Провадження № 2/760/3211/24
Справа № 760/22980/21
23 липня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса представника: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 ) та Київського науково-дослідного інституту судових експертиз /далі - КНДІСЕ/ (код ЄДРПОУ: 02883096; адреса: 03057, м. Київ, м. Київ, вул. Смоленська, 6) про захист честі гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
Рух справи
30.08.2021 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява за підписом представника позивача - адвоката Ус М.В. (діє на підставі ордеру), в якій позивач просить:
- визнати недостовірною, такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, викладену в листі КНДІСЕ від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21 (зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 22.07.2021 за № 63766-27-21) та адресовану Міністерству юстиції України, а саме: «...маємо також зазначити, що фахівцями КНДІСЕ на даний час проводиться експертиза у кримінальному провадженні, в межах якого пред'явлена підозра у вчиненні особливо тяжкого правопорушення вже особисто ОСОБА_3 ».
- зобов'язати КНДІСЕ та ОСОБА_2 повідомити Міністерство юстиції України про факт спростування судом недостовірної інформації, викладеної в листі КНДСІЕ від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21 (зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 22.07.2021 за № 63766-27-21), стосовно ОСОБА_1 шляхом направлення Міністерству юстиції України відповідного листа з підписом директора КНДІСЕ та рішення суду протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили, а також докази такого повідомлення направити позивачу;
- стягнути з КНДІСЕ та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
- стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 06.09.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
Обґрунтування позову
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з метою виконання своїх повноважень, як захисника, у кримінальному провадженні № 62019000000000046 від 02.02.2019 ним було запитано у Міністерства юстиції України засвідчену копію листа КНДІСЕ від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21.
У відповідь на адвокатський запит, Міністерство юстиції України своїм листом № 62680/71255-33-21/18 від 09.08.2021 надіслало засвідчену копію запитуваного позивачем листа КНДІСЕ від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21, ознайомившись зі змістом якого позивач виявив інформацію відносно себе наступного змісту: «маємо також зазначити, що фахівцями КНДІСЕ на даний час проводиться експертиза у кримінальному провадженні, в межах якого пред'явлена підозра у вчиненні особливо тяжкого правопорушення вже особисто ОСОБА_4 …».
Позивач стверджує, що щодо нього не здійснюється жодного досудового розслідування, повідомлення про підозру йому ніколи не пред'являлося, а у кримінальному провадженні № 12014130010000384 він має лише процесуальний статус свідка. А тому, поширена відповідачами інформація про нібито пред'явлення йому ( ОСОБА_1 ) підозри у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення не відповідає дійсності, є недостовірною, хибною, у зв'язку з чим підлягає спростуванню.
При цьому, позивач наголошує, що поширена інформація є твердженням про факти, яких не існувало, які не були перевірені відповідачами та які не можуть бути підтверджені, з огляду на відсутність кримінальних проваджень щодо ОСОБА_1 , зокрема в яких йому було оголошено підозру.
Таким чином, на думку позивача, розповсюдження КНІДСЕ неправдивої, образливої та недостовірної інформації про позивача серед посадових осіб Міністерства юстиції України принизила честь, гідність та ділову репутацію позивача, а також спричинило погіршення його психофізіологічного стану, завдали значних душевних страждань, спричинили постійний стрес та напруження, необхідність відстоювання своєї правової позиції.
Ці хвилювання і зміни організації життя, зі слів позивача, мають безпосередній причинно-наслідковий зв'язок. А тому, оскільки оскаржувана інформація порушує особисті немайнові права позивача, а також спричинила значних моральних страждань, позивач просить суд зобов'язати відповідачів відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
Щодо правової позиції КНДІСЕ у відзиві
11.11.2021 до суду надійшов відзив КНДІСЕ за підписом директора - ОСОБА_2 , в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю (а.с.113-119).
У відзиві зазначається: «нам невідомо, чи було оголошено ОСОБА_4 підозру в її скоєнні, та в нашому листі до Мінюсту про це і не йшлося.»
Як вказує відповідач, у 2016 році органами слідства було призначено КНДІСЕ дві судові експертизи у кримінальному провадженні № 12014130010000384 від 15.04.2014 стосовно позивача за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 329, ч. 2 ст. 425 КК України.
Зі слів відповідача, на даний час у КНДІСЕ також проводиться комісійна судова експертиза у кримінальному провадженні № 12014130010000384.
