ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.07.2024Справа № 916/976/24
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКДАН-ТРАНС" (56203, Миколаївська обл., Баштанський р-н (раніше - Березнегуватський р-н), смт Березнегувате(з), вул. Букача В., буд. 36, ідентифікаційний код 43805174)
до держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (ел. пошта info@minjust.gov.ru, адреса російська федерація, 119991, м. москва, вул. житня, буд. 14, будівля 1)
про стягнення збитків у розмірі 71 378,67 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІКДАН-ТРАНС» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення завданих збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України, у розмірі 71 378,67 грн, що еквівалентно 1 951 долару США 91 центу.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на те, що майно позивача - дизельне паливо об'ємом 4118 літрів балансовою вартістю 71 378,67 грн, яке перебувало у користуванні ТОВ «ВІКДАН-ТРАНС» за адресою: вул. Сітьова, 15Б в смт. Калинівське, Херсонської області, було знищене або викрадене в ході збройної агресії російської федерації, з огляду на що збройними силами останньої та підконтрольними їй збройними формуваннями було завдано позивачеві матеріальної шкоди на загальну суму 71 378,67 грн, що еквівалентно 1 951 долару США 91 центу за офіційним курсом Національного банку України станом на 11 серпня 2023 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.03.2024 матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКДАН-ТРАНС» передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
04.04.2024 через підсистему «Електронний суд» від Єленич Оксани Володимирівни надійшла заява про вступ у справу як представника. До даної заяви додано належний ордер серія ВЕ № 1110629 від 03.04.2024 на підтвердження повноважень представляти інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКДАН-ТРАНС».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 916/976/24, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.
У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.
За наведених обставин, суд не має можливості для направлення ухвал суду ані безпосередньо на адресу відповідача, ані шляхом направлення доручення, ані іншими дипломатичними каналами, у зв'язку з чим єдиним повідомленням відповідача у справі про розгляд справи та дати судових засідань є розміщення оголошень на сайті Судової влади України.
З огляду на викладене, належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи є розміщення на сайті Господарського суду міста Києва відповідного оголошення-повідомлення.
10.04.2024 на сайті Судової влади України розміщено оголошення до уваги російської федерації в особі міністерства оборони російської федерації та зміст ухвали про відкриття провадження у справі № 916/976/24 від 08.04.2024.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач про розгляд справи та його право подати відзив на позовну заяву був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІКДАН-ТРАНС» (далі - позивач) було створене 08 вересня 2020 року та зареєстроване за юридичною адресою: 56203, Миколаївська обл., Баштанський р-н (раніше - Березнегуватський р-н, ліквідований відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-IX), селище міського типу Березнегувате, вул. Букача В., будинок 36, інформація про що міститься у Виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №132552895224 від 10 вересня 2020 року. Керівництво підприємством здійснює директор Вовк Сергій Миколайович. Основним видом економічної діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт.
Позивач має право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) на підставі Ліцензії №21060414202001213 від 06 квітня 2020 року, виданої Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі. Адреса місця зберігання пального - Херсонська обл., Бериславський район (раніше - Великоолександрівський р-н, ліквідований відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-IX), смт Калинівське, вул. Сітьова, буд. 15-Б (88 200 л).
За вказаною адресою перебуває тік-майданчик, частина якого використовується позивачем на підставі договору позички частини току від 05 жовтня 2020 року, який укладений з Фермерським господарством «ВІКДАН-АГРО» (ідентифікаційний код юридичної особи 37218614). Право власності Фермерського господарства «ВІКДАН- АГРО» на цілісний майновий комплекс «Тік-майданчик» підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №29849098 від 04 травня 2011 року та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САС №897992 від 04 травня 2011 року.
Про прийняття позивачем в строкове безоплатне користування частини току- майданчику свідчить Акт приймання-передачі в строкове безоплатне користування майна від 05 жовтня 2020 року.
Так, у процесі здійснення економічної діяльності позивачем було придбане у Товариства з обмеженою відповідальністю «КВОРУМ-НАФТА» паливо дизельне ДП-3-ЄВРО5-ВО об'ємом 5 030 літрів на загальну суму з ПДВ 104 624,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №1564 від 27 січня 2021 року.
