24 липня 2024 року м. Харків Справа № 905/1358/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Пуль О.А.,
розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства «Міське управління капітального будівництва» (вх. №1609Д) на рішення Господарського суду Донецької області від 07.02.2024 та додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 05.03.2024 у справі №905/1358/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Опитний завод М», смт. Вишково Хустського району Закарпатської області, ЄДРПОУ 33330969,
до відповідача Комунального підприємства «Міське управління капітального будівництва», м. Маріуполь Донецької області, ЄДРПОУ 04011733,
про стягнення 1406016,24 грн.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.02.2024 у справі №905/1358/23 (суддя Кротінова О.В.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Опитний завод М» до Комунального підприємства «Міське управління капітального будівництва» про стягнення суми боргу у розмірі 1406016,24 грн задоволено; стягнуто з Комунального підприємства «Міське управління капітального будівництва» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Опитний завод М» 1406016,24грн суми основного боргу, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 21090,24 грн.
Додатковим рішення Господарського суду Донецької області від 05.03.2024 у справі №905/1358/23 стягнуто з Комунального підприємства «Міське управління капітального будівництва» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Опитний завод М» відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5122,50 грн.; у задоволенні іншої частини витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Опитний завод М» на професійну правничу допомогу відмовлено.
Комунальне підприємство «Міське управління капітального будівництва» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 07.02.2024 у справі №905/1358/23 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Опитний завод М» в повному обсязі; скасувати додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 05.03.2024 у справі №905/1358/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ «Опитний завод М» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
Також, заявник апеляційної скарги звернувся з клопотанням про поновлення строку для подання апеляційної скарги, в обґрунтування якого зазначає, що КП «Міське управління капітального будівництва» засноване на комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя, від імені і в інтересах якої права суб'єкта комунальної власності здійснює Маріупольська міська рада. До введення воєнного стану в Україні та окупації м. Маріуполя відповідач виступав замовником будівництва об'єктів комунальної власності на території м. Маріуполя та виконував функції ведення технічного нагляду за виконанням будівельних робіт. Джерелом доходів КП «МіськУКБ» були кошти на утримання служби замовника і здійснення технічного нагляду, які були передбачені інвесторською кошторисною документацією, згідно кошторисної норми. Після введення воєнного стану в Україні та окупації м. Маріуполя відповідач позбавлений можливості виступати замовником будівництва об'єктів комунальної власності на території м. Маріуполя та виконувати функції ведення технічного нагляду за виконанням будівельних робіт. У зв'язку з чим, доходи КП «МіськУКБ» відсутні, підприємство повністю утримується за рахунок коштів бюджету Маріупольської міської територіальної громади.
Водночас, відповідач зазначає, що з 01 липня 2023 року проведення сесії Маріупольської міської ради можливе лише в очному форматі. Сесія Маріупольської міської ради в період часу з введення воєнного стану в Україні по теперішній день не скликалась, у зв'язку з відсутністю кворуму для забезпечення повноважності такого засідання та прийняття рішень. У зв'язку з неможливістю проведення сесії Маріупольської міської ради з вищезазначених причин, місцевий бюджет на 2023 і 2024 роки не був затверджений.
Отже, відповідач просить врахувати виклики воєнного стану, скрутне матеріальне становище і законодавчі обмеження щодо фінансування видатків, те, що у період з 19.02.2024 по 02.06.2024 у Маріупольської міської ради була відсутня можливість виділення бюджетних коштів у розмірі, необхідному для сплати судового збору за подання апеляційної скарги до суду.
При цьому стверджує, що рішення, яким передбачено виділення бюджетних коштів для оплати судового збору, було прийнято виконавчим комітетом Маріупольської міської ради 03.06.2024 № 165 «Про схвалення бюджету Маріупольської міської територіальної громади на 2024 рік у новій редакції», у рамках щомісячних бюджетних асигнувань місцевого бюджету, що не перевищують 1/12 обсягу бюджетних призначень. Після доведення фінансування в необхідному обсязі, відповідачем були подані документи до Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області для оплати судового збору. На підставі зазначеного, відповідач просить суд врахувати відсутність можливості оплатити судовий збір для подання апеляційної скарги, як поважну причину поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 ( колегія суддів у складі головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О.) витребувано у Господарського суду Донецької області матеріали справи 905/1358/23; відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.
