Справа № 308/11670/24
1-кс/308/4148/24
24 липня 2024 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали скарги захисника ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на повідомлення про підозру від 07.03.2024, складене слідчою Шостого слідчого відділу (із дислокацією у м. Ужгороді) ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, у кримінальному провадженні №62024140160000021
на розгляд слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду надійшла вищевказана скарга про скасування повідомлення про підозру відносно ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №62024140160000021.
Скарга обґрунтована тим, що у повідомленні про підозру не вказані час, місце та спосіб вчинення кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 364 КК України. Описані у повідомленні про підозру обставини не вказують на встановлену слідчою правову кваліфікацію злочину за ч. 2 ст. 364 КК України.
Крім цього, захисник звертає увагу на порушення процедури вручення повідомлення про підозру.
Як стверджує захисник, повідомлення про підозру як процесуальний документ вручено 07.03.2024 слідчим та працівником оперативного підрозділу ДБР дружині ОСОБА_4 у приміщенні Свалявської районної лікарні, де остання працює на посаді лікаря, у присутності колективу медичної установи, розкриваючи при цьому основну мету кримінального провадження здійснення процесуального тиску шляхом морального впливу на членів родини ОСОБА_4 та знищення їх ділової репутації.
Повідомлення про підозру у такий спосіб, на думку сторони захисту, вказує на досить цікаві елементи розслідування справи, які не узгоджуються як з вимогами КПК України, так і нормами моралі.
До слідчого судді від слідчої надійшли заперечення на скаргу. У запереченнях слідча вказує на те, що підозра ОСОБА_4 вручена у встановленому процесуальним законом порядку та відповідає вимогам обґрунтованості.
Також, на переконання слідчої, повідомлення про підозру може бути оскаржене лише зі спливом 2-місячного строку з дня повідомлення особі про підозру.
Між тим, враховуючи те, що досудове розслідування зупинено у зв'язку з оголошенням підозрюваного в розшук 2-місячний строк, на думку слідчої не сплив.
У судове засідання учасники процесу не з'явилися, належним чином повідомлені про час, дату і місце його проведення, від захисника підозрюваного та слідчої надійшли заяви про розгляд скарги за їх відсутності.
З'ясувавши думку учасників процесу та дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, зважаючи на таке.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржено, зокрема, повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру у разі, якщо оголошено в розшук підозрюваного.
Частиною 2 ст. 280 КПК України передбачено, що до зупинення досудового розслідування слідчий, дізнавач зобов'язаний виконати всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе, а також всі дії для здійснення розшуку підозрюваного, якщо зупинити досудове розслідування необхідно у зв'язку з обставинами, передбаченими пунктом 2 частини першої цієї статті.
Після зупинення досудового розслідування проведення слідчих (розшукових) дій не допускається, крім тих, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного (ч. 5 ст. 280 КПК України).
Зі змісту зазначених норм КПК України випливає, що після зупинення досудового розслідування виконання будь-яких процесуальних дій не допускається, оскільки після зупинення досудового розслідування закон надає можливість провести тільки ті слідчі (розшукові) дії, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного.
На переконання слідчого судді, в розумінні ст. 280 КПК України зупинення досудового розслідування стосується лише неможливості проведення процесуальних дій органом, який здійснив таке зупинення, тобто стороною обвинувачення, а іншим особам, в тому числі і стороні захисту, у відповідності до п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України прямо в законі надано право оскаржити повідомлення про підозру.
У зв'язку з цим не можуть бути визнані переконливими посилання слідчої на те, що 2-місячний строк, передбачений п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України ще не сплив.
Прийнятність такого підходу позбавляє сторону захисту права на оскарження процесуального дій та рішень, які породжують правові наслідки.
Згідно з ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відповідно до позиції, сформованої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 у справі №536/2475/14-к, процедуру здійснення повідомлення про підозру особі можна умовно поділити на такі етапи: 1) етап прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру; 2) етап об'єктивації/вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення в зовнішню форму шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбачених статтею 277 КПК України, та його підписання; 3) етап доведення інформації до відома адресата, щодо якого прийняте рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно зі статтею 278 КПК України. На цьому етапі відбувається також повідомлення прав підозрюваному, а в разі якщо підозрюваний висловить відповідне прохання, то йому зобов'язані детально роз'яснити кожне із зазначених прав (ч. 3 ст. 276 КПК України).
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначає, що повідомлення про підозру є системою процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами та способами.
Вручення процесуального документа (повідомлення про підозру), а також повідомлення і роз'яснення (за необхідності) прав підозрюваному є кінцевим етапом, яким завершується процедура здійснення повідомлення про підозру.
Кримінальний процесуальний кодекс України не містить положень, які би визначали підстави для скасування повідомлення про підозру та не встановлює будь-яких правил чи обмежень щодо предмету перевірки слідчим суддею повідомлення про підозру.
Правова регламентація повідомлення особи про підозру регламентується нормами глави 22 КПК України.
Чинні положення КПК України містять вимоги щодо: 1) змісту письмового повідомлення про підозру (ст. 277 КПК України); 2) випадків, за яких здійснюється повідомлення про підозру (ч. 1 ст. 276 КПК України); 3) порядку вручення письмового повідомлення про підозру (ст. 278 КПК України).
За приписами ст. 277 КПК України письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.
Повідомлення має містити такі відомості: 1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; 2) анкетні відомості особи (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; 3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; 4) зміст підозри; 5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; 7) права підозрюваного; 8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.
Повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках: затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (пп. 1-3 ч. 1 ст. 276 КПК України).
Відповідно до положень ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Системний аналіз зазначених положень КПК України дає підстави для висновку, що під час розгляду скарг на повідомлення про підозру предметом перевірки слідчого судді є (1) питання дотримання вимог щодо змісту повідомлення про підозру; (2) процесуальний порядок вручення повідомлення про підозру; (3) питання дотримання стандарту «достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Положення чинного кримінального процесуального законодавства не розкривають суті поняття «достатні докази для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення», яке застосовується у п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України.
Разом з тим, системний аналіз норм КПК України та практики ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах «Фокс, Кембел і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України») свідчить про наявність у кримінальному процесуальному законодавстві України понять, які відповідають різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) "поза розумним сумнівом" та стандарти «достатніх підстав (доказів)». Стандарт достатніх підстав (доказів) використовується в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, мети постановлення тих чи інших процесуальних рішень, вчинення процесуальних дій та їх правових наслідків.
Як вбачається з конструкції п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)».
У відповідності до положень ст. 42 КПК України з моменту повідомлення особі про підозру вона набуває статусу підозрюваного, обсяг процесуальних прав якого значно більший, ніж у особи, якій таке повідомлення ще не вручене (хоча фактичні обставини можуть свідчити про подібну перспективу).
Понад це, з моментом повідомлення особі про підозру фактично пов'язується початок реалізації принципу змагальності в кримінальному процесі. Саме у зв'язку із цим п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України закріплює обов'язок, а не право здійснити повідомлення про підозру, оскільки неповідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення при наявності достатніх доказів для цього тягне порушення таких загальних засад кримінального провадження, як забезпечення права на захист та змагальність сторін.
Рівень обґрунтованості, доведеності підозри (обвинувачення) має корелювати зі ступенем обмеження прав і свобод підозрюваного, що випливають (можуть бути пов'язані) із прийняттям відповідного процесуального рішення (вчинення процесуальної дії): чим більшим є втручання в права, свободи і законні інтереси людини, тим більшою має бути «вага» і «якість» доказів, якими обґрунтовується її причетність до скоєння відповідного кримінального правопорушення. При цьому стандарти доказування поступово зростають з перебігом ефективного розслідування та потребують більш глибокого обґрунтування, що повною мірою узгоджується із об'єктивним розширенням можливостей сторони обвинувачення в цьому напрямку.
У разі, коли повідомлення про підозру спричиняє лише виникнення обов'язків підозрюваного, які передбачені п.п. 1 та 3 ч. 7 ст. 42 КПК України, та не тягне для нього інших обмежень, наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення може досягати мінімального рівня відповідного стандарту доказування (переконання), необхідного для виправдання відповідного втручання в права, свободи і законні інтереси людини.
Виходячи із зазначеного, стандарт «достатніх підстав (доказів)» для мети повідомлення особі про підозру є нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри», адже останній відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України використовується для обґрунтування необхідності значно серйознішого обмеження прав, свобод і законних інтересів людини через, зокрема, застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Враховуючи, що стандарт «достатніх підстав (доказів)» є нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри», для цілей повідомлення особі про підозру він передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування до висунення обвинувачення або спростування такої підозри.
Факти, що підтверджують наявність достатніх доказів для підозри, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт «достатніх підстав (доказів)» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для здійснення повідомлення про підозру.
При цьому слідчий суддя звертає увагу, що в ході розгляду скарг на повідомлення про підозру не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності в особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною, а зібрані у кримінальному провадженні на день складення повідомлення про підозру докази були достатніми для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
На стадії досудового розслідування оцінка наявних в матеріалах кримінального провадження доказів здійснюється не в рамках оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а в контексті визначення вірогідності та достатності підстав причетності особи до вчинення кримінального правопорушення. Саме при розгляді кримінального провадження по суті суд, відповідно до положень ст. 94 КПК України, дослідивши всі обставини, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку може прийняти рішення щодо стадії кримінального правопорушення, за наявності підстав, встановити наявність чи відсутність в діях особи складу кримінального правопорушення.
На цьому етапі кримінального провадження слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, наявність чи відсутність в діях підозрюваного складу того чи іншого кримінального правопорушення, адже такі висновки опосередковано пов'язані з питанням винуватості особи у вчиненні злочину. Крім того, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, їх кваліфікація та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час досудового розслідування. Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
На відповідній стадії досудового розслідування в ході оскарження повідомлення про підозру та слідчим суддею питання про наявність чи відсутність в діях підозрюваного всіх елементів складу кримінальних правопорушень, які йому інкримінується, є передчасним. Більше того, правова кваліфікація інкримінованих діянь, на даному етапі притягнення особи до кримінальної відповідальності, не є остаточною та може бути змінена в результаті здійснення подальшого досудового розслідування кримінального провадження.
