Провадження № 11-кп/821/584/24 Справа № 699/1104/23 Категорія: п. 12 ч. 2 ст. 115 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2 .
про відкриття апеляційного провадження
19 липня 2024 року м. Черкаси
Суддя Черкаського апеляційного суду ОСОБА_2 , перевіривши на відповідність вимогам ст. 396 КПК України апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 на вирок Смілянського міськрайсуду Черкаської обл. від 5.06.2024 р., -
Цим вироком ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та йому призначено покарання у виді 11 років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу, залишено попередній - тримання під вартою. Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахується з 5.04.2023 р.
Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на корись держави 83375 грн. 77 коп. судових витрат на проведення судово-дактилоскопічних та молекулярно-генетичних експертиз, в рівних частках, а саме по 41687 грн. 88 коп. з кожного.
Питання про речові докази судом вирішені відповідно до вимог КПК України.
На зазначений вирок захисник ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок ,стосовно ОСОБА_4 скасувати, закрити кримінальне провадження з підстав не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України в суді і вичерпання можливостей їх отримання.
Також просить дослідити у судовому засіданні докази, які зазначені у тексті апеляційної скарги.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що при постановленні вироку судом першої інстанції допущено невідповідність висновків суду першої інстанції, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог КПК України, неповноту судового розгляду та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Так, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, виявилась у тому, що висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. Так, під час розгляду справи суд дослідив ряд доказів, наданих стороною обвинувачення, а також допитав єдиних очевидців, які перебували в день події із загиблим ОСОБА_6 .
В обґрунтування вироку в частині безпосередньої причетності ОСОБА_4 до побиття та утоплення ОСОБА_6 було покладено протоколи слідчих експериментів за участю саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також їхні показання, що надавалися ними не тільки під час судового розгляду справи, але і в ході досудового розслідування.
Такі твердження суду не відповідають дійсності, оскільки показання ОСОБА_5 , починаючи з моменту затримання і до допиту в судовому засіданні суттєво змінювалися.
Свідок ОСОБА_7 не вказує на існування конфлікту між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Окрім цього, також не вказує на існування неприязні між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 свідок ОСОБА_8 , який окрім іншого, охарактеризував ОСОБА_4 як особу, яка не схильна до конфліктів.
Отже, якщо приймати до уваги показання лише ОСОБА_5 , яким суд першої інстанції надав перевагу перед іншими доказами, то саме під час допиту в якості підозрюваного ОСОБА_5 назвав максимальну кількість ударів, які ОСОБА_4 ніби-то наносив ОСОБА_6 , а саме: два удари ногою в голову, один - невідомо чим і куди. Але суд у вироку назвав значно більшу кількість ударів, які ОСОБА_4 неначебто наносив ОСОБА_6 , а саме: не менше двох ударів рукою в область нижньої частини обличчя та не менше двох ударів кулаком руки в область голови, удари кулаками обох рук та ніг в область голови та тулуба.
Окрім цього з показань ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зовсім не вбачається наявність у ОСОБА_4 неприязні та умислу на позбавлення життя ОСОБА_6 ; існування відповідної попередньої змови з ОСОБА_5 ; усвідомлення суспільно-небезпечного характеру своїх протиправних дій, передбачення суспільно-небезпечних наслідків у вигляді настання смерті ОСОБА_6 та бажання їх настання; факту очікування потрібного для нападу моменту, який, за версією сторони обвинувачення, чомусь виник в присутності сторонньої особи - свідка, а не до зустрічі з ним, а також не підтверджується затягування потерпілого до річки «Рось».
У показаннях обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 існують значні розбіжності, в том числі і в тій частині, що стосуються обставин та місця настання смерті ОСОБА_6 .
Під час дачі в ході досудового розслідування показань та в ході проведення слідчого експерименту ОСОБА_4 вказував, що він наносив ОСОБА_6 , який був на підвищенні на деякій відстані від річки, один/два удари ногою в область голови.
Захисник звертає увагу суду, що показання в цій частині ОСОБА_4 було надано під тиском з боку працівників поліції, а також проханням «взяти всю вину на себе», висловленим адвокатом ОСОБА_11 , який на той час здійснював захист його прав та законних інтересів. Про це ОСОБА_4 вказував під час дослідження протоколу його затримання за підозрою у вчиненні злочину.
Під час допитів та проведення слідчих експериментів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в стані сп'яніння, що мало вплив на повноту та об'єктивність описаних ними обставин події.
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 296 від 14.06.2023 р. «на період часу, до якого відноситься скоєння інкримінованих ОСОБА_5 дій, останній виявляв ознаки вживання алкогольних напоїв зі згубними наслідками та психопатоподібною поведінкою збудливо-дисоціального типу в стані алкогольної інтоксикації, що враховуючи не психотичний рівень розладів, нерізко-виражені емоційно- вольові порушення, збереженість інтелектуально-мнестичних, критичних і прогностичних функцій - не позбавляло на вказаний період часу та не позбавляє на теперішній час його здатності усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними, не перешкоджає йому брати участь у слідчих діях та в судовому засіданні. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує».