08.07.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи 905/1358/23.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.07.2024 встановлено, що повний текст рішення від 07.02.2024 складено судом 19.02.2024; повний текст додаткового рішення від 05.03.2024 складено 05.03.2024. Отже, останнім днем на подання апеляційної скарги на рішення суду було 11.03.2024, а на додаткове рішення - відповідно 25.03.2024. Крім того, рішення Господарського суду Донецької області від 07.02.2024 було доставлено в електронний кабінет КП «Міське управління капітального будівництва» 20.02.2024 о 20:00 год. Додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 05.03.2024 у справі №905/1358/23 доставлено в електронний кабінет КП «Міське управління капітального будівництва» 07.03.2024.
Проте, апеляційна скарга на оскаржувані судові рішення подана через систему "Електронний суд" лише 28.06.2024, тобто із значним пропуском відповідного двадцятиденного строку, встановленого ст. 256 ГПК України.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що обставини фінансової неспроможності скаржника сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги не є належним обґрунтуванням наявності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Отже, органи державної влади, суб'єкти господарювання та громадяни поставлені законом у рівні умови, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним господарюючим суб'єктам перед іншими учасниками судового процесу призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Відсутність коштів на сплату судового збору, відсутність бюджетного фінансування, довготривала процедура погодження та сплати судового збору не є поважною причиною пропуску процесуального строку та не надає право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
При цьому суд зауважив, що заявник апеляційної скарги не був позбавлений можливості звернутися з відповідним клопотанням про відстрочення/розстрочення сплати судового збору, поклавши в обґрунтування такого клопотання вищенаведені ним доводи.
В свою чергу сама по собі сплата судового збору відповідачем після встановленого законом процесуального строку на оскарження судового рішення не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Отже, суд дійшов висновку, що у даному випадку відповідачем не доведено, що відсутність коштів для сплати судового збору причинно-наслідковим зв'язком унеможливило вчинення такої процесуальної дії, як звернення з апеляційною скаргою протягом установленого законом строку.
Окрім того, апеляційним господарським судом було встановлено, що до апеляційної скарги заявником не були додані докази на підтвердження повноважень самопредставництва.
З огляду на вказане апеляційну скаргу Комунального підприємства «Міське управління капітального будівництва» було залишено без руху, встановлено Комунальному підприємству «Міське управління капітального будівництва» десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення її недоліків шляхом надання заявнику можливості звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строків на апеляційне оскарження, вказавши інші підстави для поновлення строку, а також надання доказів на підтвердження повноважень особи, яка підписала апеляційну скаргу.
Ухвала Східного апеляційного господарського суд від 11.07.0224 була доставлена в електронний кабінет відповідача 11.07.2024 о 16:00.
19.07.2024 від Комунального підприємства «Міське управління капітального будівництва» надійшла заява про поновлення процесуального строку, до якої, зокрема, додані докази на підтвердження повноважень особи, яка підписала апеляційну скаргу, щодо права вчиняти дії від імені юридичної особи в порядку самопредставництва.
Також, у вказаній заяві відповідач зазначає, що відсутність можливості оплати судового збору для подання апеляційної скарги він вважає поважною причиною поновлення строку на апеляційне оскарження. Крім того, скаржник звертає увагу суду, що судом апеляційної інстанції вже було поновлено пропущений апелянтом строк на апеляційне оскарження в подібних справах (905/1359/23, 905/1361/23), а протилежне тлумачення судом одних тих самих обставин, на його думку, може призвести до порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права.
У зв'язку з відпусткою судді Здоровко Л.М. 23.07.2024 було призначено та проведено повторний автоматизований розподіл даної справи між суддями, за наслідками якого для розгляду даної справи визначено такий склад суду: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Пуль О.А.