У цьому контексті слідчий суддя зауважує, що повідомлена підозра передбачає первинну кваліфікацію, яка з урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, що розслідується, може бути конкретизована та змінена, як щодо кваліфікації дій, так і щодо обсягу обвинувачення, якщо за наслідками проведення досудового розслідування, слідчий та прокурор дійдуть переконання про можливість складання обвинувального акту та направлення його до суду.
Крім того, на підтвердження обґрунтованості підозри слідчою надано, зокрема, акт документальної позапланової перевірки від 23.12.2022 №7229/07-16-07-01-16/22114626, протокол допиту свідка ОСОБА_5 від 05.03.2024, протокол допиту свідка ОСОБА_6 від 29.02.2024, протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 29.02.2024, висновок експерта №СЕ-19/107-23/7511/ЕК від 11.10.2023, висновок №3/07-16-07-01/03967642 від 13.01.2023.
Беручи до уваги межі інституту оскарження повідомлення про підозру, слідчий суддя відхиляє доводи сторони захисту щодо помилковості кваліфікацій дій підозрюваного та не встановлення стороною обвинувачення суттєвих обставин, які мають значення для висновку про наявність у діях підозрюваного ознак кримінальних правопорушень, що йому інкримінуються.
Згідно з положеннями ст. 279 КПК України слідчий, прокурор у випадку виникнення підстав вправі повідомити особу про нову підозру або ж змінити раніше повідомлену підозру.
Таким чином, викладення змісту підозри, правової кваліфікації кримінального правопорушення та стислого викладу обставин кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями органу досудового розслідування, а тому викладаються у повідомленні про підозру у такому виді, як він вважає за необхідне. Як наслідок, ані сторона захисту чи потерпілі, ані суд не можуть вимагати від сторони обвинувачення викладення змісту підозри так, як на їх думку це має бути.
Із урахуванням наведеного слідчий суддя критично оцінює аргументи захисту про те, що стороною обвинувачення неналежним чином сформульовано фактичний виклад обставин підозри.
Резюмуючи, слідчий суддя звертає увагу на те, що повідомлення про підозру містить відомості про особу, яка його склала, та особу, яка здійснила повідомлення про підозру, а також про особу, яка повідомляється про підозру. Крім того, повідомлення про підозру містить підпис особи, яка його склала, та особи, яка здійснила повідомлення про підозру. Також у повідомленні про підозру відображено ідентифікуючі ознаки кримінального провадження, зміст підозри та виклад фактичних обставин і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
Повідомлення про підозру викладено чіткою та зрозумілою мовою, а фактичні обставини мають достатній ступінь деталізації для розуміння змісту підозри та її кваліфікації.
Викладене свідчить про дотримання органом досудового розслідування вимог ст. 277 КПК України щодо форми цього процесуального документа.
Посилання на постанову Верховного Суду України від 27.10.2016 № 5-99кс16 щодо диспозиції ст.ст. 364 і 365 КК України є неспроможним з огляду на стадію, на якій аналізується подана стороною захисту скарга.
З приводу посилання сторони захисту на порушення порядку вручення повідомлення про підозру, то слідчий суддя звертає увагу на те, що порядок вручення письмового повідомлення про підозру унормовано статтею 278 КПК України.
Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 278 КПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 111 КПК України передбачено, що повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.
Частиною 3 цитованої норми визначено, що повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
Так, Глава 11 Розділу ІІ КПК України містить, зокрема, статтю 135, якою передбачено порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні, та статтю 136 КПК України, якою встановлено те, як підтверджується отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 КПК України, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч. 2 ст. 135 КПК України).
Відповідно до визначення, наведеного в п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України, близькі родичі та члени сім'ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
За обставин цього кримінального провадження повідомлення про підозру ОСОБА_4 вручалося його дружині, що захистом не оспорюється, тобто в порядку та в спосіб, передбачений ст.ст. 111, 278 та Глави 11 Розділу ІІ КПК України.
Твердження про те, що основною метою кримінального провадження є здійснення процесуального тиску шляхом морального впливу на членів родини ОСОБА_4 та знищення їх ділової репутації ґрунтується на припущеннях та не має правового значення для вирішення досліджуваної скарги.
Посилання захисту на те, що спосіб фактичного повідомлення про підозру не узгоджуються із нормами моралі є непереконливими, оскільки з фактичних обставин вбачається, що реалізований слідчою порядок повідомлення про підозру передбачений КПК України, тобто узгоджується із процесуальною формою кримінального провадження.
Підсумовуючи викладене в сукупності, слідчий суддя доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.
Керуючись ст.ст. 276-278, 303, 309, 372 КПК України, слідчий суддя
у задоволенні скарги відмовити повністю.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя Ужгородського
міськрайонного суду: ОСОБА_1