Вказується, що саме про це йшла мова у листі КНДІСЕ від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21, який позивачу не адресувався.
Відповідач зазначає, що «на його глибоке переконання, від недбалого ставлення до військової служби, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, яке вбачається слідством у діях позивача, вчинених в умовах особливого періоду - лише один крок до більш тяжкого правопорушення, аж до державної зради».
На думку відповідача, протиправна поведінка чи інше порушення прав позивача не здійснювалося відповідачем, тому будь-який відмінний від нуля розмір відшкодування не відповідає вимогам розумності та справедливості.
При цьому, у відзиві зауважується, що жодних експертних висновків щодо обґрунтованого розміру відшкодування позивач не надав.
Крім того, відповідач вважає, що обраний позивачем спосіб захисту прав не може бути застосований, оскільки спірні правовідносини сторін цивільного цивільної справи № 760/22980/21 виникли та мають місце у кримінальному провадженні № 12014130010000384 (експертної установи КНДІСЕ, судового експерта ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як учасників кримінального процесу).
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
27.06.2021, 05.07.2021 позивачем, як захисником у кримінальному провадженні № 62019000000000046, були направлені адвокатські запити до Міністерства юстиції України за вих. № 176/27, № 183/05, № 182/05 (а.с. 23-29).
23.07.2021 за результатами розгляду зазначених адвокатських запитів, Міністерством юстиції України було направлено лист № 39343/51069-33-21/18, адресований позивачу із посиланням на лист КНДІСЕ від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21 (а.с. 37-41).
30.07.2021 позивачем на адресу Міністерства юстиції України було направлено адвокатський запит вих. № 202/30 з вимогою про надання копії листа КНДІСЕ від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21, адресованого Міністерству юстиції України (а.с. 42-44).
09.08.2021 за результатами розгляду вказаного адвокатського запиту за вих. № 202/30 Міністерством юстиції України на адресу позивача було направлено листа № 62680/71255-33-21/18 з запитуваною копією листа КНДІСЕ від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21 (а.с. 48).
До матеріалів справи позивачем долучено копію листа КНДІСЕ від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21 за підписом директора - ОСОБА_2 , адресованого Міністерству юстиції України, в змісті якого, зокрема, зазначено наступне: «Маємо також зазначити, що фахівцями КНДІСЕ на даний час проводиться експертиза у кримінальному провадженні, в межах якого пред'явлена підозра у вчиненні особливо тяжкого правопорушення вже особисто ОСОБА_4 . Враховуючи вище наведене, вважаємо запит ОСОБА_5 нічим іншим, як спробою його протиправного тиску на експертну установу».
В обґрунтування позовних вимог позивачем до матеріалів справи долучені засвідчені копії:
-Відповіді Офісу Генерального прокурора за результатами розгляду звернення позивача щодо надання відомостей з ЄРДР з приводу кримінальних проваджень відносно позивача в якому зазначено, що станом на 18.08.2021 в реєстрі кримінальних проваджень дані про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до кримінальної відповідальності як підозрюваного не встановлені (а.с. 48);
-Відповіді Державного бюро розслідувань від 18.08.2021 за результатами розгляду звернення позивача щодо надання інформації про наявність/відсутність у позивача статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 12014130010000384 від 15.04.2014 зі змісту якого вбачається, що повідомлення про підозру позивачу в межах зазначеного кримінального провадження не складалось та не оголошувалось (а.с. 49);
-Відповіді Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Офісу Генерального прокурора від 13.08.2020 за результатами розгляду звернення позивача щодо надання інформації про наявність/відсутність у позивача статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 12014130010000384 від 15.04.2014 зі змісту якого вбачається, що у позивача відсутній статус підозрюваного/потерпілого/особи, права та законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування зазначеного кримінального провадження (а.с. 50-51);
-Відповіді Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС від 18.08.2021 зі змісту якої вбачається, що згідно даних ЄРДР кримінальні провадження у яких вказана у запиті особа, зазначена як правопорушник, заявник або потерпілий, станом на 18.08.2021 не обліковані за слідчими підрозділами органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства (а.с. 52);
-Відповіді Генеральної прокуратури України від 03.07.2019 зі змісту якої вбачається, що позивач має статус свідка у кримінальному провадженні 12014130010000384 від 15.04.2014 (а.с. 56);
-Ухвали Печерського районного суду міста Києва від 11.01.2020 у справі № 757/56/20-к зі змісту якої вбачається, що станом на дату винесення ухвали позивач мав статус свідка у кримінальному провадженні 12014130010000384 (а.с. 53-54);
-Відповіді Генеральної прокуратури України від 05.07.2019 зі змісту якої вбачається, що позивач має статус свідка у кримінальному провадженні 12014130010000384 від 15.04.2014 (а.с. 57);
-Відповіді Генеральної прокуратури України від 01.10.2019 зі змісту якої вбачається, що позивач не є стороною кримінального провадження № 12014130010000384 від 15.04.2014 (а.с. 58);