Розглянувши клопотання відповідача про поновлення строку на подання апеляційної скарги, суд повторно наголошує, що лише сам факт його подання не передбачає обов'язок суду автоматично відновлювати пропущений строк, оскільки в кожному випадку суд має визначити, з якої причини такий строк було пропущено заявником, та чи підлягає він відновленню; у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин справи оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та докази, що підтверджують доводи заявника, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України основними засадами судочинства визначено, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
При цьому, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм.
Нормами глави 1 розділу ІV ГПК України врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження судових рішень у господарському судочинстві.
Так, згідно з положеннями ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Частиною четвертою статті 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статті 42 ГПК України встановлено обов'язок учасників справи виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини другої цієї статті).
Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.
Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати заяву у визначений законом строк у зв'язку з такими обставинами, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили звернення до суду у визначений законом строк.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного процесуального строку суд має оцінити доводи заявника та подані ним докази, що підтверджують поважність причин пропуску такого строку. При цьому, такі доводи та докази мають підтверджувати об'єктивну неможливість заявника вчинити відповідну процесуальну дію у встановлені строки. У разі ж коли пропуск такого процесуального строку настав у зв'язку із суб'єктивними чинниками, які залежали лише від самого заявника, а не через об'єктивно непереборні причини, або коли такі об'єктивно непереборні причини заявником не доведені, у суду відсутні правові підстави для визнання підстав пропуску процесуального строку поважними.
Отже, можливість поновлення судом апеляційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується із наявністю поважних причин пропуску строку звернення зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Суд у кожному випадку, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16 звернуто увагу на необхідність врахування практики ЄСПЛ щодо поновлення строку на апеляційне оскарження. Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України, Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Колегія суддів зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У справі "Устименко проти України" (рішення від 29.10.2015) Європейський суд з прав людини зазначив, що задовольнивши клопотання про поновлення процесуального строку, не посилаючись при цьому на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежившись вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, національним судом було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
Обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначені в ГПК України вимоги до заявника при зверненні до суду дотримуватись строку на апеляційне оскарження (ст. 256 ГПК України). Невиконання ж заявником вимог процесуального законодавства, зокрема, щодо подання апеляційної скарги у визначений ГПК України строк, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, наділяє суд апеляційної інстанції правом відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України. Про відповідне зазначено у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/3604/21.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06.04.2021 у справі № 902/560/20, від 25.01.2021 у справі № 911/224/20.
Як звернув увагу Верховний Суд у постанові від 09.10.2019 у справі №7/74, суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Таким чином, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06).
Аналогічні висновки щодо застосування приписів статей 256, 261 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від ід 12.07.2022 у справі 9/430-05-11867, від 05.07.2023 у справі №910/186/21.
Також, як слушно звертає увагу саме КП «Міське управління капітального будівництва» в своїй апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №1227/8971/2012 зазначила, що з аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо:
1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України");
2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти Росії", "Устименко проти України");
3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти Росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania).
Враховуючи (зокрема, наведені самим відповідачем) вказані критерії, та надаючи оцінку його доводам, покладеним в обґрунтування причин пропуску строку на подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин 5, 7 статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. В умовах воєнного чи надзвичайного стану у разі знеструмлення електромережі суду чи настання інших обставин, які унеможливлюють функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, суд може вручати особі, яка зареєструвала електронний кабінет, будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, у паперовій формі.
Згідно з частинами 5, 6 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Як встановлено апеляційним господарським судом повний текст рішення від 07.02.2024 складено 19.02.2024, а повний текст додаткового рішення від 05.03.2024 складено 05.03.2024. Отже, останнім днем на подання апеляційної скарги на рішення суду було 11.03.2024, а на додаткове відповідно - 25.03.2024.
Крім того, оскаржуване рішення суду від 07.02.2024 у справі №905/1358/23 було доставлено в електронний кабінет КП «Міське управління капітального будівництва» 20.02.2024 о 20:00 год; а додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 05.03.2024 доставлено в його електронний кабінет 07.03.2024.
Вказані судові рішення відповідно до положень ст. 241 ГПК України набрали законної сили 12.03.2024 та 26.03.2024 відповідно.
На їх виконання Господарським судом Донецької області видані відповідні накази від 01.04.2024.
