державної міграційної служби України в Волинській області декларацію про відмову від іноземного громадянства у зв'язку з тим, що існують незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації, а саме процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації не здійснюється.
В свою чергу, незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства, за визначенням наведеним в частині 1 статті 1 Закону України «Про громадянство України», є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.
Отже, незалежними від особи причинами неотримання документа про припинення громадянства іноземної держави є три самостійні обставини: 1) невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено; 2) відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи; 3) нездійснення такої процедури.
Позивач в декларації про відмову від іноземного громадянства в якості підстави відмови від іноземного громадянства та подачі декларації посилалась на існування незалежних від неї причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації, оскільки процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російською федерацією не здійснюється.
В свою чергу, критеріїв визначення поняття «нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави» Закон України «Про громадянство України» не встановлює.
Також, чинним законодавством не передбачено перелік документів, які мають підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави», надання яких зацікавленими особами, надасть їм можливість підтвердити такий факт для подальшого подання декларації про відмову від іноземного громадянства та прийняття уповноваженими органами такої декларації.
Відповідачем при розгляді заяви позивача про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не було надано оцінку підставі зазначеній в поданій декларації.
Враховуючи, що чинне законодавство не містить переліку документів які мають підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави, тягар доказування такої обставини лежить на зацікавлених особах.
Відповідачем не було надано жодної оцінки наведеній позивачем в декларації обставині, а саме щодо нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави російської федерації.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від неї причин. З огляду на це, відповідно до приписів пункту 2 частини 2статті 9 Закону №2235-III позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Тому, відмова відповідача у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації є протиправною, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Волинській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від громадянства російської федерації суд враховує таке.
Відповідач вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі нею декларації. Тобто, відповідачем фактично не прийнято жодного рішення за результатами розгляду декларації ОСОБА_1 .
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.
При обранні способу захисту прав позивача у даному випадку суд враховує приписи статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає наступне.
У разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 та від 10.04.2019 у справі №826/11251/18.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що слід зобов'язати відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 03.04.2024 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової позиції викладеної судом та прийняттям відповідного рішення.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано договір про надання правової допомоги адвокатом №22/04/24-1 від 22 квітня 2024 року, укладений між адвокатом Тарасенко Д.Ю. та Бездєнєжних А.М. та додаток №1 до договору від 22.04.2024; опис послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю. від 23.04.2024; рахунок-фактура №23/04/24 від 23.04.2024.
Таким чином, розмір гонорару адвоката встановлений договором у фіксованому розмірі (додаток №1 до договору від 22.04.2024), отже є визначеним, та не потребує детального опису робіт, визначеного частиною четвертою статті 134 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19.
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як уже зазначалося судом, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев'ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об'єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на сталу судову практику у справах цієї категорії; обсяг наданих адвокатом послуг), на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, понесені витрати позивача на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн, а решту витрат повинен понести позивач.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1 233 грн, сплачений згідно квитанції від 24.04.2023 №2101-4114-2569-5544 та понесені витрати позивача на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн
Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про громадянство України», суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Волинській області щодо прийняття у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Волинській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 20 квітня 2024 року про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні, та прийняти відповідне рішення.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 233 (одна тисяча двісті тридцять три) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн (три тисячі) гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Градний Узвіз, 4, код ЄДРПОУ 37821586).
Суддя А.Я. Ксензюк