Провадження № 2-с/537/52/2024
Справа № 537/2769/24
24.07.2024 суддя Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області Дядечко І.І., розглянувши заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу №537/2769/24 від 18 червня 2024 року,
установив:
ОСОБА_1 , діючии через свого представника адвоката Васильєва О.Г., звернулась до суду з заявою, згідно якої прохає скасувати судовий наказ від 18.06.2024 по справі №537/2769/24 Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області про стягнення з неї, ОСОБА_1 на користь ТОВ «Газпостачальна компанія «Нафтогаз України» заборгованості за спожитий природний газ за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.01.2022 по 31.03.2024 у розмірі 35 869, 09 грн.
Також просить поновити строк для подання заяви про скасування судового наказу.
На обґрунтування заяви зазначено, що 18.06.2024 Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області видано судовий наказ за заявою ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про видачу судового наказу про стягнення з неї, ОСОБА_1 на користь ТОВ «Газпостачальна компанія «Нафтогаз України» заборгованості за спожитий природний газ за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.01.2022 по 31.03.2024 у розмірі 35 869, 09 грн. та судового збору у розмірі 302,80 грн. Вважає вимоги ТОВ «Газпостачальна компанія «Нафтогаз України» про стягнення з неї заборгованості за спожитий природний газ необґрунтованими, виходячи з наступного. Вона є співвласником об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ТОВ «Газпостачальна компанія «Нафтогаз України» на підтвердження вимог про стягнення з неї заборгованості за спожитий природний газ надало суду копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №32496503 від 21.01.2015; копію заяви про приєднання до договору постачання природнього газу побутовим споживачам; докази досудового врегулювання спору шляхом направлення споживачу вимог про сплату заборгованості за спожитий природний газ №119/4.3.1-1228-2024/270085341 від 09.01.2024 та роздруківку з інформацією щодо заборгованості по споживанню природного газу за адресою: АДРЕСА_2 по особовому рахунку № НОМЕР_1 «Фінансовий стан», підписану провідним фахівцем Відділу розрахунків Департаменту врегулювання заборгованості та розрахунків ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України». Проте вказані документи не підтверджують того, що належний їй об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , був включений до реєстру споживачів ТОВ Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» як постачальника «останньої надії», а також відкриття на ім'я ОСОБА_1 особового рахунку № НОМЕР_1 . Роздруківка з інформацією щодо заборгованості по споживанню природного газу за адресою: АДРЕСА_2 по особовому рахунку № НОМЕР_1 «Фінансовий стан» не є належним доказом, що саме ТОВ Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» є постачальником природного газу за вказаною адресою, та того, що вона, ОСОБА_1 , була віднесена до Реєстру споживачів ТОВ Газопостачальна компанія «Нафтогаз України, як постачальника «останньої надії». Вказана довідкова інформація була сформована в односторонньому порядку самим заявником ТОВ Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», а тому вважає, що до такої роздруківки необхідно ставиться критично. Будь-яких інших доказів на підтвердження своїх вимог ТОВ Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» не надало. Окрім того, визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу по об'єму побутового споживача здійснюється на межі балансової незалежності між оператором ГРМ і побутовими споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням Кодексу газорозподільних систем та договору. Разом з тим, згідно роздруківки щодо заборгованості по споживанню природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , по особовому рахунку № НОМЕР_1 «Фінансовий стан» вбачається, що дані показника лічильника за весь період утворення боргу мають нульові значення фактичного споживання газу. Тобто фактично з неї стягнуто борг за послуги, які їй не надавались та вона ними не користувалась. За вкладених обставин вважає, що судовий наказ №537/2769/24, виданий Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області 18.06.2021 підлягає скасуванню.
Суддя розглянувши заяву про скасування судового наказу, встановив таке.
18 червня 2024 року Крюківським районним судом м. Кременчука по справі №537/2769/24, провадження №2-н/537/925/2024 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» було видано судовий наказ, яким стягнуто стягнуто з ОСОБА_1 , яка є співвласником житлового будинку садибного типу на дві квартири за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» заборгованість за спожитий природний газ за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 січня 2022 року по 31 березня 2024 року у розмірі 35869 (тридцять п'ять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн. 09 коп. та судові витрати на судовий збір в розмірі 302 (триста дві) грн. 80 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Статтею 170 ЦПК України передбачено форму і зміст заяви про скасування судового наказу та строки її подання.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, в них містяться поштовий конверт, адресований судом боржнику ОСОБА_1 , який повернутий відділенням поштового зв'язку до суду разом із повідомленням про неможливість вручення поштового відправлення.
В матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про те, що боржник ОСОБА_1 отримала копію судового наказу.
Разом з тим, в матеріалах справи наявна розписка представника ОСОБА_1 адвоката Васильєва О.Г. про отримання судового наказу 28.06.2024.
Заява про скасування судового наказу подана до суду 16.07.2024.
Згідно з ч. 2 ст. 171 ЦПК України заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
Положеннями ч. 1 ст. 127 ЦПК України, яка врегульовує питання поновлення та продовження процесуальних строків передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому, ЦПК України не пов'язує право суду поновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.
Отже, за змістом ст. 81, 127 ЦПК України, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
У пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява №32053/13) указано, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Ryabykh v. Russia», заява № 52854/99, § 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 №475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі (справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності) підстави для поновлення строків для оскарження, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (справа «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним.
Разом з тим надмірний процесуальний формалізм, який не враховує вимог справедливості, добросовісності й розумності, може спотворити завдання цивільного судочинства, спричинивши прийняття очевидно несправедливого рішення.
Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням» статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 рокуу справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 рокуу справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 рокуу справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали додані до заяви, проаналізувавши пояснення заявника викладені в заяві на обґрунтування поновлення пропущеного строку звернення до суду з заявою про скасування судового наказу, який становить 2 дні, суддя вважає причину пропуску ОСОБА_1 встановленого законом строку для подання заяви про скасування судового наказу поважною, а тому клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про скасування судового наказу є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 3 ст. 171 ЦПК України, у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз'яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 цього Кодексу.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 14 від 23 грудня 2011 року «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Виходячи з того, що наказне провадження є безспірним, тобто в його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер, заперечення боржника проти вимог стягувача, означає наявність спору про право та при цьому закон не зобов'язує перевіряти наявні матеріали справи, то відповідна заява боржника є єдиною підставою для скасування судового наказу.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що ОСОБА_1 заперечує, що вона має заборгованість перед ТОВ «Газпостачальна компанія «Нафтогаз України» за спожитий природний газ за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.01.2022 по 31.03.2024 у розмірі 35 869, 09 грн., тобто мається спір про право, суддя приходить до висновку, що заява про скасування судового наказу №537/2769/24 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 81, 127, 171, 272 ЦПК України, суд
постановив:
Поновити ОСОБА_1 строк для подання до суду заяви про скасування судового наказу.
Заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу №537/2769/24 від 18 червня 2024 року - задовольнити.
Скасувати судовий наказ №537/2769/24, виданий Крюківським районним судом міста Кременчука Полтавської області 18 червня 2024 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості за спожитий природний газ з ОСОБА_1 .
Роз'яснити стягувачу, що заявлені ними вимоги можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвала суду оскарженню не підлягає.
Суддя І.І. Дядечко