Відповідач, зокрема, був належним чином повідомлений місцевим господарським судом про розгляд його справи в судових засіданнях, його представник приймав участь в них, надавав відповідні заяви та пояснення по суті справи, що свідчить про всебічне сприяння судом у реалізації сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Відповідач також не спростовує обставин своєчасного виготовлення та направлення йому судом першої інстанції, а також отримання ним відповідних судових рішень.
Проте, апеляційна скарга на судові рішення була подана через систему "Електронний суд" лише 28.06.2024, тобто із значним пропуском відповідного двадцятиденного строку, встановленого ст. 256 ГПК України.
Отже, суд апеляційної інстанції не може констатувати обставини, що недотримання відповідачем процесуальних строків на звернення з апеляційною скаргою було зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, оскільки оскаржувані судові рішення були доставлені до електронного кабінету відповідача без жодних зволікань у встановлені процесуальним законом строки. При цьому, суд вважає, що відведений для цього законом (для всіх учасників справи) строк у двадцять днів є цілком достатнім для вчинення зазначеної процесуальної дії.
Зміст апеляційної скарги не містить викладення обставин, які б могли бути визнані судом «необхідними для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя» та стали би поважними підставами для поновлення строку на оскарження судового рішення.
Суд апеляційної інстанції не може також констатувати і ті обставини, що в даному випадку пропуск строку на оскарження був пов'язаний для відповідача із «особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру».
Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що до введення воєнного стану в Україні та окупації м. Маріуполя відповідач виступав замовником будівництва об'єктів комунальної власності на території м. Маріуполя та виконував функції ведення технічного нагляду за виконанням будівельних робіт. Джерелом доходів КП «МіськУКБ» були кошти на утримання служби замовника і здійснення технічного нагляду, які були передбачені інвесторською кошторисною документацією, згідно кошторисної норми. Після введення воєнного стану в Україні та окупації м. Маріуполя відповідач позбавлений можливості виступати замовником будівництва об'єктів комунальної власності на території м. Маріуполя та виконувати функції ведення технічного нагляду за виконанням будівельних робіт. У зв'язку з чим, доходи КП «МіськУКБ» відсутні, підприємство повністю утримується за рахунок коштів бюджету Маріупольської міської територіальної громади.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до Статуту Комунального підприємства «Міське управління капітального будівництва» в новій редакції 2020 року (далі - Статут), підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах Державної казначейської служби та банках, печатку, штамп і бланк зі своєю назвою (п. 1.4 Статуту).
Підприємство самостійно визначає перспективи розвитку, планує та здійснює свою діяльність, виходячи з цілей діяльності, визначених цим Статутом (п. 1.7 Статуту).
Підприємство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями відповідно до чинного законодавства. Підприємство не відповідає за зобов'язаннями власника (п. 1.9 Статуту).
Підприємство для здійснення мети своєї статутної діяльності має право від свого імені набувати майнові права та нести обов'язки, укладати угоди (п. 1.10 Статуту).
Згідно з п. 3.1 Статуту вищим органом управління підприємством є власник. З питань своєї діяльності підприємство підпорядковане, підзвітне та підконтрольне власнику, який здійснює свої повноваження відносно підприємства безпосередньо. До виключної компетенції власника належать вирішення питань, зокрема, щодо здійснення контролю за фінансовою та господарською діяльністю підприємства, в тому числі шляхом проведення планових та позапланових перевірок (п. 3.2.6 Статуту).
Проте, відповідно до п. 3.3 Статуту поточне управління підприємством здійснює начальник підприємства. Начальник підприємства, зокрема, розпоряджається коштами та майном підприємства і інвесторів будівництва, а також придбаними за їх рахунок матеріальними цінностями, відповідно до чинного законодавства та укладених угод (п.3.5.10 Статуту).
Отже, відповідач як суб'єкт господарювання (який, зокрема, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки, самостійно визначає перспективи розвитку, планує та здійснює свою діяльність, виходячи з цілей діяльності, визначених Статутом, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями відповідно до чинного законодавства) посилаючись на обставини відсутності доходів, повного утримання за рахунок коштів бюджету Маріупольської міської територіальної громади, та неможливість сплати судового збору, в першу чергу має довести саме ці обставини перед судом.