Судово-психіатрична експертиза встановила наявність у ОСОБА_5 певних ознак відхилення діяльності психіки, на які суд не звернув уваги.
Суд першої інстанції залишив поза увагою показання ОСОБА_4 та прийняв за основу показання саме ОСОБА_5 Таку позицію суд обґрунтував тим, що в достовірності показань ОСОБА_5 немає підстав сумніватися, який відразу після затримання 6 квітня 2023 р., так і під час досудового розгляду кримінального правопорушення, свої покази про обставини вчинення кримінального правопорушення не змінював, що і підтвердив під час його допиту в судовому засіданні. Разом з цим суд також зазначив, що, зокрема, ОСОБА_5 надавав частково неправдиві показання.
Також суд прийшов до висновку, що саме «дії ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , а не когось іншого, були активними і протиправними, між цими діями та їх наслідками існував прямий причинний зв'язок, а самі наслідки у вигляді настання смерті ОСОБА_6 - результат поведінки обвинувачених». Проте далі суд спростовував такий висновок, вказавши, що обвинувачені проявляли «байдужість до можливих наслідків їх дій...»
Таким чином, на думку захисника, місцевим судом у вироку допущено істотні суперечності.
Істотне порушення вимог КПК України виявилось у тому, що місцевий суд всупереч ст. 23 КПК України показання учасників кримінального провадження не досліджував безпосередньо. Відповідно до ч. 2 ст. 23 КПК не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться, зокрема, в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Проте, всупереч вказаним нормам суд незаконно під час ухвалення вироку врахував в якості доказів показання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які були надані ними під час допиту слідчим та, відповідно, не отримувалися судом усно.
Ст. 46 КПК України встановлена заборона захиснику здійснювати захист іншої особи, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.
Аналогічні положення закріплені в Правилах адвокатської етики (ст. ст. 20, 21), згідно з якими адвокат не має права прийняти доручення, якщо інтереси клієнта об'єктивно суперечать інтересам іншого клієнта, з яким адвокат пов'язаний договором про надання правової допомоги; адвокат може виступати посередником між клієнтами за умови, якщо, зокрема, між інтересами клієнтів немає конфлікту або за наявності письмової згоди обох (всіх) клієнтів, інтереси яких представляє адвокат та які є суперечливими.
Всупереч вказаному, починаючи з моменту затримання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , незважаючи на існування суттєвих протиріч у показаннях під час допитів, проведення слідчих експериментів був один і той же адвокат - ОСОБА_11 . На цьому було зосереджено увагу під час судового розгляду справи, але суд це не врахував.
Неповнота судового розгляду виявилась у тому, що з урахуванням правил допустимості доказів (ст. 86 КПК України) єдиним джерелом відомостей щодо причетності ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, які в силу ст. 23 КПК України суд першої інстанції мав право використати як докази, є лише ті показання ОСОБА_5 , які надані ним безпосередньо суду. Проте, поклавши такі показання в основу вироку, суд зовсім не врахував наявність численних суперечностей та невідповідностей в його показаннях як з іншими учасниками справи, зокрема з ОСОБА_4 , так і у власних твердженнях.
Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність полягає в тому, що Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» вимагає, що при визначенні ступеня тяжкості вчиненого злочину суди повинні виходити з класифікації злочинів, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Всупереч даній вимозі судом не тільки не встановлено, зокрема, форми вини, способу, мотиву, мети, ролі ОСОБА_4 у вчиненні злочину, а і взагалі не взято до уваги відсутність таких обставин.
З урахуванням обґрунтованих сумнівів, враховуючи відсутність обґрунтованих доказів, які могли б вказувати на причетність ОСОБА_4 до смерті ОСОБА_6 , суд, натомість щоб ухвалити виправдувальний вирок, визнав ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення.
Перевіркою матеріалів встановлено, що апеляційна скарга подана з дотриманням встановленого порядку та строку, передбаченого ст. 395 КПК України, та відповідає вимогам ст. 396 КПК України.
Підстав для повернення апеляційної скарги та відмови у відкритті апеляційного провадження, згідно ст. 399 КПК України, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 398, 401 та 402 КПК України, суддя, -
Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_3 на вирок Смілянського міськрайсуду Черкаської обл. від 05.06.2024 р. стосовно ОСОБА_4 .
Надіслати копії ухвали про відкриття апеляційного провадження учасникам судового провадження разом з копією апеляційної скарги, інформацію про права та обов'язки.
Встановити строк до 30.08.2024 р. для подання учасниками судового провадження заперечень на апеляційну скаргу.
Запропонувати учасникам судового провадження подати нові докази, на які вони посилаються.
Запропонувати учасникам судового провадження повідомити суд про особисту участь в судовому засіданні, або про розгляд апеляційної скарги в режимі відеоконференції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_2