-Відповіді Державного бюро розслідувань від 21.09.2021 зі змісту якої вбачається, що в провадженні органу відсутні кримінальні провадження у яких позивач має статус підозрюваного (а.с. 80);
-Відповіді Головного слідчого управління Національної поліції України від 27.08.2021 зі змісту якої вбачається, що відповідно до доступних органу даних з ЄРДР відсутні відомості щодо повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень (а.с. 84);
-Відповіді Національного антикорупційного бюро України від 25.08.2021 зі змісту якої вбачається, що детективами головного підрозділу детективів НАБУ про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_1 не повідомлялося (а.с. 85);
-Відповіді Служби безпеки України від 15.09.2021 зі змісту якої вбачається, що за даними реєстру станом на 15.09.2021 у кримінальних провадженнях, які розслідуються слідчими органів безпеки, повідомлення у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_1 не здійснювалося (а.с. 89).
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Положеннями ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Щодо вимоги про визнання інформації недостовірною та її спростування
Згідно з ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Статтею 27 ЗУ «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
Згідно ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством зокрема є: честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (п. 6.32 постанови).
У постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 927/791/18 вказано наступне:
-При цьому при вирішенні зазначених спорів суди мають враховувати, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
-Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). При цьому обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має подати докази недостовірності поширеної інформації.
-Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
-Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 ЗУ «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Зазначене відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд звертає увагу, що поширена відповідачем у листі від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21, адресованому Міністерству юстиції України, інформація про наявність кримінального провадження, в межах якого позивачу пред'явлено підозру у вчиненні особливо тяжкого правопорушення, повідомляється чітко, точно та фактично є констатацією факту з боку адресанта листа, що виключає можливість віднесення такої інформації до оціночних суджень.
Слід зауважити, що оскаржувана позивачем інформація поширена службовою особою юридичної особи публічного права (директором КНДІСЕ) та адресована Міністерству юстиції України, а тому зазначена інформація є службовою в силу п. 1 ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про службову інформацію», що не заперечується і відповідачем. Службовій інформації не притаманний характер оціночних суджень.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст і характер досліджуваної інформації свідчать про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатися оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку (див. постанову Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 551/881/16-ц).
У постанові від 18.03.2021 у справі № 927/791/18 Верховний Суд зазначив, що в дифамаційних спорах присутній обов'язок доказування правдивості висловлювань зі сторони відповідача та виклав правову позицію про те, що розповсюдження відносно особи звинувачень кримінального характеру є неприпустимим.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано жодного доказу щодо правдивості інформації, викладеної в листі КНДІСЕ від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21, яку просить спростувати позивач.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У зв'язку з викладеним, суд вважає обґрунтованими доводи позивача в частині недостовірності та необхідності спростування інформації, викладеної в листі КНДІСЕ від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21, а саме в частині висловлювання: «...маємо також зазначити, що фахівцями КНДІСЕ на даний час проводиться експертиза у кримінальному провадженні, в межах якого пред'явлена підозра у вчиненні особливо тяжкого правопорушення вже особисто О.Животову...».
При цьому, щодо доводів відповідача про те, що спірні правовідносини сторін мають місце саме у кримінальному провадженні № 12014130010000384, то суд зауважує, що запит до відповідача, на яку надано відповідь листом від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21, здійснювався у зв'язку з кримінальним провадженням № 62019000000000046.
Крім того, лист від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21 посилань на кримінальне провадження № 12014130010000384 не містить.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що процесуальний статус позивача у кримінальному провадженні № 12014130010000384 на момент складання листа від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21 значився як свідок.
Отже, позивач позбавлений можливості захистити свої права щодо доведення відсутності статусу підозрюваного в порядку Кримінального процесуального кодексу України в межах кримінального провадження № 12014130010000384.