Суд зазначає, що він обізнаний та враховує загальновідомі обставини (на які посилається відповідач) і щодо встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) карантину, і наступної широкомасштабної військової агресії російської федерації на територію України, і окупації Міста-героя Маріуполя, на території якого здійснював свою діяльність відповідач, які дійсно могли мати вплив на його господарську діяльність.
Водночас, апеляційний господарський суд звертає увагу, що відповідачем не надано жодних доказів, які б давали можливість встановити його фактичний фінансовий стан, зокрема, ні власного балансу, ні документів фінансової звітності, ні інформації щодо наявності/відсутності коштів на його рахунках в установах банків тощо, які б свідчили про власну неспроможність сплати відповідачем судового збору.
При цьому, сам відповідач повідомляє, що на сьогоднішній день здійснює діяльність, направлену на задоволення потреб мешканців Маріупольської міської територіальної громади, що опинились у важких умовах - виступає замовником розробки проектної документації та виконання ремонтів орендованих приміщень, для тимчасового проживання внутрішньо переміщених (евакуйованих) осіб і надання гуманітарної, благодійної допомоги таким особам. Таким чином, відповідач продовжує здійснювати господарську діяльність.
Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що відповідач знаходиться «на повному утриманні за рахунок коштів бюджету Маріупольської міської територіальної громади».
А тому, не можуть бути визнані судом переконливими його посилання на неможливість проведення сесії Маріупольської міської ради у зв'язку з відсутністю кворуму для забезпечення повноважності такого засідання, прийняття рішень та відповідно не затвердження місцевого бюджету на 2023 і 2024 роки, у зв'язку з чим була відсутня можливість виділення бюджетних коштів у розмірі, необхідному для сплати судового збору.
Водночас, відповідач стверджує, що рішення, яким передбачено виділення бюджетних коштів для оплати судового збору, було прийнято виконавчим комітетом Маріупольської міської ради 03.06.2024 №165 «Про схвалення бюджету Маріупольської міської територіальної громади на 2024 рік у новій редакції», у рамках щомісячних бюджетних асигнувань місцевого бюджету, що не перевищують 1/12 обсягу бюджетних призначень; документами, підтверджуючими доведення фінансування КП «МіськУКБ», є тимчасовий план використання бюджетних коштів на 2024 рік і наказ Департаменту з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради від 10.06.2024 № 4 «Про затвердження та внесення змін до паспортів бюджетних програм на 2024 рік» з додатками; а після доведення фінансування в необхідному обсязі, відповідачем було подані документи до Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області для оплати судового збору.
Проте, суд зауважує, що з наданих відповідачем до апеляційної скарги документів не вбачається, що відповідач не тільки своєчасно (принаймні у строки передбачені для подання апеляційної скарги), а й взагалі вживав заходи для отримання необхідного фінансування для сплати судового збору у відповідних уповноважених органів (зокрема, здійснював запити до профільних департаментів міської ради, казначейської служби, тощо), що такі кошти дійсно були йому виділені, та що саме за рахунок цих (а не власних) коштів відповідач сплатив зі свого рахунку судовий збір (платіжною інструкцією №62 від 25.06.2024).
Проте, в ухвалі від 11.07.2024 апеляційний господарський суд вже звертав увагу, що обставини фінансової неспроможності скаржника сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги не є належним обґрунтуванням наявності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Отже, органи державної влади, суб'єкти господарювання та громадяни поставлені законом у рівні умови, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним господарюючим суб'єктам перед іншими учасниками судового процесу призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.
Суд зазначає, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Відсутність коштів на сплату судового збору, відсутність бюджетного фінансування, довготривала процедура погодження та сплати судового збору не є поважною причиною пропуску процесуального строку та не надає право в будь-який час після його спливу реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
В даному випадку, відповідач намагається ототожнити обставини не виконання ним обов'язку щодо своєчасного подання апеляційної скарги, з обставинами неможливості своєчасної сплати судового збору за її подання.
З цього приводу суд зазначає, що дійсно процесуальне законодавство вимагає від заявника при поданні апеляційної скарги надання доказів сплати судового збору (п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України).
