вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" липня 2024 р. Справа№ 910/6755/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.
представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Михайлець О.В. (самопредставництво)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства резерву України
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 (повний текст рішення складено та підписано 27.12.2023)
у справі № 910/6755/23 (суддя Селівон А.М.)
за позовом Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України
до Державного агентства резерву України
про стягнення 2 018 083,20 грн,
Державне підприємство "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (відповідача) про стягнення 2 018 083,20 грн відшкодування витрат на зберігання зерна.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України 2 018 083,20 грн основного боргу та 30 271,25 грн судового збору.
Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем наявності правових підстав для задоволення позову.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Державне агентство резерву України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23, та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення:
- неправомірно застосував до спірних правовідносин приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України та необґрунтовано посилався на відсутність погодженого строку розрахунку між сторонами договору;
- не застосував норми ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв", ст.ст. 1, 3, 48, 49,57 Бюджетного кодексу України, які на думку відповідача, фактично виключають можливість сплати витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву після закінчення відповідного бюджетного року;
- не встановив на підставі належних, достатніх та достовірних доказів того, що позивачем витрати понесені саме із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, а позивачем у свою чергу, не доведено обставини, на які він посилається як на підставу заявлених позовних вимог.
Узагальнений виклад позиції позивача
Позивач не скористався своїм правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу. Неподання письмового відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6755/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Державного агентства резерву України про відстрочення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23; апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23 залишено без руху, надавши скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
До Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги від 16.01.2024 № 117/0/4-24 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23 в частині сплати судового збору у розмірі 45 406,88 грн за подання апеляційної скарги. Також скаржник у вищезгаданому клопотанні просив суд апеляційної інстанції розстрочити сплату судового збору за подання Держрезервом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23 до прийняття судового рішення у справі № 910/6755/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Державного агентства резерву України про розстрочку сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23. Задоволено клопотання Державного агентства резерву України про продовження строку на усунення недоліків, визначених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у справі № 910/6755/23; продовжено Державному агентству резерву України строк для усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23 для надання суду апеляційної інстанції належних доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі 45 406, 88 грн до 03.06.2024 включно.
03.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено докази сплати судового збору у встановленому законом розмірі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23; розгляд апеляційної скарги призначено на 03.07.2024.
В судове засідання, яке відбулося 03.07.2024, з'явився представник відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, а саме шляхом направлення процесуального документу в його електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд", що в свою чергу, підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документа (ухвали суду від 10.06.2024).
Враховуючи, що явка представника позивача у судове засідання судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представника позивача.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
14.01.2009 між Державним комітетом з державного матеріального резерву України, правонаступником якого є Державне агентство резерву України (комітет за договором, відповідач у справі) та Державним підприємством "Охтирський комбінат хлібопродуктів" (зберігач за договором, позивач у справі) укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/360-2009 (надалі - договір), предметом якого згідно п. 1.1 є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) без користування ними зберігачем, що здійснюється у зерносховищах зберігача.
Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом (п. 1.2 договору).
Розділами 2 - 8 договору сторони погодили права та обов'язки зберігача, обов'язки комітету, порядок проведення розрахунків, відповідальність сторін та інші умови тощо.
Згідно п. 7.3 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом всього строку зберігання цінностей.
Окрім цього, сторонами вносились зміни до умов договору, зокрема, в частині розміру та порядку відшкодування витрат зберігача, шляхом укладення додаткових угод № 26 від 27.04.2021 та № 27 від 27.04.2021.
На виконання умов договору, в період вересень 2008 - грудень 2010 позивачем згідно Приймальних актів (зберігальних зобов'язань) (Форми Р-16): № 14 від 17.09.2008, № 15 від 26.09.2008, № 13 від 18.10.2010, № 14 від 18.10.2010, № 15 від 22.10.2010, № 17 від 29.10.2010, № 20 від 01.11.2010, № 21 від 03.11.2010, № 25 від 08.11.2010, № 26 від 08.11.2010, № 27 від 15.11.2010, № 28 від 15.11.2010, № 29 від 22.11.2010, № 32 від 09.12.2010, № 33 від 13.12.2010, копії яких наявні в матеріалах справи, було прийнято на зберігання від відповідача зерно пшениці врожаю 2006, 2010, 2018 років.