Позивач у позовній заяві зазначає, що Калинівська селищна територіальна громада Бериславського району Херсонської області, до складу якої входить смт Калинівське, перебувала під тимчасовою окупацією російської федерації з 09 березня 2022 року до 09 листопада 2022 року, інформація про що міститься у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженому Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309. З 09 листопада 2022 року вказана територія визнана територією, на якій є можливими бойові дії.
Позивач вказує, що у період окупації території смт. Калинівське Бериславського району Херсонської області, орієнтовно з 10 березня 2022 року по 12 листопада 2022 року відбулося викрадення або знищення належного позивачеві майна - дизельного палива об'ємом 4118 літрів балансовою вартістю 71 378,67 грн, яке перебувало на території току-майданчику, котре використовується позивачем на підставі вищезгаданого договору позички. Вказана інформація була також викладена позивачем у Балансовій довідці б/н б/д.
Сам тік-майданчик зазнав пошкоджень у період з 10 березня по 12 листопада 2022 року внаслідок ракетних (артилерійських) обстрілів (указана причина є ймовірною), що було зафіксовано комісією Калинівської селищної територіальної громади в Акті комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території Калинівської селищної територіальної громади від 09 березня 2023 року.
Після деокупації 10 листопада 2022 року смт Калинівське Бориславського району Херсонської області позивач, отримавши доступ до згаданого току-майданчика, 02 грудня 2022 року провів інвентаризацію викраденого або знищеного майна, за результатом чого були складені:
- Інвентаризаційний опис необоротних активів від 02 грудня 2022 року (субрахунок 104 «Машини та обладнання»), у якому було відображене встановлення з результатами інвентаризації фактичної наявності резервуара 10 м.куб з інвентарним номером 00-000001 вартістю 12 000 гривень, що збігається з даними бухгалтерського обліку;
- Інвентаризаційний опис запасів від 02 грудня 2022 року (субрахунок 203 «Паливо»), у якому було відображене встановлення фактичної відсутності дизпалива з номенклатурним номером 00000000008 у кількості 4 118 л на загальну вартість 71 378,67 грн;
- Звіряльна відомість результатів інвентаризації запасів від 02 грудня 2022 року, у якій зафіксована нестача дизпалива у кількості 4 118 л на суму 71 378,67 грн;
- Протокол інвентаризаційної комісії від 02 грудня 2022 року, у якому відображені розбіжності між даними бухгалтерського обліку та фактичною наявністю палива - нестача дизпалива у кількості 4 118 л на суму 71 378,67 грн, причиною чого стало викрадення майна (крадіжка) в період військових дій.
27 квітня 2023 року адвокатом була направлена до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області заява про вчинення кримінального правопорушення, про що свідчить Накладна оператора поштового зв'язку «УКРПОШТА» №5402907913006 від 27 квітня 2023 року та опис вкладення до відправлення №5402907913006 від 27 квітня 2023 року.
Відповідь на заяву була надана Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Херсонській області листом за вих. №4300/8/02-2023 від 11 травня 2023 року, яким було повідомлено про те, що звернення щодо викрадення військовослужбовцями РФ дизельного палива у кількості 4118 літрів було розглянуте, а до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за №12023231090001580 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України.
Крім того, позивач у позовній заяві зазначає, що для фіксації викраденого або знищеного майна останній звернувся до Регіональної торгово-промислової палати в Миколаївській області.
Для встановлення розміру збитків 11 серпня 2023 року позивач звернувся до Регіональної Торгово-промислової палати Миколаївської області із заявою про проведення товарознавчої експертизи, за результатами якої судовим експертом Мариною Карнаух із залученням експерта (фахівця) оцінювача В'ячеслава Совєтського був складений висновок експерта комісійної товарознавчої експертизи по заявці ТОВ «ВІКДАН-ТРАНС» від 11.08.2023 для цілей подання заяв про компенсацію, а також подання позовів до судових інстанції, зокрема міжнародних №137-0065 від 28 серпня 2023 року було визначено, що розмір заподіяної матеріальної шкоди внаслідок втрати (викрадення) та (або) знищення рухомого майна замовника, а саме: виробничих запасів, в результаті збройної агресії Російської Федерації, а саме окупації та ракетних обстрілів в період з 10 березня по 12 листопада 2022 року території цілісного майнового комплексу «Тік- майданчик», який на праві приватної власності належить ТОВ «ВІКДАН-АГРО», за адресою: 74131, Херсонська область, Бериславський район, смт. Калинівська, вул. Сітьова, 15-Б, де згідно з договором позички частини току від 05 жовтня 2020 року знаходилося рухоме майно, становить (без урахування ПДВ): 71 378,67 грн, що еквівалентно 1 951 долар США 91 цент за офіційним курсом Національного банку України станом на 11 серпня 2023 року.
Враховуючи зазначене, позивач зазначає, що зазначене вище майно позивача було знищене або викрадене в ході збройної агресії російської федерації, з огляду на що збройними силами останньої та підконтрольними їй збройними формуваннями було завдано позивачеві матеріальної шкоди на загальну суму 71 378,67 грн, що еквівалентно 1 951 долару США 91 центу.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем у даній справі є держава - російська федерація.
Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.
Як Україна, так і російська федерація були учасницями Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - згідно з Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ.
Слід зазначити, що відповідно до Закону України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 12.01.2023 року № 2855-IX (дата набрання чинності - 05.02.2023 року) Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20.03.1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
Разом із тим, позивач, як суб'єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов'язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.
Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.
Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.
Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.
Відтак, судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.
Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Як було зазначено вище, за змістом частини 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".
Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За умовами частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 323 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 3 статті 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) збитків та їх розміру;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками;
4) вини.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 року в справі № 910/5349/20.
Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 Цивільного кодексу України).
Разом із тим, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
З огляду на вказане, обов'язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Так, відповідно до Основного Закону Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Як було зазначено вище, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Правовий режим воєнного стану діє й на час розгляду даної справи.
У пункті 4 частини 1 статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 року № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 року № 182 зобов'язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 року на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов'язання тягне за собою обов'язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі "Про фабрику в Хожуві" (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".
У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.
Також позивачем доведено, а судом встановлено - заподіяння шкоди позивачу діями відповідача - безпосередньо збройною агресією, та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою позивачеві шкодою.
Так, саме внаслідок збройної військової агресії відповідача проти України, зокрема, на території смт. Калинівське Бериславського району Херсонської області, відбулося знищення належного позивачу дизельного палива (остаточною вартістю 71 378,67 грн).
Отже, зважаючи на відсутність у матеріалах справи жодних доказів недобросовісності позивача, суд дійшов висновку про те, що саме вищевказані протиправні дії російської федерації призвели до фактичного знищення належного на праві власності позивачу майна та завдання йому збитків на загальну суму 71 378,67 грн, розмір яких у встановленому законом порядку підтверджений, зокрема, висновком експерта комісійної товарознавчої експертизи по заявці ТОВ «ВІКДАН- ТРАНС» від 11.08.2023 для цілей подання заяв про компенсацію, а також подання позовів до судових інстанцій, зокрема міжнародних №137-0065 від 28 серпня 2023 року.
Враховуючи викладене, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди ТОВ «ВІКДАН- ТРАНС», що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу в розмірі і в порядку, передбаченим цивільним законодавством.
Відтак, вимоги ТОВ «ВІКДАН- ТРАНС» про стягнення з відповідача збитків у розмірі 71 378,67 грн, завданих внаслідок військової агресії, збройного вторгнення російської федерації та знищення майна позивача, є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача, у зв'язку із чим означений позов підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку пункту 22 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКДАН-ТРАНС" (56203, Миколаївська обл., Баштанський р-н (раніше - Березнегуватський р-н), смт Березнегувате(з), вул. Букача В., буд. 36, ідентифікаційний код 43805174) збитки у розмірі 71 378 (сімдесят одна тисяча триста сімдесят вісім) грн 67 коп.
Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено 24.07.2024
Суддя І.О. Андреїшина