Водночас, чинний процесуальний закон не виключає для заявника і можливості подати апеляційну скаргу із певними «недоліками» (зокрема, без доказів сплати судового збору), дотримання яких вимагається ст. 258 ГПК України, що має процесуальні наслідки у вигляді, зокрема, залишення апеляційної скарги без руху та встановлення судом строку для їх усунення відповідно до положень ст. 174, 260 ГПК України.
При цьому, заявник апеляційної скарги не був позбавлений і можливості використати процесуальний механізм, передбачений ст. 8 Закону України «Про судовий збір», та звернутися з відповідним клопотанням про відстрочення або розстрочення, зменшення або навіть звільнення від сплати судового збору, поклавши в обґрунтування такого клопотання вищенаведені ним доводи.
Таким чином, вчинення таких процесуальних дій, як «сплата судового збору» та «подання апеляційної скарги» можуть не співпадати в часі, а відповідно обов'язок своєчасного вчинення останньої не опосередкований причинно-наслідковим зв'язком з неможливістю вчинення першої.
Отже, у даному випадку відповідачем не доведено й те, що відсутність коштів для сплати судового збору причинно-наслідковим зв'язком унеможливила вчинення ним такої процесуальної дії, як звернення з апеляційною скаргою протягом установленого законом строку.
З огляду на викладене, суд не може визнати наведені відповідачем підстави пропуску строку для подання апеляційної скарги поважними.
Колегією судів не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача на те, що Східним апеляційним господарським судом були задоволені, як він стверджує, аналогічні клопотання про поновлення строку на звернення з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Донецької області за аналогічними позовами ТОВ «ОПИТНИЙ ЗАВОД М» до КП «МІСЬКЕ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА» у справах №№ 905/1359/23 і 905/1361/23, оскільки вказані судові рішення ґрунтуються на власній правовій оцінці судами конкретних обставин у відповідних справах, і вони не мають преюдиційного значення для розгляду даної справи.
Відповідно статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, заявник не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих заходів, які б об'єктивно вказували на наявність непереборних обставин, що заважали йому вчасно підготувати та подати апеляційну скаргу. При цьому, відповідач у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження посилається фактично на ті самі обставини (відсутність коштів для сплати судового збору), які були викладені в апеляційній скарзі і яким вже надано оцінку судом апеляційної інстанції в ухвалі про залишення її без руху.
Колегія суддів зауважує, що дійсно, введення в країні воєнного стану суттєво ускладнило (подекуди унеможливило) повноцінне функціонування, всіх господарюючих суб'єктів. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Таким чином, відповідачем не наведено обставини, які зумовлені та пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, що не залежали від волі особи та унеможливили своєчасне, у встановлений процесуальним законом строк, подання апеляційної скарги та не додано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності непереборних обставин, які перешкоджали йому звернутись до суду з апеляційною скаргою у строк, установлений ГПК України.
Колегія суддів зазначає, що процесуальний строк апеляційного оскарження, встановлений Господарським процесуальним кодексом України, забезпечує оперативність судочинства, виступає дисциплінуючим фактором регламентації процесуальних дій учасників справи, спрямований на недопущення зловживання процесуальними правами.
Відповідачем не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання нею апеляційної скарги, зокрема, у двадцятиденний термін після отримання судового рішення, не мало суб'єктивного характеру.
Звернення з апеляційною скаргою є суб'єктивною дією заявника, який зацікавлений в апеляційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення.
Отже, враховуючи тривалість пропущеного строку, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, відсутність обґрунтувань об'єктивної неможливості та непереборних обставин на подання апеляційної скарги в межах строків передбачених ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження судових рішень.
За положеннями ст. 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Враховуючи, що апеляційна скарга була подана в електронному вигляді через систему «Електронний суд», її матеріали, які були роздруковані судом, заявнику не надсилаються.
На підставі викладеного, керуючись ст. 119, 234, 242, 260, 261 Господарського процесуального кодексу України,
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Міське управління капітального будівництва» (вх. №1609Д) на рішення Господарського суду Донецької області від 07.02.2024 та додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 05.03.2024 у справі №905/1358/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку статей 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.А. Пуль