Доказів наявності заперечень щодо обсягу та факту передачі відповдачем матеріальних цінностей (зерна), а також повного та належного виконання позивачем умов договору в частині прийняття на відповідальне зберігання цінностей державного резерву матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 3 договору комітет зобов'язаний: відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах асигнувань, передбачених на ці цілі. Контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.
Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодження між комітетом та зберігачем. У разі коли комітет вважає за можливе, відрахування суми втрат проводиться частинами протягом року (п. 4.2 договору).
В свою чергу, п. 2 Порядку № 532 визначені обов'язки зберігача, серед яких, зокрема: обов'язок вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду; надсилати Держрезерву акти форми Р-16 (форми № 1); проводити відпуск цінностей тільки за нарядами Держрезерву; подавати Держрезерву разом з річним звітом (форма № 12) подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей на наступний рік згідно з додатком 2 тощо.
За умовами п. 2.7 договору зберігач зобов'язаний, зокрема, щороку подавати комітетові до 15 січня року, наступного за звітним, звіт по формі № 1 станом на 1 січня, до 15 липня року, наступного за звітним - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою комітетом, станом на 01 липня.
Відповідно п. 4.1 договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Додатковою угодою від 27.04.2021 № 26 сторони договору внесли зміни до п. 4.1 правочину, виклавши його у новій редакції, за якою Держрезерв відшкодовує витрати зберігача, пов'язані з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, а саме зерна, виходячи з розрахунку - 30,00 грн (у тому числі ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача.
У п. 2 цієї додаткової угоди № 26 від 27.04.2021 до договору сторони погодили, що її умови застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання, і діють з 01.01.2021 до 31.12.2021.
Крім того, у додатковій угоді № 27 від 27.04.2021 до договору сторони погодили розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей державного резерву на 2021 рік в сумі 2 421 699,84 грн (з ПДВ) та передбачили, що оплата здійснюється на підставі актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву.
Також за змістом п. 3 додаткової угоди № 27 від 27.04.2021 до договору її умови застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання, і діють з 01.01.2021 до 31.12.2021.
Наказом Державного агентства резерву України від 29.01.2016 № 14 "Про встановлення розміру відшкодування витрат на зберігання 1 тонни зерна державного резерву підприємствам системи державного резерву" з 01.02.2016 встановлено розмір витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню державним підприємствам, що належать до сфери управління Держрезерву, у розмірі 30,00 грн (з урахуванням ПДВ) за зберігання однієї тони в місяць.
Вказаним наказом керівників державних підприємств, що належать до сфери управління Держрезерву, зобов'язано забезпечити щомісячне надання до Держрезерву, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, належним чином оформлених документів щодо відшкодування витрат за зберігання зерна згідно з його фактичною наявністю, а саме: акт на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву; рахунок нарахування витрат за зберігання зерна державного резерву; звіт про наявність зерна державного резерву.
Згідно з п. 3 Порядку № 532 сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем. Сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням: умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; середнього розміру суми витрат; розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.
Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.
На виконання умов договору за наслідками прийняття на зберігання від відповідача зерна пшениці позивачем надано Державному агентству резерву України в період червень 2022 - березень 2023 послуги відповідального зберігання зерна, про що позивачем складені та підписані з боку зберігача акти на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву: № 6 за червень 2022 на суму 201 808,32 грн, № 7 за липень 2022 на суму 201 808,32 грн, № 8 за серпень 2022 на суму 201 808,32 грн, № 9 за вересень 2022 на суму 201 808,32 грн, № 10 за жовтень 2022 на суму 201 808,32 грн., № 11 за листопад 2022 на суму 201 808,32 грн, № 12 за грудень 2022 на суму 201 808,32 грн, № 1 за січень 2023 на суму 201 808,32 грн, № 2 за лютий 2023 на суму 201 808,32 грн, № 3 за березень 2023 на суму 201 808,32 грн. Загальна вартість наданих позивачем відповідачу послуг відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву за вищенаведеними актами на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву склала 2 018 083,20 грн.
Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/360-2009 від 14.01.2009 в частині своєчасного відшкодування витрат позивача із зберігання матеріальних цінностей (зерна), внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у сумі 2 018 083,20 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України 2 018 083,20 грн основного боргу та 30 271,25 грн судового збору.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, всупереч умовам Договору відповідач не здійснив відшкодування позивачу витрат на зберігання цінностей державного резерву за червень 2022 - березень 2023 в обсязі, зазначеному в актах на відшкодування витрат в загальній сумі 2 018 083,20 грн.
В силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За правилами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
При цьому, оскільки умовами спірного договору сторонами не було погоджено строку, протягом якого відповідач повинен відшкодувати витрати із зберігання цінностей державного резерву (зерна), то застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.04.2023 відповідачем отримано вимогу позивача № 161 від 10.04.2023 про перерахування у семиденний термін з моменту отримання згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України позивачу заборгованості за надані послуги зберігання зерна державного резерву по договору за червень 2022 - березень 2023 на суму 2 018 083,20 грн. Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також положенням договору відповідач свої зобов'язання щодо відшкодування позивачу, як зберігачу 2 018 083,20 грн витрат на зберігання зерна державного резерву за червень 2022 - березень 2023 не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути у даній позовній заяві.
За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до ст.ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судова колегія наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому, колегія суддів зауважує на тому, що відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або ж письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
В свою чергу, в частині заперечень відповідача проти позовних вимог з посиланням на відсутність доказів на підтвердження того, що передане на зберігання позивачу зерно державного резерву відповідає якісним та кількісним характеристикам, а також документів, які свідчать про наявність на зберіганні у позивача всього обсягу зернових культур станом на момент подачі позову, судова колегія зазначає що обов'язок контролювати як додержання умов зберігання зерна держрезерву, так і його якість та наявність умовами п. 3.2 договору покладено саме на відповідача, згідно якого комітет зобов'язаний контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.
Проте, оскільки під час розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, документів, які свідчать про відсутність на зберіганні у позивача всього обсягу ввіреного йому зерна та/або погіршення його стану чи якості, а також будь-яких інших доказів вжиття відповідачем заходів щодо контролю умов зберігання цінностей, їх наявності та якісного стану, вказані заперечення судом до уваги не приймаються.
При цьому, факт непідписання Державним агентством резерву України актів на відшкодування витрат, направлених позивачем, за відсутності вмотивованої відмови від їх підписання, не спростовує обставин понесення позивачем таких витрат на зберігання, а відтак не може бути підставою для відмови від сплати на користь позивача відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву.
Щодо твердження відповідача про неможливість відшкодування витрат позивача із зберігання внаслідок відсутності бюджетних асигнувань на 2022, 2023 роки та посиланням на ст. 48 Бюджетного кодексу України суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
За приписами ст. 48 Бюджетного кодексу України розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.
Згідно з п. 20 ч.1 ст. 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, визнається порушенням бюджетного законодавства.
Однак Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (ст. 1 Бюджетного кодексу України).
Спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами (у тому числі, за участю органу виконавчої влади) при укладенні господарських договорів та їх виконанні.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В свою чергу бюджетним зобов'язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).
Таким чином, чинне законодавство розрізняє поняття "бюджетне зобов'язання" та "господарське зобов'язання", які відповідач помилково ототожнює.
Поряд із цим суд наголошує, що самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням розпорядником бюджетних коштів відповідача та відсутністю у нього коштів, не виправдовують прострочення виконання держрезерву за договором та не спростовують обов'язку останнього як сторони зобов'язального правовідношення від його виконання належним чином.
Статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, отже для таких господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, в тому числі й комунальних підприємств, організацій та установ, заснованих на комунальній власності.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 даного Кодексу і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Судова колегія зазначає, що ні Господарський кодекс України, ні Цивільний кодекс України при визначенні відповідальності за укладеним договором не виділяють в окрему категорію осіб "органи виконавчої влади" і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, бюджетна установа, як отримувач і розпорядник бюджетних коштів, не має будь-яких привілей чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань за такими договорами.
Тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи, підприємства чи організації з Державного/місцевого бюджету та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність відповідача та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.
При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (пункти 48 та 40 рішень відповідно) (від 18.10.2005 року) та у справі "Бакалов проти України" (від 30.11.2004 року) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17 та від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання.
За таких обставин, факт відсутності надходження коштів від розпорядника бюджетних коштів в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей державного резерву, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк в частині відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей державного резерву за період червень 2022 - березень 2023, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 018 083,20 грн заборгованості з відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей державного резерву правомірно задоволенні судом першої інстанції.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Таким чином, за результатами апеляційного перегляду, судовою колегією не встановлено неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час винесення оскаржуваного рішення і підстав для його зміни чи скасування, за мотивів наведених у апеляційній скарзі, колегія суддів теж не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23 - без змін.
Матеріали справи № 910/6755/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 23.07.2024.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська