Справа № 542/870/24 Номер провадження 11-кп/814/1801/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
18 липня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Новосанжарського районного суду Полтавської області від 02 липня 2024 року,
Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 лютого 2024 року за №62024170010000054, задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 30 серпня 2024 року, обвинуваченому
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю РФ, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , не судимому.
Приймаючи таке рішення, місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п.1, 4 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що ОСОБА_8 може: переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, обставини й тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, визначене за його вчинення покарання, особу обвинуваченого та неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам.
Урахувавши положення ч.4 ст.183 КПК України, суд першої інстанції дійшов висновку щодо продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави ОСОБА_8 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу Новосанжарського районного суду Полтавської області від 02 липня 2024 року, постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора задовольнити частково, продовжити ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 30 серпня 2024 року та одночасно визначити йому заставу в розмірі 60 560 гривень. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що: стороною обвинувачення не було доведено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, щоб забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, який не притягувався до відповідальності, за місцем служби характеризується позитивно, має: міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання з дружиною, дочкою, яка перебуває на його утриманні, та матір'ю, за якою він здійснює догляд, ряд хронічних захворювань, потребує медичного лікування, частково визнає винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину, сприяв слідству в установленні обставин провадження, надає правдиві показання та добровільно з'явився до ТУ ДБР у м. Полтава, натомість сама по собі тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 злочину не є підставою для продовження йому запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою; докази в кримінальному провадженні свідчать про те, що дії ОСОБА_8 неправильно кваліфіковані за ч.4 ст.408 КК України.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги, заперечення прокурора проти апеляційної скарги, перевірила матеріали судового провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України регламентовано,що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За приписами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відовідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимст.177КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.
За змістом ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе й виправдане.
Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України - дезертирства, а саме нез'явлення на службу після переведення з метою ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, оцінив у сукупності обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст.177, 183, 197, 199, 331 КПК України, та продовжив ОСОБА_8 зазначений запобіжний захід.
Як убачається з матеріалів провадження, сама необхідність застосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в апеляційній скарзі не оспорюється.
Разом з цим, під час вирішення клопотання прокурора місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 4 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що ОСОБА_8 може: переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, урахувавши обставини й тяжкість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років, та особу обвинуваченого.
Усупереч доводам апелянтів, даних щодо позитивної характеристики ОСОБА_8 та неможливості перебування його під вартою перевіркою матеріалів справи не встановлено й стороною захисту під час провадження в суді апеляційної інстанції не надано. Водночас слід зазначити, що відповідно до ст.49 Конституції України обвинувачений не обмежений у реалізації права на охорону здоров'я шляхом звернення за медичною допомогою до адміністрації установи, в якій він утримується, зокрема, з урахуванням установлених йому медичних рекомендацій.
Суд апеляційної інстанції ураховує те, що ОСОБА_8 не судимий, має: певні соціальні зв'язки з родиною, на утриманні малолітню дитину, здійснював догляд за матір'ю, однак ці дані не спростовують висновки суду першої інстанції про неможливість запобігти наведеним вище ризикам у разі незастосування ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави з огляду на всі обставини провадження, що мають правове значення при вирішенні питання про запобіжний захід, у їх сукупності.
Так, відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що не змінились і не зменшились ризиків, передбачених п.п.1, 4 ч.1 ст.177 КПК України, обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_8 умисного особливо тяжкого злочину, пов'язаного із нез'явленням на службу після переведення з метою ухилитися від військової служби, що в умовах воєнного стану має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений створенням загрози заподіяння тяжких і невідворотних наслідків невизначеному колу осіб, зниженням рівня бойової готовності військової частини, дані про особу обвинуваченого та його поведінку в їх сукупності, на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 , що також убачається з положень ч.8 ст.176 КПК України, в силу яких під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які обвинувачуються, зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, застосовується лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Отже, зазначене вище виключає можливість обрання ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу.
Абзацом 3 ч.4 ст.183 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177, 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України.
ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, в умовах воєнного стану.
З огляду на викладене вище та враховуючи встановлені судом ризики, передбачені п.п.1, 4 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, наведені вище обставини, передбачені ст.178 КПК України, то невизначення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали розміру застави обвинуваченому є правильним.
Доводи ж апеляційної скарги, які пов'язані з необхідністю здійснення оцінки доказів із точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, для вирішення питання про визнання особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, винуватою чи невинуватою у вчиненні інкримінованого їй злочину за конкретних обставин, викладених в обвинувальному акті, та правильності кваліфікації її дій, позбавлені підстав, оскільки виходять за межі процесуальних повноважень суду апеляційної інстанції при апеляційному перегляді ухвали суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та підлягають вирішенню судом за результатами розгляду кримінального провадження по суті.
Отже, доводи сторони захисту, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали, не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а ухвалу Новосанжарського районного суду Полтавської області від 02 липня 2024 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4