Разом з тим, суд бере до уваги, що згідно з ч. 1, 4, 7 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Спростування поширеної недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності, так як не має компенсаційного та майнового характеру. Спростовується незалежно від вини (абз. 3 ч. 6 ст. 277 ЦК) /див. постанову Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 753/338/19, провадження № 61-16277св20/.
Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. А при неможливості - у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення (див. постанову Верховного Суду від 30.08.2021 у справі № 757/35646/20, провадження № 61-7197св21).
Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди є саме орган, діями якого завдано шкоди, а не посадова особа цього органу (див. постанову Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 302/1286/20, провадження № 61-3177св23).
Враховуючи той факт, що недостовірна інформація була поширена службовою особою юридичної особи публічного права - директором Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Рувіним Олександром Григоровичем, то належним відповідачем у цій справі є Київський науково-дослідний інститут судових експертиз.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди
Згідно з ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода зокрема полягає: у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22; постанову Верховного Суду у від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, провадження № 61-21130сво21).
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. За відсутності хоча б однієї складової стягнення шкоди неможливе (див. постанову Верховного Суду від 24.06.2024 у справі №442/5177/21, провадження № 61-3736св23).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.04.2024 у справі № 279/1834/22, провадження № 61-1382сво23).
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, постанову об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 519/2-5034/11).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21, провадження № 61-12101св23, постанову Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).
Змагальність сторін є однією з основних засада (принципів) цивільного судочинства (п. 4 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) /ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. п. 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Суд звертає увагу, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження як заподіяння моральної шкоди, так і її розміру. Зокрема, не доведено понесення ним втрат немайнового характеру, які настали у зв'язку з діями відповідача. В матеріалах справи відсутні докази того, що внаслідок дій відповідача позивач зазнав приниження його ділової репутації або престижу чи підриву довіри до його діяльності і т.д.
Крім того, суд погоджується з аргументами відповідача, викладених у запереченнях від 06.09.2021 в частині того, що інформація, вимоги про спростування якої заявляє позивач, не публікувалася у відкритому доступі, а була зазначена в листуванні між КНДІСЕ та Міністерством юстиції України, що впливає на визначення суми відшкодування моральної шкоди.
З урахуванням викладеного, виходячи з вимог розумності та справедливості суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.
Щодо судових витрат
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо судового збору та витрат на проведення експертизи
Приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні з позовом у даній справі позивач сплатив 908,00 грн судового збору згідно з квитанцією № 86075 від 26.08.2021 (а.с. 16) та 2 270,00 грн судового збору згідно з квитанцією № 86097 від 26.08.2021 (а.с. 17).
З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з належного відповідача (КНДІСЕ) на користь позивача підлягає стягненню 908,00 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви (а.с. 16).
Щодо витрат на правничу допомогу
Згідно положень ч. ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:
«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».
Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У позові ОСОБА_1 , зокрема, просить стягнути з відповідача 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження надання правничої допомоги та її розміру до матеріалів справи долучено:
-ордер № 1065039 (а.с. 59);
-копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 60);
-копію витягу з договору про надання правової від 26.08.2021 № 10-08/2021 (а.с. 162);
-копію договору про надання правової від 26.08.2021 № 10-08/2021 (а.с. 163-164), за змістом п. 2.1 якого: вартість правової допомоги є фіксованою та становить 50 000 грн; Клієнт, за надання правової допомоги сплачує Об'єднанню фіксовану винагороду після ухвалення рішення судом першої інстанції, а Об'єднання надає Клієнту акт про надану правову допомогу особисто або поштою; у разі направлення поштовим зв'язком акту про надану правову допомогу Клієнту, то протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту надання акту про надану правову допомогу, повинен його підписати та надіслати(надати) Об'єднанню один примірник або надати мотивовану відмову від підписання Акту; якщо у визначений цим пунктом термін Клієнт відмовиться від прийняття Акту або не підпише Акт, або не надасть вмотивовану відмову від його підписання, або буде здійснювати інші дії по ухиленню від виконання взятих на себе зобов'язань, Акт вважається таким, що підписаний Клієнтом;
-копію акту № 1 від 26.11.2021 про надану правову допомогу (а.с. 165), за змістом якого, відповідно до Договору Об'єднання надало Клієнту наступні послуги з правової допомоги: підготовка, складення га направлення позовної заяви про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди у справі № 760/22980/21 (в т.ч. аналіз законодавства та судової практики); відповідь на відзив у справі № 760/22980/21; клопотання про долучений до матеріалів справи доказів у справі № 760/22980/21; адвокатські запити: Прокурору першого відділу Управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері офісу Генерального прокурора від 22.11.2021; адвокатський запит старшому слідчому в ОВС другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління ДБР від 22.11.2021;
-копію рахунку № 10-08/2021-1 від 26.08.2021 на суму 50 000,00 грн за «правову допомогу до договору № 10-08/2021 про надання правової допомоги від «26» серпня 2021 року» (а.с. 166).
Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 вказано, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 910/1692/23).
Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов'язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.
Подібні висновки викладено в додатковій постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19 та постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 916/893/21.
Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Крім того, судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19).
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21).
Відповідач у відзиві на позовну заяву, користуючись своїм правом, визначеним у п. 6 ст. 137 ЦПК України, надав заперечення щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, звернув увагу на те, що:
-позивач є адвокатом, тобто особою, яка сама надає, а не потребує надання їй правової допомоги;
-представництво одного адвоката іншим адвокатом не є необхідним, враховуючи відсутність значної складності справи та значний багаторічний досвід юридичної практики позивача;
-представник позивача ( Ус Михайло Вячеславович ) є партнером адвокатського об'єднання, в якому позивач ( ОСОБА_1 ) здійснює адвокатську діяльність;
-запити до правоохоронних органів щодо отримання інформації про наявність пред'явлених позивачу підозр підписувалися ним самостійно, що підтверджує відсутність необхідності в наданні правової допомоги;
-представництво одним партнером іншого партнера по адвокатському об'єднання у справі незначної складності із визначенням судових витрат за надану правову допомогу в 50 тис грн вбачається сумнівним та сприймається критично;
-предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Таким чином, на думку відповідача, підстави для визнання витрат на правничу допомоги фактичними та неминучими, а їхнього розміру - обґрунтованим, відсутні.
Враховуючи викладене,відповідач просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу позивачу, встановивши такий розмір у 0,00 (нуль) гривень.
Положеннями Конституції України (ст. 59) унормовано, що кожен має право на професійну правничу допомогу, а приписами ГПК України (ст. 16) визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. При цьому в силу приписів чинного законодавства, таке право учасника судового процесу не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого учасника юридичної освіти, або від роду його професійної діяльності і не може бути підставою для відмови у відшкодуванні компенсації відповідних витрат за надану професійну правничу допомогу (див. постанову Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 903/135/23, провадження № 903/134/23).
Разом з тим, суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Ураховуючи принцип пропорційності задоволених вимог при покладенні на сторін судових витрат, понесені позивачами витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню (див. додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 206/4841/20, провадження № 14-55цс22).
Крім того, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (див. постанову Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21).
Попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 824/20/23, провадження № 61-6611ав23).
Суд враховує, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, справа розглянута у спрощеному провадженні. Надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання та подання позову, незначної кількості доказів, та відповіді на відзив.
Враховуючи зазначене, результат розгляду справи в суді (частково задоволення позову), оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також врахувавши окремі доводи клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 3 000,00 грн, що відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про захист честі гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково та щодо належного відповідача - Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, викладену в листі Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21 (зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 22.07.2021 за № 63766-27-21), адресованому Міністерству юстиції України, а саме: «...маємо також зазначити, що фахівцями КНДІСЕ на даний час проводиться експертиза у кримінальному провадженні, в межах якого пред'явлена підозра у вчиненні особливо тяжкого правопорушення вже особисто О.Животову...».
Зобов'язати Київський науково-дослідний інститут судових експертиз (код ЄДРПОУ: 02883096; адреса: 03057, м. Київ, м. Київ, вул. Смоленська, 6) повідомити Міністерство юстиції України про факт спростування судом недостовірної інформації, викладеної в листі Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 21.07.2021 № 07/01-08/9397-21 (зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 22.07.2021 за № 63766-27-21), стосовно ОСОБА_1 шляхом направлення Міністерству юстиції України відповідного листа за підписом директора КНДІСЕ та рішення суду протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили, а докази такого повідомлення направити ОСОБА_1 .
У задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди - відмовити
У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 - відмовити.
Стягнути з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (код ЄДРПОУ: 02883096; адреса: 03057, м. Київ, м. Київ, вул. Смоленська, 6) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ):
-908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень) судового збору;
-3 000,00 грн (три тисячі гривень) судових витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич